Жанна Кадирова: "світ наповнений речами, на які ніхто не звертає увагу"


 
Анжеліка: Зовсім випадково знайшла статтю Юстини Кравчук «Публічне в сучасному українському мистецтві: Жанна Кадирова». Вона подає досить глибокий аналіз вашої творчості, зокрема, в контексті мистецтва site specifiс. Крім того, вона розглядає Вашу творчість у трьох планах публічного мистецтва: фізичне, соціальне та дискурсивне. Чи погоджуєтесь  Ви з таким трактуванням? 
 
Жанна: Публічне  – так, згодна. Соціальне –  так, деякі роботи наповнені таким смислом. Дискурсивне в принципі можна віднести до соціального. Хоча є роботи, які відірвані від будь-яких векторів – Перфоманс-бенд "Penoplast", де задіяні і поети, і пісні, і танці. Мені, наприклад, дуже подобалося наряджати людей в ці пінопласти. Ще мав бути один проект у Польщі про використання людей в комп'ютерній грі, але почалася революція і я повернулася сюди. 
 
Анжеліка: Традиційно намагаються відшукати зв'язки, навіть певне наслідування між Вашими роботами та іншими авторами. З останніх –  думка про схожість із Хансом Хааке (серія «Асфальт»). Чи потрібно шукати такі зв'язки і чи існують вони взагалі? 
 
Жанна: У мене асфальтні плити взяті з певного місця. Шматок асфальту  –  це символ якоїсь зміни. Ось у Києві був вирізаний асфальт, коли його робили під Євро-2012. Насправді, це дуже знаково, ми робимо щось тільки тоді, коли треба показати, що все добре. Аналогічно було з Мистецьким Арсеналом, перед відкриттям Бієнале, коли клали асфальт, я теж примудрилася взяти кілька шматочків. З цієї матеріальності ти будуєш якусь подію, якусь тенденцію, якусь історію. Коли ми робили виставку в Італії, знімали асфальт теж в проблемному місці. Проект на той момент називався «Data extraction». Там є автострада SA-RC, яку будують вже більше 10 років. І кожен житель Італії платить податок на її будівництво, тому що вона дуже важлива. Це зв'язок багатшої півночі з бідним і диким півднем. Всі розуміють її значущість, але нікому не вигідно її закінчити, тому що припиниться потік грошей, а їм вже знайшли застосування. Коли італійці читали назву траси, вони відразу розуміли, про що йде мова. На цій виставці був і український асфальт, але для них він не був таким близьким. І потім, в контексті свого, вони вже зрозуміли: «а-а-а, у них теж таке!». 
 
 
Data Extraction – Autostrada SA-RC 2013
 
Ну, а у Хааке ідея була, що руйнується стеля, я не знаю як це було зроблено –  чи реально була розбита стеля чи фейково. Мене навіть більше порівнюють з іншою групою. Це британські художники, які вирізали різні поверхні. Але у них все більш поетично, лірично – бруківка зі старого міста, красива мілина річки. За формою дуже схоже, але зміст відрізняється. Еxtraction-а з конкретного місця, ідейної прихильності до конкретного місця у них не було. 
 
Анжеліка: Відправною точкою для створення «Натовпу» (2012) послужили газети різних країн, зібрані протягом 2012 року. Ключовим тут виступає принцип лінійної перспективи  – найбільші зображення попереду, а далі –  менші і менші. Чому від більшого до меншого, а не навпаки? 
  
Жанна: Цей проект я почала робити в Індії. Я приїхала туди вперше у своєму житті на декілька місяців. Звичайно, там не було доступу до моєї майстерні, кахлю, матеріалів. А так хотілося щось робити –  і я почала вивчати газету. У неї в Індії загортають їжу. Хочеш-не хочеш –  все-одно дивишся. Мене зацікавив сам підхід – на одному фото може бути розміщено 40 осіб, що не реально для української газети. Була ідея зібрати колаж за один день, але це дуже складно. Хоча так можна побачити лінзу медіа – які факти для кого важливіше. Події відбуваються одні й ті ж, але показані з різних сторін. У проекті задіяні газети з Австралії, Куби, Філіппін, Індії, Китаю, Грузії, Узбекистану. Я купувала дві газети, для того, щоб вирізати і з правого, і з лівого боку. Таким чином, всі, хто надрукований, потрапили в колаж. Перше, що помітно, – в індійських газетах майже не фігурують жінки, вони тільки на рекламі. Все інше роблять чоловіки – перерізають стрічки, тиснуть один одному руки. 
 
Починаю колаж з великих облич –  реклама, зірки, потім менше і менше, а потім –  фото з протестами та гаслами (таке є практично в кожній газеті). Коли я вставляю туди зображення людей, то всі вони стають під цими гаслами. Це – портрет натовпу. Зазвичай, натовп – безликий, а тут він складається з певних особистостей, яких обрав редактор в певний день у певному виданні. Це суб'єктивний портрет натовпу. Моя функція – зробити extraction, прибрати текст. 
 
 
Натовп
2012
 
Анжеліка: Кожен колаж виставлений вертикально на склі і затиснутий між іншими окремими скляними поверхнями. Люди ходять в проходах між ними, таким чином в просторі виникає образ лабіринту. Тут варто шукати концептуальну ідею? 
 
