Оп-арт (скорочено англійською Optical Art – оптичне мистецтво) ґрунтується на ефектах обману зору. Художник ніби бавиться з глядачем, змушуючи свої образи мерехтіти й пульсувати. Хоч сам твір залишається статичним, форми й кольори підібрані так, що створюють оптичну ілюзію руху.
Течія продовжує раціоналістичну лінію техніцизму (різновиди модернізму). Сходить до так званого «геометричного» абстракціонізму представником якого був Віктор Вазарелі (з 1930 по 1997р. працював у Франції) - основоположник оп-арту. Напрям оп-арту (оптичного мистецтва) зародився в 50-ті роки усередині абстракціонізму, хоча цього разу іншого його різновиду — геометричній абстракції. Його розповсюдження як течії відноситься до 60-х рр. ХХ ст. Перші досліди в області Оп-арту відносяться до кінця XIX століття. Вже в 1889 році в щорічнику Das neue Universum з'явилася стаття про оптичні ілюзії німецького професора Томпсона (Thompson), який, використовуючи чорно-білі концентричні кола, створював враження руху на площині: колеса на малюнках Томпсона обертаються і кола переливаються. Але це було більш наукове дослідження особливостей зору, ніж мистецтво. У 1955 р. в Парижі оп-арт експонувала в своїй галереї Деніс Рене / Denis Rene. Але усесвітню популярність оп-арт здобув в 1965 році після Нью-йоркської виставки Чутливе око / The Responsive Eye в музеї сучасного мистецтва. На виставці Арте-фієра-77, що проходила в 1977 році в Болоньї, демонструвалися твори художників цього напряму — Віктора Вазарелі, Енніо Фінци та інших. Художники оп-арту нерідко об'єднуються і виступають інкогніто: група Н. (Падуя), група Т. (Мілан), група Зеро (Дюсельдорф), група пошуків візуального мистецтва, очолювана Віктором Вазарелі, яка дала первинний поштовх руху опарту.
|
|
