Поль Гоген (Paul Gauguin)


Поль Гоген
Поль Гоген
Поль Гоген
Поль Гоген
Поль Гоген
Поль Гоген
Поль Гоген
Поль Гоген
Поль Гоген
Поль Гоген

більше робіт ( commons.wikimedia.org)



Ежен Анрі Поль Гоген (фр. Eugène Henri Paul Gauguin; 7 червня 1848, Париж - 8 травня 1903, селище Атуона, Маркізські острови) - французький живописець, скульптор-кераміст і графік. Поряд з Сезанном і Ван Гогом був найбільшим представником постімпресіонізму. На початку 1870-х років почав займатися живописом як любитель. Ранній період творчості (під впливом Піссарро) пов'язаний з імпресіонізмом. З 1880 року брав участь у виставках імпресіоністів. З 1883 року професійний художник. Роботи Гогена не знаходили попиту, художник вів злиденне існування.

Полю Ежену Анрі Гогену було більш як тридцять років, коли, залишивши службу в банку, він почав систематично займатися живописом. Найпродуктивнішим був період життя на Таїті. Під впливом імпресіонізму Гоген виробив власну манеру. Художник співробітничав з поетами-символістами і вважав себе символістом. Гогена не стільки захоплювала «чиста ідея», скільки не задовольняла та натуралістична тенденція, яку він відчував у імпресіонізмі. Історики мистецтва зв´язують Гогена не лише з символізмом, а й з тією поширеною наприкінці XIX — початку XX ст. течією, яка дістала назву примітивізму.

Творчість Гогена, яку можна поділити на три етапи — епоху імпресіонізму, період синтетичного стилю і вершинний період творчості, постійно супроводить пошук художнього методу, який дозволив би якнайповніше виразити світовідчуття. Його прагнення стилізації поступово переходить у символізм, котрий набирає відповідної композиційної форми. З творчості художника відчутно видно, що він розкрився саме тоді, коли по-справжньому ввійшов у життя народу маорі та інших народів, які населяють острови, коли зблизився з ними тілесно і духовно. Саме тоді його творчість набуває монументальності («Таїтянки на березі моря», «Чорні свині»). Він чудово змальовує оголене дівоче тіло («Королева краси» та «Ніколи»). Найвище його досягнення щодо колориту — «Заклик», найбільша за розмірами картина — «Звідки ми прийшли? Хто ми? Куди ми йдемо?». Останню треба розглядати за східноазіатським звичаєм справа наліво. Вона відтворює окремі етапи життя людини від народження до старості в оточенні символічних звірів, птахів і тропічної рослинності перед статуєю божества, що височіє над ними.

Гоген користувався гранично спрощеним рисунком, форми предметів у нього нарочито площинні, барви чисті та яскраві, композиції мають орнаментальний характер. Він навмисно порушував перспективу, малював не так, як бачить людське око, а як він хотів побачити це в природі. Гоген перетворив реальну природу на декоративний барвистий візерунок. Його мова гіперболізована. Він підсилював інтенсивність тонів, бо його цікавив не колір певної трави, а колір трави взагалі. Художник не користувався світлотіньовим моделюванням, а накладав колір рівними площинами, у контрастному порівнянні. Колір він розумів символічно. Будь-яку тему Гоген використовував для того, щоб створити самостійний, незалежний від моделі твір, котрий, майже цілком абстрагуючись від змісту, захоплює глядача внутрішнім художнім вирішенням.

* * *

Поль Гоген - одна із центральних фігур у художньому житті Франції останньої чверті XIX століття. Художник-самоучка, він послідовно випробував на собі вплив барбізонської школи, імпресіоністів, символістів, захоплювався японським мистецтвом і роботами своїх сучасників, але все це не змінило його творчої манери. Творчість Гогена, звичайно, розглядають у руслі постімпресіонізму. Художник прожив бурхливе життя, повне протиріч, періодів гіркого розпачу, важкої боротьби за існування. Це була людина, воістину одержима мистецтвом: ніякі мінливості долі не змогли відволікти Гогена від живопису, від безустанних творчих пошуків.