Жанна: Кожна газета має свою рамку, яку я залишаю. Там написана країна, назва газети, дата видання, іноді погода або курс долара. Умовно цей зал, в якому проходить виставка, поділений на 365 смужок. Між кожною смугою  –  4 см. Тобто, в цьому залі –  365 днів і розмір дня –  це 4 см. Кожна газета знаходиться на своєму часовому відрізку. І коли ти проходиш повз –  ніби проносишся крізь час. 
 
Анжеліка: Хочеться повернутися до Вашої роботи «Неявні форми» (2010-2012). В її основі –  трансформація невидимого у щось явне і вагоме. Чи не виникала у Вас ідея, наприклад, торкнутися теми явного і неявного в людському розумі: зображення свідомого і підсвідомого і надання їм конкретної форми.
 
Жанна: Ця серія про те, що світ наповнений речами, на які ніхто не звертає увагу. Ніхто ніколи не думає, якої форми світло, як воно лягає на стіну, як воно переходить. Точно так само тіні – на них ніхто не звертає увагу. А ще є важливіші речі –  камера стеження, наприклад. Її погляд може значно вплинути на твоє життя. 
 
А ще я зробила 2 зали в Національному музеї. У першому  –  справжня телевізійна камера на штативі, яка знімає. Це зона, яку бачить оператор. А в другому стоїть маленький телевізор. Бетонна брила мовлення показує, яким сильним є інформаційний вплив. 
  

 

Неявні форми
2014
 
Взагалі, мене надихають теми більш матеріальні. Хоча, можливо, комусь подобається абстракція в абстракції. Можна робити і те, і інше, головне –  щоб ти розумів, що ти робиш. Якщо говорити про підсвідомість, це дуже абстрактно. У когось вона така, в когось – інша. 
 
Анжеліка: У серії «Заповнення» (2006-2012) Ви використовували оптичну ілюзію. Ми могли бачити вирізані пласти різнобарвного кахлю, вставлені в кухонне начиння. Глянцевість кахлю виглядає як плівка на рідині, вводячи  глядача в оману таким чином. Коли повернетеся до використання кахлю, він же ображається? 
 
Жанна: Повертаюся, просто кахель – матеріал дуже зручний. Ця робота, до речі, поїхала до Берліна. Я повирізала кола з керамограніту. У спеціальному місці ми по них стріляли дробом, і від дробу це все розбивалося. Потім я перекладала малюнок вже на основу, приклеювала і було видно портрет руйнування. З одного боку –  роботи абстрактні, а з іншого боку –  це реальні постріли. А от зараз в контексті останніх подій робота отримала політичний підтекст. 
 
Анжеліка: Коли, наприклад, з'явиться ще один Толя («Сантехнік Толя» 2004-2005)? 
 
 
Сантехнік Толя
2004–2005
 
Жанна: Поки немає, крім «Пам'ятника новому пам'ятнику». І він вже в Москві оселився давно. 
 
Анжеліка: У «Діамантах» (2006-2011) Ви певним чином іронізували на тему цінностей, говорили про умовність вартості. Що для вас цінність на даному етапі життя? 
 
Жанна: Цінність ... складно сказати. Я ціную те, що маю. Мені подобається робити те, що мені подобається. Люблю дуже Київ, повертаюся сюди постійно. У мене багато друзів по всьому світу, дуже люблю подорожувати. Подорожую в основному у справах, але це теж завжди нові контакти.
  
Анжеліка: Чи є у Вас внутрішній цензор? Де відчуваєте, що повинні зупинитися і що ніколи б не взялися зображувати? 
 
Жанна: Є якісь переваги. Просто є якийсь вектор, є щось, що тобі ближче, що ти добре розумієш, а є те, що ти гірше розумієш. А робити те, що ти не розумієш, бо це модно – дивно для мене. Я не працюю з тілесністю. Релігійні елементи теж ніколи не використовую, мені це не цікаво. Не близько. 
 
Хоча з РЕПом (арт-група: Н. Кадан, Л. Хоменко, Л. Наконечна –  А.С.) ми думали виставити з музею історії України карету патріарха поруч із сучасною машиною патріарха  –  показати розкіш церковної еліти тоді і сьогодні. Такі експерименти потрібні, щоб ширше мислити.
 
Автор: Анжеліка Скочипець
 
Фото Жанни: Анжеліка Скочипець
Фото робіт: www.kadyrova.com / capital.ua
 
БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА: 
Жанна Кадирова народилася в 1981 році у м. Бровари Київської області. Живе та працює в Києві. Закінчила Державну художню середню школу ім. Т. Г. Шевченка. Отримала Мистецьку премію ім. Казимира Малевича, Премію Сергія Курьохіна в області сучасного мистецтва (публічне мистецтво), Головну премію фестивалю Kyiv Sculpture Project (усе в 2012 році), Спеціальну премію PinchukArtCentre (2011), стала володаркою Головної премії третього конкурсу Премії PinchukArtCentre 2013. Вона отримала 100 000 гривень та можливість пройти місячне стажування в майстерні одного з всесвітньо відомих художників. Крім того, Кадирова без попереднього відбору потрапила в список номінантів на здобуття Премії Future Generation Art Prize 2014 - міжнародної премії для молодих художників та візьме участь у груповій виставці «Future Generation Art Prize@Venice» на Венеційській бієнале у 2015 році.  Її роботи виставлялися по всьому світу, зокрема, серед недавніх проектів, на 55-й Венеційській бієнале, Московській бієнале та в Palais de Tokyo у Парижі (усе в 2013 році). 



12.07.2014
 


Коментарі: 0

РЕКЛАМА

Молодість 2013Відпочинок у Карпатах