Чернігівський Lo-fi King. Творчі горизонти Дмитра Куровського


 
Часом справжні скарби віднаходяться лише на глибині. Це відомо археологам, водолазам та меломанам. В квітні поточного року двоє людей з AZH Promo відвідали персональну виставку Дмитра Куровського «Наші обличчя вкрадені у богів», що мала місце у київській галереї РА, і поговорили з ним про музику, малярство та ментальні метармофози, що і з ними пов’язані. 
 
Куровський – справжній ветеран українського незалежного мистецького процесу, відомий і як художник так і як музикант, будучи незмінним лідером  мультимедійного проекту Фоа Хока та перебуваючи в постійному творчому контакті з музикантами, дотичними до таких процесів як Харківська Нова Сцена та Київський Індепендент вже більше двадцяти років. Незважаючи на європейську географію концертів та експозицій, ім’я Куровського й до сьогодні не надто відоме українському меломанові або просто зацікавленому у мистецтві гіпстерові, хоча враховуючи художній досвід та творчі надбання, мало б резонувати з іменами героїв його портретів – Дженезісом Пі-Орріджем, Кінґом Таббі або Тосіро Міфуне, безумовно в українських, локальних масштабах. 
 

 
«He said, «I dream of colour music, 
And the intricacies of the machines that make it possible»
I said, «You are nothing if not inconsistent» 
He said, «I rely upon being insistent.
I'm almost never forever.I'm almost never for now.
I implore you, explore all the people you meet, 
I implore you, explore all the people you meet. »
Jhonn Balance, “Sex with Sun Ra”
 
AZH: Для початку, було б добре зробити певну інтродукцію для наших читачів, Вашу власну характеристику, самоідентифікацію. 
- Мене звуть Дмитро Куровський, я представляю мультимедійний проект Фоа Хока. Я музикант, художник, колекціонер аналогової апаратури. Ми знаходимось на моїй виставці, яка називається «Наші обличчя вкрадені у богів». 27 робіт, музичне оформлення, відеоінсталяції таких український метрів як Олег Чорний і Гена Хмарук (Sampled Pictures), а також московського режисера Кирила Макаренкова, з яким ми зустрілись тут, на виставці. Дуже радий був побачить друзів, які підтримували життя в  мені увесь цей час, оскільки я вважаю, на даний час це людське спілкування, фантазії, погляди, рефлексії, цікаві імпульси… Я би сказав, що мені вдається доволі часто віртуально знаходитись на цій орбіті, підтримувати стосунки, колаборації, нові проекти з людьми з різних країн ,тому скажімо ця холодна весна 2013го - у моїй творчості дуже бурхливий період. Це моя друга виставка у цьому році. Перша пройшла в Чернігові в Художньому музеї імені Галагана. Ну і в 2013 я встиг з проектом Фоа Хока feat. Євген Ходош довести власний матеріал до того рівня, про який ми мріяли і працювали півтори роки, і цей трек вдався. До цього ж ще з моїм іспанським другом, засновником Фоа Хока, він довгий час живе в Іспанії, у нього є власний проект Chordsnatchers - тож з’явилась композиція Triumphadores – «Переможець: вокальна версія» Chordsnatchers vs. Фоа Хока. Відео створили до цієї композиції Олег Чорний і Гена Хмарук (Sampled Pictures). Мені здається, що ритм подій, глибоких одкровень і імпульсів, як для мене це дуже важливо тому на даний час, якийсь навіть, ефект щастя присутній.
 
 
“Cornell Campbell. Hear Me Now Star” 2012 (80×60 cm)
mixed media acrylic, shiny gel, oil on plastic