Французький художник Ежен Анрі Поль Гоген народився в Парижі 7 червня в дні Революції 1848 року. Його батько був співробітником «Насьональ» – газети помірковано республіканського напрямку. Зміна політичного курсу змусила його в 1849 році покинути батьківщину. На кораблі, що направлявся в Південну Америку, він раптово вмер. Вдова з дітьми в 1855 році повернулася у Францію. Старший син Поль Гоген – майбутній художник – терпів обстановку закритих навчальних закладів, де він виховувався. У нього була мрія стати моряком. Сімнадцятирічним юнаком він найнявся матросом на торговий корабель, потім служив у торговому флоті - плавав через Атлантику на вітрильних кораблях. Гоген пішов у море простим матросом і дослужився до лейтенанта. Потім був бойовий корвет «Жером Наполеон», дослідницькі плавання в північних морях і війна із Прусією.

Через сім років Поль Гоген був списаний на берег. Повернувшись у Париж, він по протекції опікуна влаштовується на посаду банківського службовця й незабаром здобув незалежне становище. Життя пішло як по маслу... Фінансові успіхи дозволили Гогену зайнятися колекціонуванням добутків імпресіоністів.

В 1873 році Поль Гоген одружився. Його обраницею стала уроженка Данії Метт-Софі Гад. У наступні десять років становище Гогена в суспільстві зміцнювалося. У нього з'явився комфортабельний будинок у передмісті Парижа, дружина народила йому п'ятьох дітей. У вільний час Гоген жагуче віддавався своєму хобі - малюванню.

Писати фарбами він почав в 1870-их роках. Імпресіонізм у ті роки залишався авангардною течією в живописі. Гоген з ентузіазмом прийняв ідеї своїх нових знайомих і прийнявся втілювати їх на своїх полотнах. Цьому сприяло й те, що він взяв кілька уроків у Каміля Піссарро.

Спочатку Гоген дуже скромно оцінював власні можливості. Коли одну з його картин відібрали для показу в Салоні, він не сказав про це навіть дружині. Із часом ім'я Гогена все частіше звучало в артистичних колах, і художник став замислюватися над тим, щоб повністю присвятити себе живопису.

Перші роботи Гогена, які з'явилися на виставках, – «Сена біля Ієнського моста» (1875), «Сусанна» (1880), «Сад під снігом» (1883) – були близькі до імпресіонізму. Але пройшло небагато часу й Гоген, захоплений естетичною програмою символістів, які надавали особливе емоційне значення кольорам, лінії й іншим елементам форми, відмовляється від характерного для імпресіоністів розкладання кольорів.

Біржова криза 1882 року, поставивши під сумнів подальше фінансове процвітання Гогена, послужила непоганим мотивуванням остаточного вибору, зробленого на користь мистецтва. Втім, фінансова криза відбилася й на живописі. Картини перестали користуватися попитом, і життя Гогена перетворилася в боротьбу за виживання. Прагнучи скоротити витрати, Поль в 1884 році разом із родиною переїхав у Руан, а трохи пізніше - у Данію. Там художник торгував брезентовими виробами, а його дружина давала уроки французької мови. Бізнес Гогена не задався, що (укупі з усім іншим) привело до загострення його відносин із Метт. У червні 1885 року шлюб розпався. Поль Гоген повернувся в Париж зі своїм другим сином, Кловісом, а Метт з іншими дітьми залишилася в Данії. Метт продала колекцію картин чоловіка й не відправила Гогену жодної монетки, також вона заборонила дітям писати батькові.

Були часи, коли Гоген ходив по Парижу в дерев'яних черевиках, без гроша в кишені, не знаючи, чим нагодувати сина. Дитина часто простуджувалася й боліла, а батько не мав чим заплатити лікарю, й не міг купити фарби - заощадження колишнього біржового маклера розлетілися за півроку, а його картини ніхто не хотів купувати.

Гоген продовжував битися в лещатах бідності й дійшов до того, що поступив касиром на залізничну станцію. Але для живопису саме цей час став переломним. У тузі за оригінальним стилем, художник змінив імпресіонізму.

Початок змін пов'язаний із Бретанню. Уперше Гоген приїхав сюди в 1886 році. Наприкінці XIX століття Бретань була ще мальовничою окраїною. Тут збереглися древні традиції, які різко виділяють цю французьку провінцію на тлі інших районів країни. Бретонці були кельтським народом із власною мовою, національними костюмами й своїми релігійними святами. Все це розбудило любов до екзотики, яка дрімала в серце художника. Йому знову схотілося мандрувати.

Але перше після довгої перерви подорож Гогена виявилася не дуже вдалою. В 1887 році він відправився в Панаму разом із художником Шарлем Лавалем, який розраховував на матеріальну підтримку від свого шурина. Проте цієї допомоги приятелі не дочекалися, і Гогену довелося найнятися робітником на будівництво Панамського каналу. Накопивши небагато грошей, художники відправилися далі. На Мартініці Гоген захворів малярією й дизентерією, після чого був змушений повернутися додому. Зиму він провів у друзів, а весною 1888 року знову перебрався в Бретань.

