«Езіноманія»: інтерв’ю з Ростиславом Соколовським


У кінці грудня минулого року в українському сегменті інтернету з’явився новий формат поширення прекрасного – пдф-журнали. Перші спроби дізнатись - що це таке, як воно розвивається і кому це треба читайте в інтерв’ю з шеф-редактором РОТТ Ростиславом Соколовським.


ROOT

- Вирішив поцікавитись про журнал РОТТ

- А, ну РОТТ – це перший в Україні проект пов’язаний з таким поняттям, як е-зін*. Це універсальний засіб розповсюдження прекрасного в неті.

- Хіба перший? По-моєму, є принаймні ще один – «Дуршлаг»

- Ні. З цього приводу велись деякі суперечки, але було вирішено, що першим був все ж таки РОТТ. Перший номер вийшов 1 грудня 2007 – в той час нічого подібного не було, потім почали з'являтися інші, наприклад той, який називав ти, але я не можу простежити в них певної періодичності. РОТТ виходить раз на місяць у перших числах, зараз ведеться робота над четвертим номером, який вийде першого березня.

- А чому саме формат «е-зін», сайт чи портал не підходить?

- Справа в тому, що українське арт середовище давно вже потребує чогось радикально нового, свіжого і не затягнутого ременями комерції і надлишкової суб’єктивності. Подібного роду проект більш ніж необхідний для повноцінного формування арт простору як України, так і будь якої іншої держави. Хоча в останній час я помічаю дуже строкату різноманітність сайтів, присвячених культурі – навіть помітна деяка конкуренція, а це і є найбільш наочною основою для розвитку будь-якої діяльності, а особливо, якщо мова йде про культуру. Він більш доступний читачеві, ніж он-лайн проекти, так як він не інтерактивний, тобто його можна дивитися і без нету.

- Як ти гадаєш, чому до тебе ніхто такого не робив?

- По-перше, у нас донедавна взагалі мало хто знав про існування подібних форматів. По-друге, наш культурний діяч тільки починає показувати свою мордочку, дає свою вузьку, суб’єктивну оцінку усьому, що бачить, при цьому називаючи себе різними словами типу критиків, оглядачів і тд.
Крім того, мало хто хоче працювати саме з тим мистецтвом, яке є тут і зараз – всім подавай європейських зірочок про яких у будь якому випадку будуть знати. РОТТ показав, що українське сучасне мистецтво не обмежується трьома затасканими прізвищами, а являє собою, хоч і недостатньо розвинутий, але перспективний продукт.

- Ти кажеш про конкуренцію, от з’явився РОТТ потім інші, існує купа сайтів – а це ж лише початок, далі більше, ти готовий до боротьби за читача, чим твій журнал буде принципово відрізнятися від всіх інших, чим ти будеш притягувати до себе увагу?

- Я готовий до конкуренції і сподіваюся, що все таки її застану – це нормальний і природній процес, процес відсіювання шлаку, заохочування красивого і солодкого ... РОТТ на 70% наповнений ексклюзивним контентом, який більше ніде не знайдеш і не перечитаєш, в той час як більшість вітчизняних діячів займаються банальним копіпастінгом, мені щодня шлють роботи зі всього світу, ми беремо інтерв’ю, робимо огляди, відбираємо найкраще і створюємо продукт.

- У тебе є унікальна можливість бачити НАШЕ і ЇХНЄ мистецтво, наскільки велика між ними різниця, чого не вистачає нашим художникам, які їхні найбільші помилки, як вони будуть виглядати на міжнародній сцені?

- Я дуже здивувався, але, провівши декілька годин у спілкуванні з деякими московськими художниками, виявилося, що у великій та могучій Москві, арт ситуація ненабагато краща за нашу – у людей ті ж проблем, вони також намагаються продаватися, їм також нема де виставлятися. Якщо говорити про Європу, так там зовсім інше відношення до поняття мистецтва. Я деякий час жив у Німеччині (Франкфурт), деякий час провів у Кракові і можу з абсолютною точністю сказати, що все залежить тільки від самого художника (фотографа, поета...), а не від загальної маси людей, яку в нас прийнято у всьому звинувачувати. Так, західна аудиторія більш сприятлива до мистецтва, але це результат багаторічних практик діячів мистецтва.
Наші молоді фотографи/художники живуть абсолютно не за рахунок живопису чи фото, вони йдуть шляхом найменшого спротиву, працюючи на різноманітні рекламні агенції й інші корпоративні заклади, винуватим після цього чомусь завжди є суспільство і країна. Це просто страх визнати свою незграбність у певній сфері діяльності.

- Ти зробив акцент на вітчизняних творчих одиницях, але не забув при тому і про закордонних – все таки, які пріоритети у журналу? Чого можна очікувати в майбутньому, можливо, колись РОТТ буде виходити виключно з українським наповненням?