 
AZH: Щодо Вашої творчості часто застосовується самоідентифікація urban psychedelic art. Ці маркери, з чим ви ототожнюєте їх і як ви уявляєте себе у площині цих визначень?
- Почало ставати зрозумілим, що це недосконала сучасна назва того напрямку, в котрому я працюю. На відкритті (експозиції – Ів. Ш.) точилися розмови, що можливо якісь роботи - це звичайно поп-арт, декотрі в стилі панк, і звичайно колажі. Міг би відповісти словами з пісні - «горизонт залишиться чистим», тобто абсолютна свобода це одна з головних і найважливіших важелів творчого процесу. Я за 25-30 років майже з нього не виходив, мені так набагато легше чути себе. Звичайно, гумор і іронія присутні завжди, а що стосується матеріалів… останнім часом перейшов на сучасні фарби Daler Rowney, яких я раніше не знав і вони мені дуже сподобались і якось така еволюція… більшість з цих портретів пензлем тільки якісь нариси, а далі це все пальцями. Звичайно друзі запитали чому немає моїх скульптур. Буду уважнішим з перевозкою, просто не впорались цього разу. Я навіть шефу галереї, Андрію Триліському сказав що у мене є матеріал, який я міг би показати паралельно із цим залом. Так що я довгий час не виставлявся. Саме за цей час виникла зовсім нова колекція, яку люди тут побачили вперше, а вже що стосується постатей і всіх персонажів, то тут я сподіваюсь ви в курсі.
 
AZH: Переважно малюючи портрети, ви створюєте певний особистий пантеон, особисту міфологічну карту. Наскільки персонажі є архетипічними і як з ними ототожнюється Ваша постать художника і що вони для Вас значать?
- Перш за все, більшість з них - це абсолютні майстри стилю. На цих портретах персонажі, які справді мене хвилювали і про яких я постійно пам’ятаю. У багатьох із них такий творчий життєвий шлях з яким багато років в майбутньому можна відкривати для себе ці сторінки і пізнавати хто це були, а це дуже складно уявити. Це зайвий доказ того, що у людини шалений діапазон творчого космосу.  Для мене це справжні боги. 
 
AZH: Щодо процесу створення Ваших робіт. Що Вас надихає і як це відбувається технічно? Що змушує Вас намалювати картину? Це є певний план чи це суцільна імпровізація? Як виникає ідея картини Дмитра Куровського?
- У мене завжди паралельно декілька робіт, які розвиваються роками, тому є момент, коли я точно знаю, яка на даний момент постать настільки ожила і резонує з моїм єством, що тут залишається розпакувати полотно на підрамнику і перейти до роботи відразу. Паралельно буває якийсь improve з тими роботами, які я не знаю як продовжувати, але пізніше вони все одно відкривають шлях. Для мене важливо поставити саме крапку на якійсь роботі. Раніше це втомлювало, особливо після портретів Лі Перрі і Тосіро Міфуне, почував себе без енергії, але потім знайшов з ними баланс. Намагаюсь паралельно, якщо це музика, то поглинати цю атмосферу або, навіть, з ким ці люди співпрацювали, на прикладі того ж Пі-Орріджа, Джорджа Клінтона, Кінґа Таббі і завжди виникає момент, коли стає зрозумілим з візуальним покликом і натхненням, робиться невелика пауза, яку необхідно розкачати музичними імпульсами. Так перед цією виставкою я зробив декілька грувів на Akai MPC 2000, котрі через тиждень, повернувшись і послухавши,  мені здалися, як сказав один мій друг, «продуктом свого часу». Звичайно, в постійному контакті з композитором і мультиінструменталістом Євгеном Ходошем, який зараз реально настільки будоражить уяву своїм почерком і швидким розвитком ідей, де він їх фіксує, комбінує, запрошує музикантів. Я думаю, що в 2013 можна буде побачити реальний диск в конвертику.
 
AZH: Фоа Хока чи Казма-Казма (проект Євгена Ходоша – Ів.Ш.) ?
Це буде, наскільки я розумію, Євген Ходош and his orchestra. Матеріалу вдосталь і Женя вирішив почати з інструментального альбому. Задля цього альбому я з’їздив у Харків. Також Сергій Проценко, саксофоніст і кларнетист, брав участь. За 10 днів Євген вже дав послухати, як синхронізували флейту, тенор-саксофон. Женя, звичайно, професіонал. Зараз у нього четверо дітей, як таким людям вдається знаходити стільки енергії, причому, займаючись бізнесом і будучи лікарем. Після повернення я довгий час в архів збирав інтуїтивні звукові комбінації з різних інструментів, ланцюгів реверберації, вокальних, флейтових. Євген чи не перший, хто включає ці звукові комбінації, як оздоблення камінням, в свої ритми подібні, скажімо до Не Ждали. Подивимось, не за горами. Мені здається для України це буде найпотужніша платівка саме в неочікуваному стилі. До того ж записану в студії M-art, яку 5 років ми час від часу орендували і знайшли той нерв, яким можна займатися паралельно двома проектами, оскільки вісім треків з Фоа Хока вже готові. Якщо з’явиться ще два, то треба влаштувати це в балансі, приміром, влітку. 
 