Поль Гоген не падав духом. Один із художників, який знав його тоді, помітив, що Гоген нагадує йому гордовитого капітана великого судна, додавши, що той «замкнутий, самовпевнений, мовчазний і похмурий, хоча при бажанні може бути чарівним і милим».

У своїх роботах, виконаних у Бретані, на противагу яскравим добуткам імпресіоністів, Гоген зосередив увагу на зображенні суворої краси цієї місцевості й сценах із життя селян. Дружба з Емілем Бернаром надихнула його на створення першого шедевра - полотна «Видіння після проповіді або боротьба Іакова з ангелом» (1888, Національна галерея Шотландії, Единбург). У цій роботі художник знайшов застосування елементам бретонської культури, з'єднавши їх із кардинально спрощеною манерою малювання. Кращі пейзажі Гогена й картина «Жовтий Христос» (1889, Галерея Олбрайта, Буффало) теж належать до бретонського періоду творчості. У ці роки Гоген стає лідером нового напрямку - синтетизму, прихильники якого по-новому використовували кольори й форму, сміло окреслюючи об'єкти, спрощуючи образи, зіставляючи великі ділянки чистих кольорів для досягнення емоційного ефекту.

Ще одне знайомство Гогена ледве не закінчилося трагедією. У жовтні 1888 року він погодився провести зиму в Арлі, на півдні Франції, разом із Ван Гогом (1853-1890), з яким познайомився в Парижі в 1886 році. Ван Гог мріяв заснувати в Арлі нову колонію художників, він із нетерпінням чекав на Гогена, сподіваючись знайти однодумця. Але для Гогена ця поїздка була лише щасливою можливістю, не піклуючись про хліб насущний, попрацювати в теплих краях - брат Ван Гога, Тео, обіцяв оплачувати всі витрати.

Ситуація ускладнилася через позицію, зайняту Гогеном. У Бретані довкола нього зложилося коло захоплених шанувальників, і тепер він вів себе з Ван Гогом, як з учнем. Уже через деякий час обоє художників нагадували «готові до виверження вулкани». 23 грудня Ван Гог накинувся на свого гостя з ножем, а потім відрізав собі частину вуха. Гоген негайно виїхав у Париж.

Під час цієї поїздки Поль Гоген створив кілька прекрасних малюнків і полотен. Картини «Видіння після проповіді», «Натюрморт із щенятами», «Арльське кафе», «Старі діви в Арлі» характерні прагненням до узагальнення виразних засобів. Деякі прийоми композиції йдуть від японської гравюри.

Ця лінія пошуків розвивається в роботах Гогена 1889-1890 років: «Прекрасна Анжела», «Стоги», «Здрастуйте, пане Гоген!». Твори пронизані настроєм туги й утоми. Це було викликано важким душевним станом художника, який страждав від невизнаності й нестатку.

Кілька років Гоген провів у роз'їздах між Парижем і Бретанню, але його вже вабили нові обрії. В 1889 році він відвідав Всесвітню виставку в Парижі, яка нагадала художнику про далекі країни. Його охопила пристрасть до зміни місць. Вибір припав на Таїті, де Гоген мав намір «поринути в чистоту природи й не бачити нікого, крім туземців». Щоб оплатити подорож, на початку 1891 року він улаштував розпродаж своїх картин. Підприємство виявилося вигідним і принесло більше 10 000 франків.

У червні 1891 року Поль прибув на Таїті й відразу ж зазнав страшне розчарування. Столиця острова, Папєете, була цивілізована й втратила свою первісність. Занесені європейцями хвороби буквально викосили місцеве населення, скоротивши його за сто років у десять разів: з 70 до 7 тисяч. Острів вимирав, і разом із ним умирали місцеві ремесла, мистецтво, обряди.

