Даррен Аронофські: "Мені подобаються «голодні» актори"


Даррен Аронофські

У неділю, 29 березня, для киян, небайдужих до якісного кінематографу, відбулася визначна подія. За підтримки компанії «Артхаус Трафік» та фінансової групи ТАС до столиці приїхав один із найвизначніших режисерів сучасності – Даррен Аронофські. На прес-показ його нового фільму «Реслер» («The Wrestler») , який уже здобув у світі чимало нагород і хороших відгуків, команда AZH рішуче підступила з усіх фронтів: Тарас робив знімки на передовій, Гануся синхронно перекладала у тилу, а Сергій відстежував запитання преси.

Головною родзинкою події стала прес-конференція режисера після перегляду фільму. Журналістів зібралось чимало, адже такі культові особистості не часто відвідують наші простори.

Даррен розказав, як погана репутація Міккі Рурка у Голівуді позначалась на пошуках фінансування, що змусило режисера вдаватися до хитрощів при зйомці, економлячи обмежений бюджет. Чималий внесок зробили дружні зв’язки Рурка. Зрештою, Аронофські не хотів нікого іншого для цієї ролі, зокрема Ніколаса Кейджа, під якого продюсери давали втричі більше.

Разом із тим, професійні негаразди головної зірки «Реслера» стали своєрідним маркетинговим інструментом фільму, але допитливий глядач звичайно згадає недавні ролі Міккі Рурка у фільмах «Місто гріхів» та «Доміно». Певна річ, зараз графік у нього набагато щільніший.

Зауваживши про те, що боїться смерті, яку тим не менш регулярно демонструє у своїх стрічках, Аронофські багато кепкував з журналістів (та просто жартував), проте був обережний у питаннях релігії і наркотиків, хоча можливості зануритись у ці глибокі теми фактично не було. Варто зупинитися на факті, що своїм найкращим фільмом режисер, якого більшість знає саме через «Реквієм за мрією», вважає стрічку «Джерело» («The Fountain»), що після релізу потрапила під шквал критики і не здобула комерційного успіху.

Даррен згадав про своє українське походження, розповівши, що його дідусь народився у Києві, і він радий тут побувати, чим зробив ще один внесок у підтвердження теорії про українське походження більшості визначних представників людства. :)

Напередодні прес-показу Даррен побував на київському концерті «Крихітки Цахес» і йому дуже сподобався голос Каші – на відміну від офіціантки, що обслуговувала його того ж вечора.

У певний момент також було піднято мовну тему: Аронофські був здивований, що значна частина українських журналістів розмовляла російською. Відчувши болючість питання, митець швидко відступив, але багатьом у залі (і нам також) було приємно почути це зауваження, зважаючи на певні труднощі з цим у прокатника стрічки «Артхаус Трафік» – фільм демонструвався з російськими субтитрами.

Сподіватимемося, що прокатний переклад стане ще однією нагодою для перегляду цього прекрасного фільму, який радимо подивитися усім нашим читачам. Адже неабиякий резонанс здобуло «повернення» Міккі Рурка, гра якого роздушить рештки вашого серця, що залишилися після перегляду «Темного лицаря».

Саме розмовою про «повернення» Міккі й розпочалася прес-конференція, де українські журналісти («Новинар», газета «День», MTV, «Плейбой», «Дрескод» і т.і.) і такі персонажі, як «незалежна російська акторка», поставили багато цікавих запитань. А для тих, хто не потрапив і тепер гризе лікті, репліки Даррена Аранофські разом із фотографіями подаємо нижче.

Даррен Аронофські

«З Міккі було важко насправді… Він сильно задовбував мене. :) Міккі дуже вольовий, але він дуже здібний. У нього в мізинці насправді більше таланту, аніж в усіх нас разом. Тому, для такого актора, як Міккі, можна просто завалити ноги на стіл і більше нічого не робити – і цього буде достатньо. Тому для мене було важливо надихати його, ображати його, давати йому складні завдання, щоб він ставав кращим і кращим. Але між командою «Мотор!» і «Знято!» він був найкращим актором, який тільки може бути, і ви бачили, що він зробив.»

