“Два в одному”: зроблено в Україні


Фільм: Два в одному
Режисер: Кіра Муратова
Композитор: Валентин Сільвестров
Актори: Богдан Ступка, Рината Літвінова
Країна: Україна
Рік: 2007

Два в одному

Доля багатьох режисерів зазвичай вибудовується за не дуже оптимістичним сценарієм: спочату блискучий дебют, потім низка фільмів, що підтверджують репутацію нового таланту, поступове збронзовіння, самоповтори, і врешті-решт тільки те й лишається, що ім'я та продукування картин, котрі є лише блідою тінню минулих здобутків. Цей сюжет обминув дуже й дуже небагатьох. Кіра Муратова - саме з такої меншості.

Вдається це їй завдяки унікальній здатності робити кожний новий твір несхожим на попередні, інколи навіть радикально несхожим. Це особливо справджується для останньої стрічки “Два в одному”. Після чорно-білого експрименту “Чеховських мотивів” та знову ж таки біхромного авантюрного трагіфарсу “Настроювач” новий фільм вражає справжнім вибухом кольорів і новими акцентами в операторській роботі (Володимир Панков). Більше того, “Два в одному” - це ще й театральний фільм, знятий здебільшого в павільйоні, і навіть сцени на відкритому повітрі теж виконані як павільйонні. Звичайно, такі умови задає сценарій, складений з двох історій - “Монтувальників” Євгена Голубенка і “Жінки житя” Ренати Літвінової. В першій історії йдеться про робітників сцени, вона повністю обмежується стінами театру. Друга виростає з першої, теж починаючись на коні, і в ній з'являються герої, предмети, елементи декорацій з “Монтувальників”.

Два в одному

Палітра “Двох в одному” - котрих завдяки цьому можна ще назвати бароковим фільмом - надзвичайно багата, насичена. Наголос робиться на локальні кольори - вони тут підкреслено яскраві, це справжнє свято для очей; колір у фільмі являє собою щось на кшталт особливої візуальної енергії, котра, з одного боку, підкреслює умовність всього, що діється, а з другого - заряджує кадр, даючи глядачеві майже фізичну насолоду. Муратова використовує всі можливості саме сценічного простору - герої, навіть другорядні, підкреслено удають, вони постійно грають, лицедійствують, це такий собі театр в театрі, в якому можливо все. Тому і не дивують ані декоратор Вітя (Олександр Баширов), котрий у першому ж епізоді, глумлячись і знущаючись, читає монолог з “Гамлета”, ані повішений артист на декораціях, ані персонаж Богдана Ступки (Андрій Андрійович у “Жінці життя”), навіжений еротоман, ладний навіть на інцест, ані героїня Наталії Бузько (Маша, дочка Андрія Андрійовича), котра у напружений момент замість того, аби шукати ключі від дверей, починає читати вголос вірші з книжки, що випадково потрапила на очі. Будь-який надмір (до речі, стилістичне правило кращих картин Муратової) чи ексцентрична витівка тут виправдані. Водночас, театральні інтер'єри використовуються суто кінематографічно: рух і облаштування декорацій допомагає монтажу, а “польоти” камери на операторському крані (ще одна новинка цього фільму) в інтер'єрах театру надають зображенню додаткового виміру.

Певна річ, грати тут треба відповідно. В “Монтувальниках” немає протагоніста, проте на перший план несподівано виходить герой Баширова - актора комічного епізоду, і це спрацьовує - стає і смішно, і страшнувато водночас. А в другій частині Муратова знову пішла на експеримент, який виправдав себе у “Настроювачі” - поєднала представників старої акторської школи (Ступка) з новим поколінням (Бузько, Літвінова). І якщо робота двох останніх була більш-менш передбачувана, то Ступка вперше працював з настільки незвичним для нього режисером. А втім, Муратова вчинила якнайкраще - просто дала йому грати досхочу. Помітно, наскільки корисним виявилося для нього це розкріпачення. Те, що за інших умов призвело б до демонстрації персональних штампів, обернулося твоернням надзвичайно повнокровного образу. Андрій-Ступка - це чоловік, навіть у похилі роки настільки переповнений життєвою силою, що кожен його жест означає вихід за рамки норми, він приваблює і відштовхує водночас - справжній передпенсійний диявол-спокусник. І саме тому колізія фільму врешті-решт набуває дещо пом'якшеної, але все одно драматичної розв'язки - бо наскільки цікавий і щирий у своїй нестримності Андрій Андрійович, настільки вульгарна і дрібна знайдена ним “жінка життя” Аліса-Літвінова - для акторки ця роль, безумовно, одна з найкращих.

Але цей епітет вірний майже для всіх складових картини. Зйомки тривали в найгарнішому місті країни - Одесі. Грав найкращий український актор - Богдан Ступка. Музику написав найвідоміший вітчизняний композитор Валентин Сільвестров. Використовувалося знімальне обладнання київської фірми “Фільмотехнік” - володаря двох технічних “Оскарів” Американської кіноакадемії. І як тут говорити про кризу в нашому кінематографі? Маємо режисера - найкращого в колишньому СРСР, одного з найкращих в Європі - котрий і є тим кінематографом.

Ось би тільки ще знайшлися найкращі кінотеатри, котрі б показали цей фільм.


Дмитро Десятерик



16.06.2007
 


Коментарі: 0

РЕКЛАМА

Молодість 2013Відпочинок у Карпатах