Життя в хатині на березі моря, серед тропічної природи здається раєм. Зображуючи соковиту повнокровну красу тропічної природи, цільною, природною, незіпсованою цивілізацією людей, художник прагнув втілити утопічну мрію про земний рай, про життя людини в гармонії із природою. Гоген купив солом'яну хатину в глухому сільці й прийнявся за роботу. Палітра художника розцвіла яскравими фарбами, які повторюють фарби тропічної зелені, моря, сонця, піску. Гоген багато й плідно працює, ставлячись до туземців із щирою теплотою й симпатією. Саме тут і були створені знамениті картини: «Манао Тупапау - Дух, що стежить мертвого» (1892), «Таїтянські пасторалі» (1893, Санкт-Петербург, Ермітаж), «Бесіда» (1891), «А ти ревнуєш?» (1892, Державний музей образотворчих мистецтв ім. О.С. Пушкіна, Москва), «Дух мертвих пильнує» (1892), «Жінка, яка тримає плід» (1893, Санкт-Петербург, Ермітаж) та інші. На багатьох роботах, написаних у цей період, зображена 13-літня Техура, яку батьки охоче віддали в дружини Гогену.

Але незважаючи на ідилічний настрій полотен, життя як і раніше не занадто посміхалася художнику. Гроші швидко закінчувалися, і з метою економії доводилося розводити фарби пастою з корінь хлібного дерева. Сильно похитнулося й здоров'я художника. Зрештою, в 1893 році він повернутися в Париж.

Повернення було недовгим. Одержавши в 1895 році невелику спадщина, художник знову виїхала на Таїті. Роботи Гогена другого таїтянського періоду подібні до декоративних фризових композицій. Тепер поряд із такими шедеврами, як «Дружина короля» (1896, Державний музей образотворчих мистецтв ім. О.С. Пушкіна, Москва), «Родина таїтян» (1896), він створює ряд картин релігійно-містичного змісту. Серед них панно «Звідки ми? Хто ми? Куди ми йдемо?» (1898, Музей образотворчих мистецтв, Бостон) - алегорія на тему етапів людського життя. У своїх останніх роботах Гоген втілив образи ідеального життя поза часом і простором.

Перед від'їздом із Франції митець підчепив сифіліс: поліцейський попередив, що дівиця, яку він підібрав, нездорова, але Гоген махнув на це рукою. Тепер у нього відмовляли ноги, і він ходив, опираючись на два ціпки - на рукоятці одного художник вирізав гігантський фалос, інший зображував пару, яка злилася в любовній боротьбі (зараз обидві тростини перебувають у Нью-йоркському музеї). Непристойне різьблення, яким Гоген покрив балки своєї хатини на Таїті, згодом перекочувало в Бостонське зібрання, японські порнографічні естампи, які прикрашали його спальню, розійшлися по приватних колекціях. Слава Гогена починалася вже тоді, за десятки тисяч кілометрів від Таїті, у Франції. Його картини стали купувати, про нього писали статті, а він нічого про це не знав і розважався сварами з єпископом, губернатором і місцевим жандармським сержантом. Він підбивав туземців не віддавати дітей у місіонерські школи й не платити податки - слова «заплатимо, коли заплатить Гоген» стали місцевою приказкою. Гоген видавав газетку тиражем 20 екземплярів (тепер кожний цінується на вагу золота), у якій публікував карикатури на місцевих чиновників.

Життя ускладнилося: доброзичливе відношення до нього місцевого населення зустрічало різку протидію колоніальної влади. У другий раз Гоген приїхав на Таїті, щоб умерти: грошей повинно було вистачити на півтора роки, на крайній випадок приготовлений миш'як... В 1898 році, майже позбавлений засобів до існування, у повному розпачі, Гоген намагався покінчити із собою. Доза виявилася надто великою: його рвало всю ніч, він три дні пролежав у постелі, а видужавши, відчув лише холодну байдужність. Більше Поль не хотів нічого, навіть смерті.

В 1901 році Поль Гоген перебрався на острів Домінік (Маркізькі острова). Він умер у ніч на 9 травня 1903 року. Вороги говорили, що художник покінчив життя самогубством, друзі були впевнені в тому, що його вбили: величезний шприц зі слідами морфію, що лежав біля узголів'я постелі, промовляв на користь обох версій. Колоніальні влади поховали нещасного й закрили справу...

Його картини, які спочатку оцінювалися в 200 - 250 франків, тепер коштували десятки тисяч, і Метт не знаходила собі місця - повз її руки пропливло ціле багатство. Пройшло двадцять років, полотна подорожчали ще в сотні разів, і отут почали горювати вже діти, які нехтували батька - якби не материнська дурість, вони могли б жити у власних маєтках і літати на особистих літаках. Поль Гоген став одним із найдорожчих художників світу.


Джерела: Острів знань, info-library.com.ua, wikipedia.org




РЕКЛАМА

Молодість 2013Відпочинок у Карпатах