Сила і слабкість “Імперії” Дейвіда Лінча


Дейвід Лінч

Лінч — один із тих небагатьох у кіні, кому можна все. Але якщо раніше, щоб зачарувати глядача, Лінчу було достатньо одного пекельного Вігваму, то в «Імперії» вибудоване вже ціле містечко подібних пасток, жодна з яких, на жаль, не поглинає глядача з головою.

Фільм: Внутрішня Імперія / Inland Empire
Режисер: Девід Лінч / David Lynch
Сценарій: Девід Лінч / David Lynch
Актори: Лора Дерн, Джеремі Айронс, Джастін Теру, Херрі Дін Стентон, Пітер Дж. Лукас, Кароліна Ґрушка, Ян Хенч, Кржіштоф Майхржак, Ґрейс Забріскі, Дайен Ледд, Джулія Ормонд, Іен Еберкромбі, Карен Бейрд, Белліна Лоґан, Кемерон Деддо, Джеррі Сталь
Країна: США, Польща, Франція
Рік: 2006
Офіційний сайт: inlandempirecinema.com

Inland Empire

Нова картина Девіда Лінча — одна з найскладніших у його творчості. По суті, вона являє собою поєднання таланту і сваволі — по-лінчевськи суперечливе і водночас незабутнє. Принаймні прем’єра на останньому Венеційському кінофестивалі, де Лінчу вручили почесного “Лева” за досягнення у мистецтві, стала центральною подією форуму.

«Внутрішня імперія» — це тригодинний колос, складений з кількох автономних сюжетних ліній, і, відповідно, кількох реальностей. В одній із них заплакана красуня дивиться телевізор, у якому розгортається значна частина подій. В другій — така собі кінозірка (у виконанні Лаури Дерн, однієї з кращих актрис Лінча) знімається в мелодрамі. У третій таємничі поляки розбираються з містичними заплутаними справами. У четвертій згадана кінозірка опиняється всередині екранної дійсності, де її ніхто не знає і де твориться щось страшне. У п’ятій заправляє група зухвалих вуличних дівчат. Шоста — реальність дуже дивного телесеріалу, в якому живуть три персонажі з тілами людей і головами кроликів. Останнє, до речі — одна з вдалих знахідок фільму: спрацьовує сюрреалістичний контраст між мультяшним образом і непривітними дорослими розмовами плюс колірне рішення в стилі давньої телевізії.

Таких знахідок багато. В основному вони проглядаються якраз у місцях зіткнення цих реальностей, особливо на початку і в середині фільму. До таких можна віднести підкреслено «малобюджетну» зйомку з плеча, чого раніше у Лінча практично не було, прекрасну гру Дерн... Є й чудово зрежисовані моменти — галюцинації героїні, які б’ють по свідомості глядача навідліг.

Однак ближче до фіналу ритм спадає, переконливість видінь сходить нанівець. Якщо раніше, щоб зачарувати глядача, Лінчу було достатньо одного пекельного Вігваму, то в «Імперії» вибудоване вже ціле містечко подібних пасток, жодна з яких, на жаль, не поглинає глядача з головою. Якщо продовжити архітектурні асоціації, «Внутрішня імперія» нагадує еклектичну недобудовану будівлю: ось там колона дивовижної краси, встромлена прямо посеред будівельного сміття; а ось стіна з різьбленим мармуровим вікном і напівобваленим рогом будівлі; скрізь діри, протяги. Це б нічого, якби дах не був покритий найвульгарнішим дешевим шифером. Таке враження, що Лінч просто не знав, що робити з масою ідей, абсорбованих стрічкою, і вирішив завершити якнайпростіше. Тобто влаштувати фінал у старому доброму голівудському дусі. Об’єктив сліпить яскравий прожектор, за кадром звучить розчулено-пафосна пісенька, а на тлі титрів ще й танцює жіноча частина фільму; сукупно все це настільки випадає з естетики фільму, що не залишається навіть натяку на катарсис, явно на цих кадрах запланований.

Тим, хто любить Лінча давно і віддано, цей фільм може сподобатися. Ті ж, хто свою любов ділить між іншими іменами та фільмами, будуть засмучені. Особисто я обов’язково піду дивитися “Імперію” вдруге (вперше подивився на тому-таки фестивалі). У будь-якому випадку, Лінч давно вже може собі дозволити які завгодно експерименти.