«Фільм насправді про самотню людину. Для мене це означає багато речей. Це – боротьба між сім’єю та мистецтвом, про реальне життя та про роботу, а також про колишню славу. Про людину, яка колись була дуже знаменита, а потім втратила все це. Багато-хто із спортсменів це розуміє, тому що немає значення чи це реслінг, чи це футбол, чи це балет. Одного дня ти просинаєшся і ти вже не в стані робити те, що ти робив колись. І для мене йшлося про те, що це значить.»

«Мені здається, що це дуже добре, коли чоловіки плачуть – бо це незручно. І мені здається, що це дуже кльово, коли Міккі Рурк плаче, тоді я можу з нього посміятись. :) А ще я думаю, що велика таємниця полягає в тому, що чоловіки теж плачуть, тільки вони плачуть насамоті.»

«Мені набагато більше грошей треба було для фільму на початку, аніж ті що я мав, і я не міг знайти достатньо грошей, тому що ніхто не хотів погодитися фінансувати фільм із Міккі Рурком. Просто справа в тім, що кожен актор має свою ціну і кожен режисер… Мною вони були задоволені, але Міккі для них нічого не був вартий. Вони просто не думали, що до нього може виникнути симпатія. Але потім ми попрацювали над тим і змогли зробити фільм за 6 мільйонів доларів. Справа в тому, що ми ходили на справжні матчі реслінгу, всі люди навколо були справжні, глядачі були справжні, реслери були справжні. А коли ми ходили за лаштунки, то в роздягалці стояли справжні реслери.»

«Я пам’ятаю, як після Венеціанського фестивалю до мене подзвонив Міккі і сказав: «Що ти наробив? Я не можу вийти з хати, бо тут на мене кругом чекають папараці». Але для нього це все добре завершилось. У нього вдома є поличка з усіма призами: Золотий Глобус, приз Бафта, багато інших.»

Даррен Аронофські

«Для мене великим натхненням до фільму була пісня Чарльза Мінгуса (Charles Mingus), джазового басиста, яка називається «Клоун». Це джазова пісня, але там є також слова, де йдеться про клоуна, який, щоб подобатись людям, починає причиняти собі біль. І він причиняє собі стільки болю, що для нього це все вже стає невесело.»

«Взагалі мене надихають музиканти і музика. Звичайно, йдеться про справжню музику, не попсу. Для музиканта дуже просто бути відвертим, бути справжнім. Мені подобається Брус Спринстін (Bruce Springsteen). Він завжди був безкомпромісним і робив те, у що він вірив. Він мене дуже сильно надихнув.»

«Меріл Стріп як акторка мене надихає. Щодо режисерів – Фелліні, Куросава… режисери, які роблять фільми, де бачиш руку майстра. Я бачив фільми Олівера Стоуна. Не всі мені подобаються, але всі ці фільми були зроблені тому, що він їх робив. Я ніколи не бачив російських фільмів. Так, є зараз багато хороших молодих російських режисерів і, я думаю, в Україні також. Тому давайте! За роботу!»

Даррен Аронофські

«Мій дідусь народився в Києві і ходив у школу в Одесі, перед тим як переїхати до Америки, тому я завжди хотів сюди приїхати, і я вперше тут. І для мене це дуже класно, тому що те, що я вважав моєю культурою, насправді є українською культурою. Наприклад, їжа. Різні страви. Це дуже дивно для мене – побачити цей зв’язок.»

«Коли я вчився в університеті, я записався на заняття з кінематографа і скульптури. Але я не попав на скульптуру, тому вийшло так, що я займаюся кіно. Мені здається, я завжди любив розказувати історії, і це для мене дуже важливо. Мені подобається, як учителі розказують історії, тому що мої батьки вчителі і я можу порівняти це з розповіданням історій.»

