Тарантіно і Родріґес: Страшно смішне кіно


Фільм: Грайндхауз / Grindhouse
Режисер: Квентін Тарантіно / Quentin Tarantino, Роберт Родріґес / Robert Rodriguez
Оператор: Олівер Степлтон / Oliver Stapleton
Сценарій: Квентін Тарантіно / Quentin Tarantino, Роберт Родріґес / Robert Rodriguez
Композитор: Роберт Родріґес / Robert Rodriguez, Ґреймі Ревел / Graeme Revell
Актори: Квентін Тарантіно / Quentin Tarantino, Брюс Уілліс / Bruce Willis, Курт Рассел / Kurt Russell, Навін Ендрюс / Naveen Andrews, Стейсі Ферґюсон / Stacy Ferguson, Ніколас Кейдж / Nicolas Cage
Країна: США
Рік: 2007

Кожен розважається, як уміє. Коли ж розважаються обдаровані кінематографісти, то наслідки можуть бути достатньо несподіваними.

Ось, власне, таку розвагу вирішили собі влаштувати двоє відомих кінематографічних персон, друзів-не-розлий-вода – Роберт Родрігес і Квентін Тарантіно. Результатом стала більш ніж тригодинна стрічка “Грайндхауз” (“Grindhouse”), що складається, фактично, з двох різних фільмів: “Планета терору” і “Доказ смерті” (“Death Proof” – можна перекласти також як “Смертельне випробування”), плюс кілька різноманітних короткометражних вставок, виконаних різними режисерами.

1. Зомбі атакують!

Ще після успіху вампірської м’ясорубки “Від заходу до світанку” в масовій свідомості вкорінилася думка: Родрігес і Тарантіно разом – це фільм жахів навпіл з бойовиком. У “Грайндхаузі” лякати глядача знову випало мексиканцю.

Родрігес
Роберт Родріґес фільмує “Планету терору”

Свою частину роботи він виконав у суто синефільському, тобто тарантінівському стилі. Зібрав всі можливі штампи жахалок, і не просто абияких фільмів жахів, а найдешевших і найдурніших, так званої категорії “Б” (подібні опуси автор “Кримінального читва” обожнює майже нарівні з гонконгськими бойовиками), і зліпив з них “Планету терору”. Утворену суміш жанрових кліше Родріґес довів до такої концентрації абсурду, що виглядає це, звичайно, не як “горор”, а як стовідсоткова чорна комедія. Боже, чого тут тільки нема! І військова база, напхана надсекретною отрутою. І сама отрута – безумовно, огидно зеленого кольору. І безжальні коммандос. І Брюс Вілліс у ролі голови тих зарізяк. І лютий лікар-убивця. І юрби напіврозкладених зомбі. І Тарантіно – гвалтівник-невдаха, який теж перетворюється на кілька кілограм шмарклів. І крутий хлопець на мотоциклі (Навін Ендрюс), що дає прочухана всій тій бульбашкоголовій публіці. І пильний шеріф, який крутого спочатку заарештовує, але потім дає йому свободу дій і зброю. І, як наслідок, багато тельбухів. І випущених мізків. І відірваних кінцівок. І рок-н-роллу. І напівоголених дівчат з автоматами. Особлива удача – головна героїня, чарівна чорнявка, в якої замість правої ноги – швидкострільна зброя щоразу більшого калібру…

Зрозуміло, що зв’язний і зрозумілий сюжет у цій кривавій чехарді гине одним з перших. Однак режисер тим, здається, не особливо і переймається. Коли треба якось прискорити події – фільм просто обривається, на екрані виникає титр “пошкодження плівки”, і в наступному епізоді все починає горіти і вибухати з подвоєною силою. Та й до чого тут сюжет, чесно кажучи? Важливий сам процес нагромадження фаршу; стежиш просто за розвитком винахідливості режисера – кого ще і яким чином тут вб’ють? І деякі рішення дійсно запам’ятовуються: наприклад, використання вертольоту як газонокосарки, а солдатів-зомбі – як власне газону. Одним словом, всім шанувальникам кіноатракціонів такого штибу цей фільм явно припаде до смаку (якщо тут узагалі можна говорити про смак).