  
AZH: Які паралелі на просторі СНД та на світовому просторі Ви можете провести зі своєю творчістю та творчістю Євгена Ходоша і наскільки новий матеріал схожий на те, чим Ви були знамениті в 90-ті?
- Відразу скажу, що це звичайно Девід Бірн, можливо навіть Джон Зорн, Devo - величезний спектр музичних інструментів, включаючи вокодери та муґ. Місцями, це Брюс Хаак. Як виявилось у Берліні, скільки я не питав у людей, які продають платівки – чого там тільки нема, але от один з моїх найулюбленіших музикантів Брюс Хаак - ніхто про нього не чув, як і багато хто не знає хто такий Раймонд Скотт і всі ці крейзі експерименти мультиплікації початку XX століття. Звичайно і якийсь японський сьорф, та сама Аманда Лір чи якісь диско-королі. Далі про це варто питати у Євгена, оскільки там дуже багато таїнства. На мій погляд ті вісім треків, які ми реалізували разом, це саме те, до чого я йшов доволі довго з якихось експериментів, касет, наблизившись до rickenbacker - те, чого насправді раніше не вистачало. Зараз з’явився трек у співпраці з таким електронщиком як King Imagine, той же Льоша Волусунов з Fleischesmarkt неодноразово натякяв, що було б добре з'явитись у мене в студії.
 
AZH: Проект Фоа Хока: вчора, сьогодні, завтра. Творче резюме.
- Безумовно Фоа Хока - це механізм і феномен, який і досі лишається реально відкритим. Тут можуть бути несподіванки. Звичайно, останнім часом все дуже скрупульозно - останній трек шліфувався півтори роки і в якийсь момент, коли ми вирішили, заплатили звукорежисеру, у нас є матеріал - виявилось, що треба було попрацювати ще рік, аби подумати, послухати, відчути, що ніякого рок-навантаження не потрібно. Це все треба зробити набагато тепліше і дійшло до дуже сміливих ножиць… наприклад, труба була прибрана взагалі, деякі гітари, але додались на полівоксі якісь комбінації -  у мене є TC-Helicon VoiceLive, з яким я експерементую, труба, голос. У Ходоша студія розширилась до хаммонда з Leslie-системою. Звичайно, це легендарний німецький орґан, на якому грали композицію «Кавказька полонянка». Цікавого багато, все під контролем. І як я вже казав – горизонт залишиться чистим.
 

   
AZH: Як би ви охарактеризували метаморфози, які відбувались із гуртом – музичні і візуальні? Наприкінці 90-х Фоа Хока виглядала як пост-індустріяльний гурт: коротко стрижені люди в чорному,  з шаленими жужащими гітарами і відповідним візуальним рядом, пригадуючи наприклад ваш концерт у Польщі. А сьогодні ми маємо строкатий багатогранний проект, який фонтанує полістилічністю.
- Погоджуся, метаморфоз було багато. Музиканти змінились, але караван іде далі і на ньому все більше і більше якогось дорогоцінного каміння. Я тут навіть жартував нашому саксофоністу, що у Пі-Орріджа було 2 золотих зуби і я вже домовився з Євгеном, аби він мені всі зробив, як зараз у Пі-Орріджа. Він навіть злякався чи не відбудеться ще якихось метаморфоз. Тобто завжди був присутній чорний гумор, а співати 30 років блюз - це вже точно не моє, так що вибачайте.
 
AZH: Як відомо, Ви маєте академічну художню освіту і в Чернігові працюєте флейтистом в академічному музично-драматичному театрі. Як власне творчий потік вільного художника - неформальний, андерграундний, контркультурний весь цей пласт поєднується з Вашою академічною діяльністю? 
- В таких паралелях інколи варто зберегти своє обличчя, не афішуючи в якісь кола, яким воно взагалі не потрібно. Насправді, інколи намагаєшся цей процес контролювати і це не зовсім вдається… і бувають дивні запитання. Як наразі кажуть, соціум любить, аби було багато «ги-ги-ги», із серії того, що я називаю «дибіл-стайлом». Тому ніколи не розслаблявся і був готовий до будь-яких сюрпризів і «привітань». 
 
