Нескорима Молодість


От і скінчилась Молодість, одна з тих подій, якою ще можна пишатися, що вона в нас є, і, будемо сподіватися, ще буде. Бо на початку цьогорічного фестивалю вже велась розмова, що, можливо, фестиваль буде змушений переїхати до Львова. Такі події тримаються іноді на голому ентузіазмі, як от і ГогольFest, тож тримаймо кулачки.

Але повернімося до кіно. Цього року програма знов була дуже розмаїтою і, на жаль, не повністю якісною. Було широко представлене російське та українське кіно, яке я загалом дозволила собі ігнорувати, зосередившись на конкурсній програмі. Випадковий перегляд української прем’єри «Одного разу я прокинусь» тільки підтвердив цю думку. В позаконкурсній програмі, як виявилось, рекомендовано було ходити на фільми від «непопсових» країн, таких як Угорщина чи Сербія, бо таке кіно складно побачити ще десь, до того ж Східна Європа останнім часом вражає. Так я була вражена приємним хорватсько-сербським фільмом «Не кінець» та вражаючим угорським фільмом «Сьоме коло», і неприємно розчарована швейцарським «За гілками дерева», ну а французьке кіно було звично балакливим. Але про них окремо. Коротко пробіжімося по повному метру конкурсної програми.

На жаль, за примхою долі, я не була на фільмі-переможці конкурсу – «Дівчинці», а також свідомо пропустила український «блокбастер» «Відторгнення», який навряд чи треба було долучати до програми, але він тим не менш створив чималий ажіотаж, - і випадково пропустила сербський «Місто диявола» (так, на деяких фільмах був аншлаг), однак про всі інші я розповім нижче.

Любов та гнів
Реж. Мортен Гізе, Данія, 2009

Любов та гнів

Цей фільм був фаворитом глядацьких симпатій і в результаті отримав відповідний приз. І ось чому. У фільмі розповідається історія талановитого хлопця-піаніста, батько якого покінчив життя самогубством. Його вчитель попереджає його, що можливо, він успадкував від батька не тільки талант, але й невротичний характер, і радить йому навчитися контролювати себе, інакше він втратить цінний шанс у житті. На жаль, саме так і трапляється, бо молодий парубок закохується і починає втрачати контроль через ревнощі та підозру до свого вчителя.

Когось зачепила у цьому фільмі тема драматичних стосунків юності, перша любов, я ж побачила у ньому віддзеркалення сучасної проблеми розгубленості і тотальної неспроможності деяких, особливо молодих людей, пережити стрес сучасного життя, дорослішання та вибору. Акторка, що зіграла у фільмі одну з головних ролей, з’явилася після сеансу та підтвердила мою здогадку.

У цьому фільмі мене засмутило тільки одне – що він знову про піаніста-невротика, адже таких фільмів вже вдосталь, взяти хоча б австралійський фільм «Сяйво» 96-го року чи німецький «4 хвилини» 2006-го, особливо останній, в якому дівчина занапастила свій талант та потрапила до тюрми через завдану їй психічну травму батьком у дитинстві.

Вовчок
Реж. Василій Сігарєв, Росія, 2009

Вовчок

Слід зауважити, що назву фільму треба було б перекласти як «Дзига», але тоді була б втрачена асоціація з вовком, про якого йдеться у фільмі.

Була думка, що діти – це тема-фаворит 39-ої Молодості. Яку цей фільм тільки доводить.

Фільм про неблагополучну дівчинку-підлітка із російської глушини. Її мати п’є, вештається, чоловіки у неї змінюються як калейдоскоп, та й взагалі жінка намагається жити на повну, забуваючи про дочку. Дитина живе із бабусею та сумує за ніжністю й увагою матері. Розважається вона тим, що ходить гуляти на цвинтар, де розмовляє із покійниками та співає їм пісні, збирає з могил цукерки, ба навіть заводить там собі «друга» і розмовляє із його фотографією. І тому подібне, і таке інше, з додаванням розмаїтої російської екзотики. Насамкінець мати лишає дочку та подається на південь шукати щастя і повертається лише через кілька років. Добром це, само собою, не закінчується.

Взагалі - фільм знятий відмінно, єдине в чому йому можна дорікнути – це тема. Вже багато разів чута й тільки заново озвучена. Але про що ще можна знімати кіно у Росії? Найкраще там виходить знімати саме соціальне кіно. Соціальне кіно, що не вирішує проблеми, але вичавлює сльозу з міжнародного журі.

