Оксана Ямбих


Наше життя – колаж талановитої майстрині під іменем Доля, - так вважає художниця Оксана Ямбих, яка яскравими фарбами ілюструє поему про загублену країну в своєму фантастичному світі мрій.

Народилась у місті Полтава в сім’ї художника і викладачки української мови та літератури. Навчалась у Дніпропетровську та Харкові. З 1997 живе і працює у Франції.





Із автобіографії:
«Я сама зробила своє життя цікавим. Тепер живу бурхливо. Ні хвилини спокою. Я б назвала своє життя барвистим і яскравим. Мені здається, що незважаючи на всю серйозність справи якою я займаюсь, я досі ще дитина і бавлюся ляльками. Так, як це було в дитинстві. Мені ніколи не нудно, навколо завжди люди, яким я віддаю свої знання, уміння, заряджаю енергією творчості, безкінечністю ідей. При цьому я невтомна оптимістка, будь-яку ситуацію сприймаю з легкістю та посмішкою. Мені здається, цей оптимізм я успадкувала від мами.

Як відбувалось становлення творчої особистості? Пам’ятаю, що перший поштовх все ж дала мені мама. Вона дивовижна людина. Я дуже завдячую їй, тому що вона побачила в мені творче начало і дала йому розвиток. Взагалі, я вважаю, найкраще, що можуть дати батьки своїй дитині – це розвинути його здібності. Так ось, колись ми в дитячому садочку малювали снігових баб із червоними ґудзиками. Я тоді намалювала всі ґудзики різнокольоровими. Це не дуже сподобалось нашій виховательці й вона повідомила про це маму. Реакція була миттєвою. Мама все зрозуміла і відвела мене в дитячу художню студію в Дніпропетровську. Тут мені дивовижно пощастило з викладачем. Добрий, уважний і талановитий, він привив мені любов до малювання, розвинув уяву. Моя творча особистість отримала максимальну підтримку. Вже потім були художня школа і училище.

У дев’яностих я навчалась в Харківському художньо-промисловому інституті. Це був час, коли система освіти не пропонувала розвивати творче «я». Мені доводилось виконувати вимоги навчальної програми і створювати щось нове, як тоді я це бачила й розуміла. Коротко – виконувала подвійну роботу. Пригадую, як напружено й невтомно ми трудились, викладаючись на всі сто, перед сесією спали по 3-4 години на добу. А у вихідні бігали малювати портрети біля Оперного театру, щоб заробити якісь гроші. Разом з тим, це був час тотальної радості й здорової молодої енергії. Ми навчались в один одного. Неймовірне здавалось реальним, і все було під силу. Я впевнена, що таку освіту, яку отримали ми, можна назвати феноменальною».





















Автобіографію та зображення робіт взято із офіційного сайту художниці www.oxana.yambykh.free.fr

Підготував: Тарас Хімчак


18.12.2006
 


Коментарі: 0

РЕКЛАМА

Молодість 2013Відпочинок у Карпатах