Франсіс Алюс


Якщо вас хтось запитає, що таке сучасне мистецтво, порадьте йому переглянути короткометражний фільм Франсіса Алюса «Дует» (Duett, 1999). Місце дії Венеція, поруч з одним з каналів сидить поважна дама і малює пейзаж, повз неї проходить чоловік і несе в руках половину туби (музичний інструмент), так от відношення, яке виникає між ними і є метафоричною різницею між класичним і сучасним мистецтвом. Чоловіка грає Франсіс Алюс, синхронно разом з ним з іншої сторони Венеції йому на зустріч йде другий чоловік з другою половиною туби, два дні вони плетуться один одному на зустріч, зустрічаються, збирають тубу докупи і Алюс грає на ній всього одну ноту…
 
Оригінал і аутсайдер Франсіс Алюс один з найважливіших та найдотепніших художників нашої сучасності. Його виставки проходять в найавторитетніших музеях планети, таких як британський Tate чи американська MoMA, а відоме нью-йоркське видання Newsweek називає Алюса серед десяти найважливіших художників нашого часу [1]. Алюс народився в Бельгії, проживає, як і ще один важливий представник сучасної критичної арт-сцени Сантьяго Сьєрра, в Мексиці, але вважати його бельгійським чи мексиканським художником, що найменше, необачно. Алюс скоріше космополіт, свої акції він проводить в місцях по всьому світові і, що найважливіше, темою архітектора за освітою Алюса є простір тих місць. В маніфесті [2] своєї копенгагенської роботи «Наркотуризм» (Narcotourism,1996), в якій художник на протязі семи днів вживав сім різних видів наркотиків, описуючи в заготовленій таблиці змінені стани, Алюс зазначав: «цей проект розповідає про те, як фізично перебувати в місці, в той час як ментально бути будь-де».
 
Змістом більшості акцій Франсіса Алюса є переміщення людини по місту. Його філософія, схоже, нагадує ідеали беньямінівського фланерства,  який влучно описувала Ганна Арендт, лише «йому, безцільному гуляці вздовж міської юрби з її цілеспрямованою активністю, речі самі відкривають свій таємний сенс» [3]. Цікаво, що попри географічну широту своїх пошуків, єдина акція, яку Алюс провів у «беньмінівському» Парижі була ремейком його колишньої акції «Хід» (Lead), раніше проведеної ним в Сан-Пауло. В ній кумедний і самовпевнений Алюс втілював екстравагантне видовище: декілька годин ходив по місту з ледь відкритою банкою фарби в кишені. Фарба текла на асфальт, за Алюсом залишався слід, за яким можна було відстежити його маршрут. Гумор Алюса в тому, що стартом його прогулянки в кожному з міст ставав місцевий центр сучасного мистецтва, котрий виявлявся не спроможним в своїй статиці вловити художній об'єкт митця – його траєкторію. В іншій подібній акції Алюс, імітуючи міфічного Тесея, незграбно йшов по місту у в'язаному светрі, що поступово розплутувався, за Алюсом знову виникав слід – алюзія на нитку Аріадни.
 
Але найулюбленішим простором для досліджень Алюса лишається строкате Мехіко. По власній легенді Алюс опинився в Мексиці випадково. Він приїхав туди в складі гуманітарної місії після землетрусу 1985-го року, затримався там через проблеми візового характеру, вирішив лишитися і стати художником. Алюс каже, що почав займатися мистецтвом через суміш гонору і нудьги, а свій змішаний стиль пов'язує лише з власною неосвіченістю [4]. 
 
 

В своїй першій акції «Колектор» (The Collector, 1991) – Алюс ходив по Мехіко з прив'язаним до мотузки магнітним іграшковим псом, мимоволі збираючи міське сміття. У відео-роботі, присвяченій Мехіко, «Зокало» (Zocalo, 1997) художник ілюстрував схиблене розуміння патріотизму. Він знімав головну площу міста, посередині якої майорить державний стяг, і людей, що ховаються від сонця в його могутній тіні. 

В «Пере-узаконенні» (Re-enactments, 2000) Алюс купив в магазині мексиканської столиці револьвер Beretta і йшов з ним по вулиці, сюрреалістично обігруючи кримінальні стереотипи про Мехіко. Дослід художника тривав 11 хвилин, доки його не спинила поліція. Показово, що саме втручання поліції маніфестує межу мистецтва в сучасному світі, де діє втрачає мистецький статус, щойно інтерпретується як незаконна (тут можна згадати справу нашого Володарського). 
 
 
 

В роботі «Грінго» (Gringo, 2003) Алюс використовую знаний, зокрема після стрічки Алехандро Гонсалеса Іньяріту «Сука-любов» (Amores perros, 2000), образ Мехіко як агресивного пса. Алюс хоробру провокував тварин, буквально накидаючись на зграю вуличних собак з відеокамерою. 


Нарешті найвідоміша його мексиканська акція «Буває, що створення чого-небудь ні до чого не призводить» (Sometimes Making Something Leads to Nothing, 1997), яка принесла Алюсу славу. На протязі дев'яти годин художник йшов по місту штовхаючи брилу льоду, аж доки та остаточно не розтала. Акція виявилась квінтесенцією дивацьких пішохідних перформансів Алюса, адже вимагала значної фізичної праці. 
 



