Інтерв'ю з редактором львівського журналу Double Vision


 

  
 
«Я просто шаную тих людей, які, маючи можливість і бажання, починають щось робити. Частково, це я, і я не є дитиною багатих батьків… Після першого номеру, в мене було суцільне розчарування, після другого, думав, щоб закрити журнал взагалі».
  
В Україні, начебто, не бракує журналів, газет та інших паперових ЗМІ на абсолютно різноманітну тематику. Парадокс у тому, що в Україні, та не українські. Якщо з газетами простіше, то журналів державною мовою можна порахувати на пальцях однієї руки. Попри те, навіть у таких, дещо диких умовах з’являється якісний український продукт. 
 
У липні цього року вийшов перший номер глянцевого львівського журналу Double Vision. Це своєрідний молодіжний журнал про моду та мистецтво, який є абсолютно некомерційним і працює суто на ентузіазмі його творців. Крім того Double Vision дає можливість творчим людям  розміщувати власні роботи у розділі Your Vision. Зараз журнал можна знайти лише у Львові. Про все інше, що стосується журналу в одній з львівських кав’ярень я розмовляв з його головним редактором, творцем і дизайнером Арсеном Тейлором (Редько).
 

- Як, власне, з’явилась ідея створення такого журналу? І чому саме журнал? 
 
- Три роки тому я був частиною онлайн журналу. Коли за рік часу його не стало, я зрозумів, що потрібно робити свій журнал. Досить довго ця ідея просто висіла в повітрі, доки я шукав команду, з якою можна було б працювати.  Коли знайшов, начебто потрібних людей, проект постійно відкладався на завтра. Ми постійно казали: « Все, завтра починаємо,» - а в результаті, нічого не відбувалось. Тому вирішив, що потрібно робити самому. У січні цього року, я зі своєю подругою Анастасією Мудрик, яка саме займається редактурою, вже були готові працювати над журналом. Та все виявилось не так просто. Поки пройшли всю бюрократію, минуло цілих пів року. Тож, перший номер вийшов тільки у липні.Чому я захотів робити саме журнал? По-перше, тому, що коли я відкриваю європейський журнал і український, то бачу величезну різницю між ними. Проблема в тому, що у нас роблять журнали лише для комерції. Тому насправді якісні ті, які вже мають успіх за кордоном і звідти потрапляють на український ринок. А українського, тим паче молодіжного у нас немає.
 
- Скільки людей у вашій команді?
 
-Постійні люди в команді - це я, головний редактор і дизайнер (дизайн я нікому не довіряю) та Настя Мудрик – редактор. Перший номер ми здебільшого робили вдвох, потім ще одна дівчина. Ще є Роман Чекалюк - музичний редактор - це, мабуть, найкрутіше відкриття для мене за весь час роботи.  Уляна Салій, Аніка Антонова, Ірина Особа – це блогери. З’явилося два фешн редактори -Марта Керез і Зоряна Юхима, - як виявилось, одного нам було замало. Були фотографи, які то приходили, то йшли. Зараз постійних фотографів немає, є ті, які нам час від часу допомагають. Були люди, які затримувались в команді лише на два дні.
 
-  Як формувалась команда? Доводилось когось шукати, чи від початку було відомо, хтопрацюватиме над журналом?
 
- Ні, доводилось шукати. Знаєш, були люди, які казали: «О, яка хороша ідея! Журнал!» - а за дві неділі їхній ентузіазм зникав і вони теж десь зникали. Були і ті, що від початку і до кінця сприяли проекту. Це залежить від мотивації людини. У мене було дуже багато зустрічей з різними людьми, які хотіли мені чимось допомогти, але кожного разу далі балачок справа не доходила. Іноді мені казали: «Давай я тобі щось напишу, а скільки ти мені за це заплатиш?». Я їм казав, що якби міг платити журналістам, то не розмовляв би зараз з тобою. Зрозуміло, що доводилось відмовляти, бо ми робимо журнал за власні кошти і на власному ентузіазмі. З іншого боку наш дописувач отримує публікацію в глянцевому журналі, а це - портфоліо і досвід. По-моєму, непогано.
 
- Double Vision живе уже чотири місяці. За цей період, що для тебе було найважчим в роботі над журналом?
 