Окрім двох основних стрічок, як було зазначено вище, в “Грайндхаузі” є ще вставні короткометражки. Проходять вони як “анонси наших майбутніх розваг” - рекламні ролики фільмів, вже начебто знятих і готових до прокату. “Планеті терору” передує трейлер “Мачете”, зроблений самим Родріґесом. Головну роль у ньому виконує Денні Трейо – актор надзвичайно яскравої і водночас зловісної зовнішності, котрий грає лихих мексиканських хлопців майже в усіх проектах Родрігеса. Цього разу він створює образ найманого вбивці, котрому треба усунути своїх численних ворогів. Весь “ролик” і заповнений стріляниною і киданням мачете, а до того ж супроводжується настільки пафосним і непробивно серйозним коментарем, що смішно стає одразу. А з таким вступом ставлення до всього подальшого “терору” – відповідне. Приємного перегляду, як кажуть.

2. Уроки небезпечного водіння

Ще смішніша “реклама” відкриває другу частину “Грайндхаузу”. Судячи з усього, на пропозицію містифікувати глядача колеги Тарантіно й Родрігеса відгукнулися охоче і робили те з великим задоволенням. Як не важко здогадатися, “анонсували” фільми жахів. Британець Едгар Райт, котрий щойно відзначився захопливим комедійним бойовиком “Типу круті лягаві”, змайстрував щось під назвою “Не” (“Don`t” – “Не дивіться цей фільм на самоті” тощо). Низький недобрий голос закликає не відкривати ті двері, не заходити в цей будинок тощо, а на екрані кількість трупів і кумедних потвор з виряченими очима зростає у геометричній прогресії. Елі Рот, постановник трилеру “Хостел”, забороненого, до речі, в нашому прокаті, напустив ще більше страху у своєму фрагменті “День подяки”, скомпонувавши смажену індичку та школярів – і тих, і тих ріжуть одним і тим же ножем; до того ж там на секунду показується Тім Роббінс.

А найсмішніше вийшло у Роба Зомбі, лідера групи “Білі зомбі” і досить успішного режисера (назви картин “Дім тисячі мерців” і “Вигнані дияволом” повністю відповідають їхньому змісту). Його ролик промовисто названий “Жінки-перевертні СС”. Одразу згадується “Ільза – вовчиця СС” – хіт “сміттєвого” кіна. Все як і обіцяно: суцільні есесівці, гестапівці, свастики, біляві бестії, повтори з автоматами, Удо Кір у звичному образі нацистського кровопивці, а також справжній Ніколас Кейдж у ролі… напівбожевільного китайця – з’являється на мить, але так, що весь зал вибухає реготом.

Щодо Тарантіно, то на тлі Родріґеса, який поставився до своєї частини роботи більш-менш серйозно, його внесок виглядає дещо легковажним. Здається, Тарантіно зробив “Доказ смерті” якось так між іншим, пустуючи, аби відпочити від грандіозних проектів, які він постійно анонсує (наприклад, тих же “Брудних покидьків” про Другу світову).

Квентін Тарантіно фільмує “Доказ Смерті”

Власне, героями “Доказу”/“Випробування” разом із людьми є також автомобілі. Переважну частину фільму персонажі ганяють по автострадах, причому з різною метою – одні щоб розважитися, інші щоб убити. Загалом, Тарантіно не був раніше помічений у надмірній пристрасті до автоперегонів, розбитих машин і каскадерських трюків. Так що з огляду на зміст, “Смертельне випробування” виглядає новиною. Що ж до форми, то тут все впізнавано – застосований прийом перестановки різних частин сюжету, вже відпрацьований в “Кримінальному читві”. Картину складають дві історії, які зв’язані лише постаттю такого собі каскадера Майка (Курт Рассел). Проте це переважно жіночі історії – в кожній з них задають тон бойові та запальні дівчата. Тому спочатку Рассел грає мачо-кавалера, котрий потім раптово перетворюється на чудовисько, а в другій – дурнуватого пустуна, що потім отримує по заслугах. Другий сюжет начебто мав би передувати першому, принаймні стосовно мотивацій Майка-Рассела, але повної впевненості в тому нема. Надто вже розгвинчена вся та драматургія. Всі сцени з дівчатами – блискучі, а ось коли вступає Рассел (особливо це стосується першої половини, де більше розмовних сцен), то фільм явно пробуксовує. Тарантіно придумав ефектний образ непередбачуваного каскадера у відставці, але не став завдавати собі клопоту, щоб краще вписати його в сюжет.

У будь-якому випадку, це смішне і страшне – або страшенно смішне – кіно дивитись цікаво. Як і будь-які інші розваги Тарантіно і компанії.

Дмитро Десятерик


17.05.2007
 


Коментарі: 0

РЕКЛАМА

Молодість 2013Відпочинок у Карпатах