Інша найвідоміша скандальна поява Алюса «Коли віра рухає гори» (When Faith Moves Mountains, 2002) відбулася в Перу. Алюс залучив 500 добровольців, вручивши кожному по лопаті, і запропонував їм, вистроївшись в шеренгу, копати піщаний бархан і зміщувати природній рельєф. Алюс каже, що акція була його «епічною відповіддю» [5] на ситуацію злиднів і зневіри, що так розповсюджена в Перу. Учасниками акції зокрема були жителі району Вентанілья, що нині живуть без світла і води.
 

Подібними своїми роботами Алюс створює амбітну ситуацію абсурду. З точки зору економічної раціональності дія по «переміщенню» гори або штовханню криги міським бульваром виглядає даремною дурницею, сизіфовою працею. Дії Алюса виявляються фікцією чи навіть метафорою роботи. Алюс відриває поняття труда від його користі. Суть подібних операцій художника виявляється не в їх твердому результаті, а в їх тендітному перебігу. Своїми безкінечними променадами Алюс також протистоїть закритості мистецьких творів, наприклад, завершеності картин.
 
…Пікантність згаданого на початку перформанса з тубою була в тому, що Алюс і його співавтор не мали попередньої домовленості про місце зустрічі, це була гра, гуляти містом з екстравагантним предметом, аж доки не зустрінеш іншого такого ж як і сам. Алюс зокрема розповідав, що люди яких він зустрічав по дорозі підказували йому, ніби, щойно бачили типа з іншою половиною туби. Так Алюс грає з випадком з телепатичним зв'язком між людьми. Так Джон Кейдж колись авантюрно назначав деяким своїм друзям побачення в заданому місці, яке мало відбутися аж через рік.

 

В своєму схожому лондонському проекті «Гвардійці» (Guards, 2004)  Алюс запропонував подібним чином знайти один одного в центрі Лондону 64-м охоронцям королівської варти, до того ж під час пошуку колег ті мали марширувати стройовою ходою і в своїй вишуканій червоній уніформі. Предметом художника стає не лише переміщення, але і час, який буде затрачено на таку примхливу гру. Тому коли Алюс показував фільм, змонтований по мотивам цієї подій, він забороняв пускати до кінозалу людей, що запізнювалися на початок сеансу. 

 
Зміст робіт Алюса – це в першу чергу моноспекталізовані акції на щораз новій сцені в коридорах міста в дусі перформативних практик 60-70-х років. Форма його робіт – фільми, які Алюс ретельно творить з нагоди кожного нового проекту разом з товаришем Аріелем Ортегою. Хоч Алюс художньо і не осмислює природу відео, однак він надає їй нових значень: остаточного історичного свідка його ефемерних оказій. Саме відео дозволяє музеєфікувати його твори.
 
 
Варто зазначити, що пошуки Алюса не зводяться до перформансів. Так одна з його виставок експонувала особисту колекцію художника, яку він збирав на протязі 20 років по антикварним лавкам і барахолкам, складену з зображень католицької святої Фабіоли, покровительці вдів і розведених. Ця колекція Алюса складається з понад 350 зображень, всі картини художник залишив в їх первинному вигляді. Колекціонування – ще один, крім фланерства, зв'язок характеру Алюса з характером Беньяміна. Відома також фоторобота Алюса, в котрій він фотографував сплячих на вулицях Мехіко людей і собак. 
 
Творчість Алюса критики відносять до політичного мистецтва, що вписується в тенденцію «соціально повороту» (визначення історика сучасного мистецтва Клер Бішоп) [6]. В ній помітні принципи концептуалізму та проблема антиінституційної критики. Редактор авторитетного мистецького видання Frieze Йорг Гейзер (Jörg Heiser) вбачає в імпровізованих перформансах Алюса тінь ситуаціонізму – радикального політичного руху Франції 60-х років з його культом дії [7].
 
У випадку Алюса політичний підтекст завжди доповнюється дотепною безкорисливістю. Чого лише вартий дивний гумор його останньої на сьогодні вигадки – фільму «Колір води» (Watercolor, 2010), де художник «ефектом Кулєшова» зачерпував відром воду в Чорному морі і в наступній сцені виливав її в Червоне.
 
Олександр Телюк
 
 
 
http://francisalys.com – сайт Франсіса Алюса містить чимало фільмів на основі його акцій  
http://en.wikipedia.org/wiki/Francis_Alÿs – англійська Вікіпедія про Алюса.
 
[1] http://www.newsweek.com/2011/06/05/the-10-most-important-artists-of-today/gillian-wearing.html
[2]
http://3.bp.blogspot.com/-blRCFs_gJkM/TVgth8Z4x6I/AAAAAAAAAlw/l6L59sNlWcc/s1600/Untitled.jpg
[3] Беньямин В. Озарения. М.: Мартис, 2000. 377 с. //  http://krotov.info/lib_sec/01_a/are/ndt_01.htm
[4] http://www.postmedia.net/alys/interview.htm
[5] http://findarticles.com/p/articles/mi_m0268/is_10_40/ai_87453039/
[6] http://xz.gif.ru/numbers/58-59/povorot/
[7] http://www.frieze.com/issue/article/walk_on_the_wild_side/ 
 

26.07.2011
 


Коментарі: 0

РЕКЛАМА

Молодість 2013Відпочинок у Карпатах