- Мені цікавий сам процес формування вітчизняного арт простору, шляхом представлення його гідних одиниць, але при цьому я не хочу обмежувати себе у насолоді світовим мистецтвом. Я не хотів би, щоб вийшов якийсь тоталітарний націоналістичний журнал із Шевченком на обкладинці – цього допускати не можна.
А остаточна ціль – мінімалізація бар’єрів між мистецтвом українським і мистецтвом світовим. Набридли ці чіткі розмежування, необхідно знищити цей бар’єр і тоді всі будуть свої.

- Добре, давай поговоримо про більш приємне. За ці три номери, що вже вийшли, чи з’явились у тебе, так сказати, улюбленці – чиї роботи ти особливо чекаєш?

- Ой, є дуже перспективні хлопці, - це львівський фотограф Олександр Позняков (1-й номер), це Антон Пайсов (3-й номер). Антон, до речі, один із не багатьох вітчизняних ломографів із помітним досвідом і практикою зйомки.
Мені дуже сподобались люди, які організували виставку КОЛАЖ в Тернополі. Та взагалі їх дуже багато

- Коли я переглядаю журнал, то щось не зовсім зрозумію чого там більше - дизайну, ілюстрацій, фото… хіба що музики немає. Багато журналів такого ж формату виходять з тематичним наповненням, у РТА ж нарізка досить жорстка.

- Так я думав про це, але окрема тематика для номеру як така – більш природня для журналів про дизайн, але ніяк не для різнобічного арт видання. Я планую зробити музичний і кіно розділи, хотілося б побільше текстів, але якість більшості, що присилають залишає бажати кращого.

- А як ти взагалі підбираєш матеріал?

- Я проглядаю весь матеріал, що мені присилають, багато знаходжу сам. Критерієм відсіювання робіт є у більшості випадків – низький рівень, погана якість і не цікавість... Усе інше потрапляє у журнал.

- Я от що ще помітив: про когось у журналі є якась інформація про когось взагалі нічого – складається враження якоїсь неупорядкованості – чи тебе це мало турбує?

- Я гадаю, що сучасний читач вправі сам давати оцінку побаченому. Мене особисто нудить від надлишкової суб’єктивності, що панує у більшості українських ресурсів, головне – показати. А вумнічать діло не хитре.

- Ти все робиш один, чи в тебе є команда однодумців-помічників, верстаєш ти здається сам.

- Усю роботу роблю сам. З першим номером мені допомагали з дизайном, але потім я і його почав робити сам, верстаю сам та і матеріал доводиться шукати самому. Але це нормально – самому простіше приймати рішення. Звичайно, є коло людей, колег, художників... вони можуть дещо підказати, але я і сам непогано справляюсь, хоча і від співпраці не відмовляюсь. Ось нещодавно домовився про співпрацю із московським арт-порталом POIKOM.COM – деякий матеріал будуть надавати вони – процес йде.

- Ну, сподіваюся і твої матеріали потраплять як мінімум у російське видання.

- Так, це теж частина домовленостей.

- Назви свої улюблені ПДФ журнали, якщо звісно такі є.

- Revolutionart і нью поркер

- Дякую за бесіду, побільше тобі читачів, авторів, і напевно конкурентів.

- Соковитих і вам відвідувачів.

Крім всього, що було сказано вище, Ростислав ще є арт-директором фестивалю АРТРАУТ, що проходив минулого року у Львові і налічував більше 70 учасників з різних країн світу, і був куратором фестивалю Кінолев 2007

Розмовляв Олександр Хаверчук


ROOT

__



Примітки редактора:

* - якнайшвидше назватись «першим» - притаманно, мабуть, тільки українцям. Якось мої знайомі з Польщі звернули увагу на те, що на багатьох пляшках українського пива написано «перше бла-бла-бла…». І така історія не тільки з пивом. У чому виявляється «першість» часом сказати вкрай важко. Основне назватись, а все інше, включно з якістю, якось неважливо. Залишається тільки побажати, щоб така участь оминула мистецькі проекти :)

Тепер коротко визначимось із іноземним словечком E-zine, що походить від Electronic magazine / Електронний журнал. З’явились в середині 80-х (хакерський CULT OF THE DEAD COW у 1984 році), як альтернатива друкованим виданням, і спершу розповсюджувались на дискетах та cd звичайною поштою. З розвитком інформаційних технологій е-зіни успішно розповсюджуються в інтернеті: періодично (щотижня, щомісяця і т.п.) електронною поштою або здебільшого мають власні сайти.

Вирізняють три види електронних журналів:

  • паралельні електронні журнали – є ідентичною копією друкованого видання
  • інтегровані електронні журнали – електронна і друкована версія містить здебільшого різну, взаємодоповнюючу інформацію. Наприклад, Juxtapoz або NME
  • оригінальні електронні журнали – видаються тільки в електронному вигляді. Наприклад, музичний Pitchfork або пдф-журнал про дизайн та арт Bastard.

Скачати РОТТ: #1, #2, #3

Картинка з сайту Pitchfork


25.02.2008
 


Коментарі: 0

РЕКЛАМА

Молодість 2013Відпочинок у Карпатах