Сім хвилин на небі
Реж. Омрі Гівон, Ізраїль, Франція, Угорщина, 2008

Сім хвилин на небі

Фільм про дівчину-ізраїльтянку, яка стала жертвою терористичної атаки у Єрусалимі. Атака призвела до смерті її нареченого, і дівчина мучиться думкою, що було б, якби він не поїхав того ранку разом із нею. Протягом фільму вона намагається відновити свої спогади, які приводять її до людини, яка врятувала її. Коли ми бачимо альтернативне закінчення історії, стає важко вирішити, що саме привиділося героїні, а що відбулося насправді. Ідея фільму спекулює на припущенні, що коли душа залишає тіло та опиняється на небесах, їй пропонують на вибір декілька закінчень історії або ж вона може піти з миром. Єдине: після фільму я замислилась, чи залишилася дівчина рада своєму вибору чи вона зробила його через почуття провини?...

Інший бік тематики фільму, а саме тероризм, - це болюче питання для багатьох країн світу, але слова тут зайві.

Серце тварини
Реж. Северин Корнамузац, Швейцарія , 2009

Серце тварини

Фільм розповідає про подружню пару, яка живе у горах та сумлінно зранку до ночі працює на фермі. Чоловік небагатослівний та вкрай практичний. Він не говорить зайвих слів, не показує емоцій, працює як віл і не уявляє, що може бути інакше. Так, коли його жінка нездужає, він наївно припускає, що це через вагітність, коли ж їй стає зовсім кепсько – він лікує її так, ніби вона одна з його корів. В результаті її відвозять у лікарню з раком яєчників і після цього вона вже не хоче повертатися назад. Тільки тоді він замислюється, що, можливо, йому варто було б змінити щось у своїй поведінці.

Загалом цей фільм про одвічне непорозуміння між чоловіком та жінкою. Одне мене збивало з пантелику після фільму: по-перше, як ця жінка взагалі зійшлась з цим чоловіком і так довго терпіла? По-друге, мучила думка про те, що люди ж рідко змінюються...

Росія 88
Реж. Павло Бардін, Росія, 2009

Росія 88

Цей вже чимало відомий фільм про скінхедів у Росії, від якого можна було очікувати чергової агітки, виявився непоганим і ніскільки не поступався іншим представникам фільмів на цю ж тему (таким як «Ромпер Стомпер» чи «Американська Історія Х», наприклад). Окремо можна відмітити популярний зараз прийом операторської роботи: фільм знято у псевдо-режимі real-time video на ручну камеру, що іноді навіть нагадує Кловерфільд, однак цей прийом додає реалізму тому, що ми бачимо (маємо навіть такий самий уривок старого запису в кінці фільму, який залишився з попередньої плівки, що створює ефект ретроспективи).

Про сюжет можна було б і не розповідати. Майже всі знають, про що можна зняти подібне кіно. Є банда скінхедів, що тусуються разом, збираються у підвалі, готують напади, тренуються і таке інше, і само собою вважають, що Росія - для росіян, тому всіх, хто відрізняється розрізом очей, кольором шкіри та «понаїхав тут», треба просто мочити. Це й є патріотизм з їх точки зору.

Сумно тільки одне: що ситуація, зображена у фільмі, мабуть, нескоро зміниться. Тому що, коли молодь не вірить у майбутнє та втрачає ідеали попереднього покоління, вона заповнює пустку всередині і в голові будь-якими радикальними ідеями, що потраплять на очі. А потім іде на все, бо ж що таким людям втрачати? Нічого, адже нічого в них і немає.

Той берег
Георгій Овашвілі, Грузія, Казахстан , 2009

Той берег

Трохи іронічно було те, що цей фільм у програмі йшов відразу за «Росією 88», хоча він і про інше, але теж про нетерпимість.
Маленький хлопчик-біженець живе у Тбілісі, підробляє, іноді, коли життя змушує, краде. І от одного разу він вирішує повернутися до рідного міста у Абхазії, щоб знайти свого батька. Не дивлячись на те, що там не шанують грузинів, він вирушає в дорогу.

