Око підсвідомості: повнота погляду


Подія безумовно значуща як у виставковому житті, так і для вітчизняного візуального мистецтва: у київській галереї “PinchukArtCentre” відкрилася експозиція "Око підсвідомості: добірка сучасних фотографій з колекції сера Елтона Джона".

Перший і до цього єдиний раз ці світлини були представлені широкій публіці сім років тому в Атланті (штат Джорджія, США), тож українці стали першими в Європі та одними з перших у світі, хто має змогу побачити унікальну колекцію. Збирати її Елтон Джон почав у 1991 році, і на сьогодні вона нараховує більш, ніж п’ять тисяч примірників. Експозиція у “PinchukArtCentre” дійсно масштабна: майже півтори сотні творів 24 авторів зайняли три поверхи галереї.



Як і всі подібні колекції, “Око підсвідомості” представляє скоріше смаки та уподобання власника робіт, аніж реальний стан сучасної (за останні 15 років) фотографії. Судячи з побаченого, сер Елтон віддає перевагу світлинам яскравим, ефектним, таким, що оповідають певну історію або є портретами привабливих героїв обох статей. Саме до такого напряму тяжіють роботи Девіда Хілліарда, що явлють собою своєрідні триптихи (“Змушуючи хлопців плакати”, “Плавання Сібзі”, “Весняний тренер” – композиція останнього фото особливо вишукана за допомогою дзеркала), Кеті Гренан (парний елегійний портрет закоханих “Ді та Вен”, чорно-білі постановочні фотографії “Джолін” і “Майк”), Лоретти Люкс, котра в “дорослому”, парадно-постановочному стилі фотографує дітей, і деякі з тих робіт нагадують класичні живописні полотна. Рууд ван Емпел теж зосереджений на дітях, проте його цикл “Світ” має відкрито салонний характер – чорношкіра дітлашня завмирає на тлі тропічної екзотики; чистісінька олеографія для віталень. Натомість, підлітки голандки Рінеки Дійкстри – зняті фронтально, у пляжних костюмах, на тлі моря – є персонажами безумовно, драматичними. Кубино-американець Ентоні Гойколеа вже вдається до чистого трюкацтва: розмножує сам себе за допомогою цифрових технологій теж у вигляді підлітків, як хлопчиків, так і дівчат. Виходять такі собі постмодерністські трагікомікси про агресивних, жадібних та неадекватних тінейджерів. Певне штукарство притаманне і “Стільцю Брема Стокера” британки Сем Тейлор Вуд, вже відомою нам за участю в українському павільйоні на цьогорічній Венеційській Бієннале: модель підвішена на невидимому тросі у складній позі над стільцем, який також невідомо яким дивом тримається на одній ніжці; дівчина відкидає тінь, стілець – ні. Виходить стілець-вампір, хоча в цілому це виглядає аж надто формально.



Філіп-Лорка ДіКорсіа і Нан Голдін працюють набагато витонченіше: їх так чи інак цікавить в першу чергу внутряшня правда персонажів. ДіКорсіа зосереджує свою оптику на людях вулиці, повіях обох статей; ці образи запам’ятовуються як відчуттям глибокої самотності, так і неповторністю кожного з цих залишених суспільством людей. Голдін теж фотографує маргиналів, зокрема, трансвеститів, наркоманів у реабілітаційних клініках, але не зупиняється тільки на тому. В кожній, навіть зовні не надто гарній людині вона намагається знайти спалах пристрасті, сильне почуття. Саме тому портрет-профіль звичайного молодого чоловіка (“Томмі у саду”) сповнений нетутешньої, можна навіть сказати, небезпечної напруги, а батьки художниці, що святкують 50-ту річницю весілля, виглядають повними життєвих сил. А ось Анджела Вест в циклі “Мій тато” використовує свого батька фактично як актора, котрий кожного разу виконує нову роль і створює новий образ.



Китаєць Чан Хуан займає особливу нішу. Його фото так чи інак фіксують ситуацію розчинення індивідуального в колективному. Так, наприклад, в серії “Шанхайське родинне дерево” ієрогліфи імен предків від знімка до знімка поступово покривають обличчя трьох героїв, допоки не перетворюють їх на чорні маски. “Підвищити рівень води у ставку” намагається з десяток чоловіків, дорослих і зовсім дітей. А фото-апофеоз у цьому ряді “Додати один метр до анонімної гори” – пагорб з оголених тіл на тлі гірського пейзажу – вже було показане на одній з венеційських бієннале. Загалом же, ці твори, при всій їхній зовнішній безпристрасності, є надзвичайно точними документами епохи, коли людські життя розглядалися лише як витратний матеріал. Завдяки таким опуклим, чітко прочитуваним метафорам Чан Хуан і став усесвітньо відомим.



А втім, культових імен на цій виставці вистачає. Найвідоміші - Девід ЛяШапель, Саллі Мен, Хіроші Суґімото. Те, що робить ЛяШапель, можна назвати крупнобюджетним гламуром. Це гламур як ідея, гламур з нахабством, навіть з викликом. За моделей правлять зірки, причому кожного разу – у відверто міфологізуючих ситуаціях. Тому і перетворюється на “Американьску мрію” вбраний як офіціант Леонардо ДіКапріо з велетенським гамбургером у руці. А легендарний репер Тупак Шакур заклякає намилений у ванні, “Стаючи чистим”. А інша зірка хіп-хопу, Емінем, теж голий, “Ось-ось вибухне”, бо тримає в руках, котрими прикриває причинне місце, динамітну шашку. Загалом, все це схоже на ілюстрації до радикального глянцевого журналу.



Саллі Мен працює діаметрально протилежно. Це дуже незвично: чорно-білі стилізації під фото кінця ХІХ-початку ХХ століття не виглядають, однак, черговою ретроградною цяцькою: в них є своя таємниця, вони не піддаються однозначному витлумаченню і тим зачаровують.

Справжнім шедевром виставки є цикл морських фотографій японця Хіроші Суґімото. Ці по суті біхромні роботи балансують на межі порожнечі, на них практично нічого нема – лише темна поверхня води і світле небо над нею, тобто, два прямокутника і нічого більше; інколи межа розмивається, і майже все фото занурюється в темний серпанок. Проте від семи фотокартин у металевих рамках, розташованих одна над одною – від найсвітлішої до найтемнішої – важко відвести погляд. Це схоже на зовні нескладну мелодію: спочатку все зрозуміло і прозоро, але незчуваєшся, як її медитативна простота розливається цілим океаном асоціацій.
Тож, навіть незважаючи на специфіку уподобань колекціонера, добірка “Око підсвідомості” все ж представляє світове фотомистецтво з повнотою, досі в Україні небаченою.

















Дмитро Десятерик


29.06.2007
 


Коментарі: 0

РЕКЛАМА

Молодість 2013Відпочинок у Карпатах