- Найважче, напевне, зрозуміти, чого насправді хоче читач. Щоб знайти, потрібно багато аналізувати. Буває, кажеш, що ось це – круто, а тобі кажуть, що це лайно, і все. Часом маєш, грубо кажучи, побачити Лану Дель Рей ще тоді, коли вона записується вдома на мікрофоні і викладає це на своїй сторінці, а не тоді, коли її вже крутить М1. Ти мусиш показати читачам щось нове і це, мабуть, найважче знайти.
 
- Кожен наступний номер виходить за певною сформованою структурою, та, можливо, з’являлись якісь нові розділи, інші натомість зникали? Які зміни відбулися в процесі роботи?
 
- Зміни були у самому наповненні. У січневому номері не буде вуличної моди та розділу Get Your Self Some Education. Не можу сказати конкретної причини такого рішення. Ми перестали писати про те, що люди вже знають. Також з’явилося більше аналітичних матеріалів. Ми хочемо, щоб відомі люди писали для журналу. Відомі у власних колах… Тобто, це не буде, наприклад, Віталій Козловський. Можливо, нам вдасться реалізувати це вже у лютневому номері. 
 
- Що читаєш з журналів, періодики?
 
- Значно активніше читаю блоги виконавців, митців, компаній. Look at me– роки два-три тому це для мене було щось неймовірне, зі зміною маніфесту і політики редакції, подобається все менше; Selectism (блог про моду і музику). З журналів це: Interview (Енді Уорхола), GQ, Men’sHealth.
 
- Можливо, Esquire?
 
- Ні, він мені не подобається. Чому український журнал виходить російською мовою? Той самий випадок - журнал «Шо». Так, я розумію, є публіка, але давайте робити українське. На українському ринку останнім часом нічого не можу для себе знайти. «Art Ukraine» став дуже комерційним, якимось надто специфічним, обмеженим. Багато хто, сьогодні говорить, про «Країну», а я нічого в ньому не знаходжу. Інколи відкриваєш журнал і боїшся себе в ньому втратити. Взагалі, я помітив, що суттєво впливає на журнал зміна головного редактора, кожен вносить щось своє. Інколи зміни в кращу сторону, здебільшого вони абсолютно недоречні. В Європі головних редакторів виховують, в іншому випадку, їх шукають пів року, рік. Я вважаю, що це правильно.
 
- Як вам вдається знаходити контакт з відомими людьми з-за кордону?
 
- Ми чомусь їм подобаємось. Щоразу легше зв’язатись з кимось, оскільки журнал вже має ім’я серед відомих людей. Для прикладу, запитують: «В кого ви вже брали інтерв’ю?». Я перераховую декілька імен, і вони розуміють, що таке Double Vision. Якість.
 
- Ніхто вам не відмовляв?
 
- Відмовляли. Відсотків 30 нам просто не відповідають. Хоча це можна зрозуміти. І я зрозумів це вже трохи пізніше. Можна уявити, скільки на день повідомлень приходить на їхню пошту, скільки спаму, розсилки - це просто фізично неможливо перечитати чи відповісти на усі телефонні дзвінки. Крім того, що зазвичай відомі люди наймають собі декілька менеджерів, які тим займаються.
 
- Бажані результати за два роки існування журналу.
 
- За два роки журнал повинен стати всеукраїнським. Тираж – мінімум десять тисяч екземплярів. Справжній купівельний тираж.Продовжувати організовувати вечірки, зараз вони проходять щомісячно.Організація виставок для художників та фотографів. У планах є онлайн радіо. Розвивати сайт, який буде відвідувати кілька десятків тисяч людей на день. До речі, наш сайт вже намагалися зламати. Ну, не може одна IP адреса робити понад п’ять тисяч переглядів у день! У них нічого не вийшло, користувача заблокували. Не знаю, можливо, ми комусь заважаємо, можливо, хтось просто бавився.
 
- Твій улюблений заклад у Львові? 
 
- Нічний клуб «Propaganda». Заклад європейського рівня, який влаштовує якісні вечірки абсолютно безкоштовно. Не розумію, навіщо платити за вхід у заклад, де ти і так збираєшся витратити свої гроші.
 
Підготував: Сергій Нескажу

26.12.2012
 


Коментарі: 0

РЕКЛАМА

Молодість 2013Відпочинок у Карпатах