AZH: Як цей академічний вишкіл синтезує з вашою первинною творчістю?
До виконання симфонічним оркестром твору композитора Маркаданте, який був схожий на запуск мене в космос. Все було серйозно: класичний твір в такій кондиції, коли було дуже багато людей - три яруси, і треба з’явиться і реально не розгубитися, і забути про мандраж. До цього, скажімо дуже дисциплінованого кроку в моєму житті, багато чого з мого академічного життя видавалось реальною анархією, тому чимсь воно розгойдувало загальний мій творчий човен, тому у більшості виникали метаморфози і, скажімо так, просто зафіксовані роздуми, а тільки пізніше вже задумалось, наскільки це важко написати справжню пісню, про що я думаю багато останнім часом. 
 
AZH: Як би ви оцінили сучасну ситуацію із незалежною музикою в Україні? Як ви оцінюєте власне музикантів, людей, що займаються промоцією і, власне, слухача-глядача?
- Сказати може про конкретних людей, яких я згадую одразу – музикант і діджей Сергій Дубровський aka Dubmasta, Льоша Мікрюков aka King Imagine, Derbastler, той же Шура Кохановський, той же Льоша Волусунов, Sampled Pictures - відео майстри, вищезгаданий Євген Ходош, Владислав Діхтяренко… Всі ці люди знаходяться в постійному процесі, ледь не кожного тижня якісь новини, включаючи факт, що Фока Хока в червні минулого представляли Україну в Німеччині на заходах, присвячених Євро 2012. Дубровський був 2 тижні в Йоханесбурзі разом з Ханнесом Тайхманом, де брав участь в студійній роботі з різноманітними музикантами з Південної Африки, привіз багато вражень - досвід, матеріал, поради, посил, те, чого не вистачає моїм друзям, музикантам чи художникам.
 
AZH: Художній, музичний процес в Україні сьогодні. Чого на вашу думку їм не вистачає, які недоліки та перспективи? Як у художників так і у музикантів. 
- Зовсім песимістичних вражень на цю тему не маю, оскільки навіть до цієї зали у галереї РА я йшов з десяток років, займаюсь цим ледь не з дитинства і одну з перших робіт фіксую 78-им роком – це костюм Зорро. В своєму доробку маю більше 250 робіт - від малюнків, які я продовжую далі застосовувати в різних напрямках. Звичайно, музичний доробок мене особисто радує. Хвилюватись, чи якось впливати на процеси в Україні… вони доволі активні, єдине що, все ж таки доведено, що криза, як ми це називаєм «криса» -  існує. Я думаю, що перспективи є і це навіть підкреслює моя експозиція. Поживем-побачим, як то кажуть, як Джа поведе.
 
AZH: На останок хотілося б отримати ваші поради та побажання молодим поколінням слухачів, глядачів, людям, які цікавляться мистецтвом в Україні сьогодні.
- По-перше, всі ці люди знають інгліш, це мене дуже гріє. По-друге, на прикладі того ж Вані Шелєхова, можна особливо не хвилюватись, що світ загине від тупості. Намагаюся дивитись оптимістично, а далі вже… набираюсь досвіду. 
 
 
“Genesis P-Orridge. Feel Strange” 2013 (80×60 cm) acrylic on canvas
 
"Nansen. The Color Frostbite” 2012 (80x60cm) acrylic on canvas
 
“Toshiro Mifune” 2007 (80×60 cm) mixed media acrylic, shiny gel, oracal, spray, metal part
 
“Igor Stravinsky. Le Rossignol (Соловей)” 2013 (80×60 cm) acrylic on canvas
 
“Sly Stone. Stand!” 2012 (80x60cm) acrylic on canvas
 
“Lee Scratch Perry” 2007 ( 80×60 cm) mixed media acrylic, fluor spray, oracal, shiny gel, fabric
 
“King Tubby” 2008 (80×60 cm) mixed media acrylic, oracal, shiny gel, spray, collage
 
“George Clinton. Dr. Funkenstein” 2012 (80×60 cm) acrylic, plastic
  




Підготували Ів. Шелєхов та Каріна Режевська
спеціально для AZH 
 

16.07.2013
 


Коментарі: 0

РЕКЛАМА

Молодість 2013Відпочинок у Карпатах