Девід Лінч

Фрагменти з прес-конференції режисера на Венеційському кінофестивалі.

— Чи не могли б Ви поділитися своїми думками про феномен поп-культури, яким став „Твін Пікс”? Чи маєте Ви бажання знову працювати у сфері телебачення?

— Я не розумію таких речей… Не було жодної логічної причини, чому він здобув такий успіх у всьому світі, але так просто сталося, і є багато людей, які люблять старі телевізійні шоу, і це цікаво… Але я не маю жодного бажання повертатися у телебачення.

— Чи не могли б Ви пояснити присутність у фільмі трьох кроликів?

— Ні, я не можу цього пояснити.

Внутрішня Імперія

— Мушу запитати у Вас з огляду на певну стурбованість після перегляду фільму: як Ви почуваєтеся цими днями?

— Дякую, що запитали. Я почуваюся дуже добре.

— Ви раніше багато малювали. Чи захоплюєтеся ви цим і зараз?

— Я досі малюю. Дуже люблю малювати. Я потрапив у кіно через малювання. Кіно насправді не рятує вашого життя, але найбільшою насолодою є поринати в інший світ, відкривати його і робити фільми.

— Як вам вдається досягати такої звукової атмосфери ?

— Не знаю. Справді хотів би пояснити, але фільм, власне, врешті стає поясненням. Саме це найгірша риса прес-конференцій. Ідеться про фільм, а не про слова. Кожен голос – це щось на зразок інструменту. Можна бачити одну й ту ж сцену, і голоси будуть реальніші, або менш реальні. І далі, у процесі роботи, вони потроху стають тим, чим є. Це дуже схоже на музику. Голоси – музичні інструменти. Те, що вони кажуть, також дуже важливо, але як вони це кажуть… У кожної людини це відчуття особисте.

— Фільм чудовий. Мені здається, що це головоломка з великою кількістю подій, які складають цілість. Ви фільмували традиційним шляхом чи робили це із певною свободою, знімаючи різні моменти?

— Я знімав без жодного порядку, ніколи не знаючи наперед, і все починалося найдивнішим чином... Дехто з вас знає, що сучасна наука розвивалася як відкриття та перевірка існування єдиного поля в основі всієї матерії та розуму. Отже, знаючи, що є таке поле, можна припустити, що всі ми об’єднані на тому найглибшому рівні. Чому не може одна ідея об’єднуватися з іншою, і ще з однією? Спочатку я божеволів від цього. Але усі сценарії починаються таким чином. Ти можеш мати задум сцени спочатку і потім однією думкою осягаєш дві третини шляху або половину, і одного дня все сходиться, історія проявляється. Це може бути абстракція або поверхова, конкретна історія. Але так відбувається зі сценарієм. І, як я сказав, спочатку робив не знаючи, а потім, потроху, все проявлялося. Це був процес із зупинками, іноді з перервами на декілька місяців. І я думаю, ви всі погодитеся, що Лора Дерн робить те, чого – принаймні на мою думку – ніхто ніколи раніше не бачив: щоб одна актриса переживала в одному фільмі так багато прекрасних змін і екстраординарних моментів. Вона надзвичайна, я дуже люблю з нею працювати.

— Хотілося б почути Ваші думки з приводу почесного “Лева”, а також Ваші запевнення, що після присудження Вам цієї нагороди Ви не перестанете знімати фільми.

— Дуже приємно почути такі слова. Кінофестивалі святкують кіно, і це дуже важливо, що є такий кінофестиваль тут, у Венеції, який має велику історію, і стільки чудових людей було на ньому. Мені зробили дуже велику честь, і це дивно. Лише вчора мені було 19 років, а зараз я отримую цю нагороду.

— Я побачив у “Внутрішній імперії” самоіронію, більш віддалену від попереднього доробку. Можливо, це було лише моє враження.

— Я точно знаю, про що Ви говорите. Те, до чого підключаєшся наступного разу, може виявитися настільки дивовижним! Це диво — кіно – ми можемо потрапляти з одного місця у друге, і можливостей, куди поїхати, не злічити, і те, як ми можемо себе бачити і знаходити себе там – от що спонукає мене до руху.


Дмитро Десятерик


17.07.2007
 


Коментарі: 0

РЕКЛАМА

Молодість 2013Відпочинок у Карпатах