Даррен Аронофські

«Я думаю, що кожна історія має свою візуальну естетику. До кожної історії повинен бути індивідуальний підхід, і треба по-новому вирішувати, де ставити камеру. Над першими моїми трьома фільмами працювала одна команда, і тому вони всі, принаймні для мене, були дуже подібні. Але після цього багато чого в моєму житті змінилось, і я тепер маю нову команду. І я ставлю перед собою нові завдання. І для себе я намагався зовсім відійти від того, зробити щось зовсім інше. Я думаю, будь-який митець повинен робити щось нове увесь час. Я не хочу зациклюватись на чомусь. Я не знаю, як це буде виглядати в майбутньому. Спочатку мені треба знайти сюжет, історію. А потім я побачу, як вийде.»

Даррен Аронофські

«Найважчим фільмом для мене було «Джерело». Я займався ним шість років. Знаю, кінопрокат був жахливий, але я всім рекомендую подивитись цей фільм, тому що він з кожним переглядом стає дедалі кращим. Це мій улюблений фільм.»

Даррен Аронофські

«Я думаю, що всі релігії говорять про одне і теж. І в центрі всіх релігій духовність та сама, вона пов’язує це все. Просто ми часто забуваємо, що вони всі пов’язані між собою, і це причиняє багато болю на планеті. І тому мені важливо показати, як речі поєднані між собою. І ми, всі люди на Землі, маємо дуже схожий шлях.»

«Мені здається, що 90-і роки – це дуже цікавий час, було дуже багато можливостей для світу, щоби піти разом в гарному напрямку. Мені здається, у нас знову не вийшло, ми все запороли. Дуже багато надії було в 90-х. Тільки Курт Кобейн не дуже був щасливий.»

Даррен Аронофські

«В Америці перегляд фільму «Реквієм за мрією» був нелегальний до 18-ти років. Наприклад, не можна було з дітьми приходити в кінотеатр. А в Парижі дозволялося з 12-ти років. Думаю, що «Реквієм за мрією» – хороший фільм для школярів, тому що там ідеться про наркотики.»

«Насправді, мені здається, що наркотики мали би бути легальними. Проблема є, бо вони нелегальні. Я не знаю, яка ситуація тут, але в Америці це велика проблема. І так само зараз проблеми в Мексиці і в Південній Америці, тому що американці потребують багато наркотиків. І реформа тут нагальна.»

«Я зробив «Реквієм за мрією» не тому, щоб сказати, що наркотики – це зло. А мені просто дуже було цікаво те, що Селбі (Hubert Selby, Jr. – автор книжки, що стала основою фільму) написав у своєму романі. Я хотів показати, що можна бути залежним від шоколаду, від кокаїну, від цигарок, від кофеїну. Мені важливо було показати, що відбувається в голові, коли намагаєшся чогось не робити. «Мрія», про яку йдеться – це «американська мрія». Всі намагаються її досягти і намагаються думати, що завтра все буде добре. Про це йшлося в романі Селбі.»

Даррен Аронофські

«У 80-ті роки була «холодна війна», а тепер у нас є «Facebook» і ми бачимо, що всі люди на всій Землі – однакові. Те, що ми можемо з усіма спілкуватись – це чудово. Ми можемо подзвонити будь-кому – і це чудово. І, мені здається, що це нам допоможе не запороти все знову.»

Даррен Аронофські

«Я намагався вести блог, але потім зрозумів, що найкращі блоги – то ті, де люди пишуть все дуже відверто. А це якось не моє. Для мене це було б дуже дивно. Якби я знав, що мене читають тільки мої друзі, то було б окей. Інакше я не можу писати про такі особисті речі. Наприклад, хтось буде читати його в Україні, сам, уночі :) – це для мене трохи страшнувато.»

Даррен Аронофські

«Мені подобаються «голодні» актори, дуже пристрасні. Актори, які будуть готові на будь-що, бо актори, які досягають успіху, починають боятися. І тоді дуже важко змусити їх показати себе.»


«GOOD WORDS. ARONOFSKY»


Анна Лацанич, Сергій Каук, Тарас Хімчак




31.03.2009
 


Коментарі: 0

РЕКЛАМА

Молодість 2013Відпочинок у Карпатах