Імпорт, експорт, секс і смерть


Нова стрічка відомого австрійського режисера Ульріха Зайдля “Імпорт-Експорт” /Import/Export/ є безумовно випробуванням для глядача. Зрозуміло, що частина публіки піде дивитись фільм, оскільки, по-перше, дія більшості епізодів триває в Україні, а, по-друге, тут вистачає оголеної жіночої натури у найвідвертіших ракурсах. Однак це далеко не розважальне кіно, і будь-яка натура (природна чи оголена) постає тут вельми далекою від ідеалу.

Ульріх Зайдль
Зайдль починав як документаліст, однак його повнометражний ігровий дебют “Собача спека” став більш ніж успішним, принісши його режисеру Гран-прі журі Венеційського кінофестивалю у 2001 році і статус одного з найпомітніших європейських постановників. Зрозуміло, що нового фільму від Хайдля чекали з нетерпінням.

Українські епізоди зняті на Донеччині та в Ужгороді. Головну героїню – медсестру Ольгу, що вирушає в пошуках кращої долі за кордон, грає Катерина Рак – провідна акторка Миколаївського художнього драматичного театру. Вона – одна з небагатьох професійних виконавиць у стрічці. А втім, щодо виконавців треба зауважити, що, не забуваючи про свої корені, Ульріх максимально “документалізує” свої ігрові роботи. Саме зображення непоказне, часто-густо надстатичне – камера подовгу тримає один кадр без жодних змін і подій, однак моменти застигання змінюються жвавою ручною зйомкою. Відповідно, серед акторів переважають непрофесінали – так, у сценах у лікарні для тяжкохворих старих людей знімали насправді немічних дідусів та бабусь, а також персонал закладу. Дивитись на повільно вмираючих людей, багато з яких марять наяву, надзвичайно тяжко. І тут якраз відповідь тим, хто може закинути режисерові намірено чорнушне зображення сучасної України. По-перше, наша країна за межами Києва та великих міст, як би це прикро не звучало, дійсно складається з отаких от злиденних містечок, де лікарям не платять зарплату і не опалюють як слід будинки. По-друге, для Зайдля немає принципової різниці між Сходом і Заходом. Направду йому байдуже до будь-якого комфорту. У тій таки Австрії він обирає для зйомок цей жахливий хоспіс для самотніх старих, у Словаччині – циганське гетто, в Україні – обдерту промзону, а головним героєм з західного боку робить справжнього безробітного Пауля Гофмана, котрий і у фільмі не може знайти себе і тому вирушає в Україну. Зайдлеві вважливо дати картину світу, незатишного у будь-якій точці незалежно від географічних координат. Тож, заінтригувавши глядача двома схожими у своїй необлаштованості героями, - Ольгою і Паулем - режисер так і не дає їм зустрітитися: кожне з них має власне уявлення про краще життя, тому вони проходять повз одне одного у діаметрально протилежних напрямах. Тут важливі саме дві оповіді, дві долі, які, однак, несуть на собі однаково важкий буттєвий тягар.

Вистачає і кумедних моментів – особливо коли панове австріяки – Пауль та його вітчим Міхаель - намагаються якось розважитися на дикому Сході, поттрапляючи то до циганів, то до напханого п'яного гопотою ужгородського ресторану. Саме ці міжцивілізаційні зіткнення є дійсно тим смішним, що може бути у загалом безпросвітному фільмі.

Що ж до оголеної натури, то, показуючи її винятково як об'єкт експлуатації, Зайдль намагається ввести одну з двох могутніх позкадрових сил, котрі так чи інак впливають на долі героїв. Ерос і Танатос, секс і смерть – до речі, саме “смерть” є останнім словом, що звучить у фільмі, - є важливими мотивами. Важливими, однак не визначальними – і то здається одним з головних недоліків фільму. На жаль, “Імпорт-Експорт” не підіймається над тим матеріалом, - людським і побутовим - що з документалістською ретельністю тут зібраний. Причиною невдачі є те, що поставивши три крапки в кожній з двох історій – Пауля і Ольги, Зайдль не завершує найголовнішої оповіді, яка могла б таки об'єднати героїв на глибшому рівні, мала б стати чимсь на кшталт метафізичної або екзистенційної надбудови, що зв'язала б усі початки і кінці. Є смерть, є секс, є засніжений Схід і оповитий холодом відчудження Захід, і їм ніколи не зійтися; є ще люди, що існують між цими величезними категоріями – але окремо, все окремо. Могла б вийти висока драма, як та ж таки “Собача спека” – а вийшов лише гарний соціальний фільм, що для Зайдля навряд чи є успіхом.

Дмитро Десятерик




10.12.2008
 


Коментарі: 0

РЕКЛАМА

Молодість 2013Відпочинок у Карпатах