Гра Бенксі: «Вихід через сувенірну крамницю»


 
 
«Вихід через сувенірну крамницю» / Exit Through the Gift Shop (Бенксі, 2010) 
 
Нарешті на нашому екрані з'явився англо-американський фільм «Вихід через сувенірну крамницю». Режисер картини - Бенксі - настільки ж таємничий, наскільки й знаменитий британський стріт-артист. 
 
Думається, більшості читачів ім'я Бенксі більш-менш відоме, та про всяк випадок нагадаю: цей вуличний художник, котрий живе, ймовірно, у Бристолі, відомий своїми надзвичайно виразними графіті, котрі завдяки майстерності виконання, смисловій насиченості, відчутному присмаку провокації завжди викликають найширший резонанс. Доходить до того, що колекціонери викуповують за сотні тисяч фрагменти стін з малюнками Бенксі. Вже самий лише принт оригінальної роботи з підписом художника коштує чималі гроші – однак, попри все це, Бенксі досі зберігає цілковиту анонімність. Не відступився він від цього правила і тут. У кадрі він з'являється лише в капюшоні, його голос змінено. Що цікаво, фільм у підсумку вийшов не стільки про Бенксі, скільки про кумедного француза Тьєррі Гуетту, кіноаматора і палкого шанувальника вуличного мистецтва.
 
Спочатку все виглядає як стандартна екранна екскурсія по світу стріт-арту. Окрім самого Бенксі, бачимо таких відомих вуличних митців, як Shepard Fairey (автор знаменитого передвиборчого плакату Обами «Надія»), Space Invader (буквально «Космічний завойовник», клеїть всюди напівабстрактні картинки-мозаїки), Swoon (створює вишукані графічні аплікації) тощо. Гуетта документує ризикований, нелегальний бік стріт-арту, адже наскільки б досконалими не були ці роботи, за законом вони все одно вважаються вандалізмом, і за це можна отримати термін у в'язниці. Поступово, втім, починає розвиватися інакший сюжет: Гуетта розказує про історію свого знайомства з Бенксі і все більш активної співпраці з ним. 
 
У певний момент відбувається проста, але дотепна інверсія: об'єкт і суб'єкт міняються місцями. Гуетта спочатку починає клеїти автопортрети з камерою, втягується у новий процес, кидає роботу над фільмом, тож Бенксі, аби закінчити картину, займає місце режисера, а Тьєррі пропонує зробити власну виставку. У підсумку Гуетта, завдяки зв'язкам у світі мистецтва, набутим під час зйомок, наштампувавши абсолютно епігонських робіт, здобуває шалений успіх і високі гонорари, чим вводить своїх приятелів стріт-артистів у майже шоковий стан. 
 
Саме переконливість цієї химерної колізії викликає сумніви у неігровому характері роботи. Лише на перший погляд «Вихід» - така собі чергова стрічка про графітчиків. Насправді, фільм являє собою витончену мистецьку гру з глядачем. Ми не можемо бути цілковито певні, документальне це кіно чи таки ігрове; ми не знаємо, хто істинний режисер - Гуетта чи Бенксі; зрештою, питання про те, хто є головним героєм стрічки, теж лишається відкритим. 
 
Якщо автор «Виходу» - Гуетта, то він у своєму роді справжній феномен. Набагато ймовірніше, що режисер таки сам Бенксі, а вся історія є художнім вимислом – тоді цей бристольський анонім є приголомшуюче обдарованим кінематографістом. 
 
По суті ж фільм Бенксі – це доволі точна і винахідлива сатира на світ сучасного мистецтва. Адже дійсно вихід з будь-якого крупного світового музею чи галереї – завжди через сувенірний магазин. Мистецтво завершується торгівлею, поле битви дістається гендлярам, і навіть такий безкомпромісний і неприборкний стиль, як стріт-арт, теж зрештою уперся у сувенірну крамницю. Несподівано гіркий висновок з позірно веселого фільму. Не нова, але талановито висловлена правда.
 
 
Дмитро Десятерик



 


01.12.2010
 


Коментарі: 1

РЕКЛАМА

Молодість 2013Відпочинок у Карпатах