Фільм про непросту долю сироти та цілого народу в цілому. Навколо панує запустіння, бандитизм, озлобленість та підозра. Так, наприклад, на кордоні з Абхазією чоловіка, котрий допоміг хлопчику, вбиває російський солдат лише за те, що він відмовився сплатити хабар та не стерпів нахабства, що тільки ілюструє те, що війна чи конфлікт можуть виникнути з будь-якого малозначущого приводу чи через чиюсь дурість та впертість. Самі абхазці поводяться зі своїм співвітчизником не дуже добре, довідавшись що він грузин, але деякі переступають через упередження та допомагають йому.
Саме цей фільм отримав Приз за кращий повнометражний ігровий фільм.

Мачан
Реж: Уберто Пазоліні, Італія, Німеччина, Шрі-Ланка, 2008

Мачан

Цьому фільму під час показу аплодували, мабуть, найбільше за весь тиждень фестивалю. А все тому, що він був не тільки смішний, але й розповідав про одну з найболючіших нині проблем і в нашій країні.

Фільм про простих бідняків із Шрі-Ланки, які мріють поїхати до Німеччини на заробітки. У когось сім’я, в когось борг, в когось хвора жінка, в когось немає грошей, щоб оженитися на коханій дівчині тощо. Але як ми всі знаємо, там, на омріяному Заході, ніхто не чекає на нас із розкритими обіймами. Тому головний герой вигадує створити команду з гандболу та поїхати до Німеччини для участі в дружніх змаганнях, а потім розійтися по всіх світах.

Я вбив свою матір
Реж. Ксавьє Долан, Канада, 2009

Я вбив свою матір

На жаль, цей фільм я дивилася не спочатку. Але головну ідею вловити було не важко – це історія про бунтівного підлітка, якого виховує мати-одиначка. Не відомо, куди дівся горе-татко, але син виріс творчим, непокірним та геєм. І як годиться у пору неспокійної юності та пошуків себе, він то повертається до матері за допомогою, то знову відвертається від неї. Якщо буде можливість, то я якось подивлюсь цей фільм повністю, бо фільми про непокірну юність та непорозуміння між дітьми та батьками ніколи не набридають.

Французькі цілувальники
Реж. Ріад Саттуф, Франція, 2009

Французькі цілувальники

Це був, мабуть, найслабший фільм програми, і не тому, що він погано знятий чи має поганий сценарій, а просто тому, що його тематика була доволі «легка». А саме – тема дорослішання та банального підліткового «спермотоксикозу», то ж більшість фільму школярі обговорюють дівчат та намагаються знайти спосіб до них «під’їхати». Такий собі «Американський пиріг» по-французьки.

Територія загублених
Реж. Каролін Штруббе, Бельгія, Голландія, Угорщина, 2009

Територія загублених

Цей фільм був останнім і на нього я покладала багато сподівань. Синопсис фільму розповідав про чоловіка й жінку, які живуть в глушині, він працює монтажником, а вона підробляє у місцевому невеличкому кафе для робітників, навколо них тільки пустка та лінії електропередач. Так, все це було, була наявна навіть медитативність та приреченість, яку багато хто зараз полюбляє, були гарні кадри, вражаюча маленька актриса у ролі дочки цих нещасних, яка самотньо блукала серед цієї відчуженості і збирала усіляке сміття та дріб’язок, тим не менш – чогось не вистачало.

Переможці та призи кінофестивалю "Молодість":

Молодість
Гран-прі – статуетку «Скіфський олень», диплом та 10 000$ (спонсор – компанія «МСЛ») – за кращий фільм всієї конкурсної програми отримав фільм «Дівчинка», реж. Тіцца Кові, Райнер Фріммель (Італія, Австрія).

Приз за кращий повнометражний ігровий фільм та 2500$ отримав фільм «Той берег» реж. Ґеорґій Овашвілі (Грузія, Казахстан).

Приз за кращий короткометражний ігровий фільм та субтитрування на 2500$ від Laser Video Titres отримав фільм «Автономія волі» реж. Антуан Купер (Бельгія)

Приз за кращий студентський фільм та 2500$ було поділено між фільмами «Кася» реж. Елізабет Льядо (Бельгія) та «Сигнал» реж.Адріан Флюкіґер (Швейцарія).

Диплом журі отримав студентський фільм «Анна» реж. Рунар Рунарссон (Данія).




Члени журі:

Тоні Ґатліф (режисер, Франція) – голова журі
Вальдемар Дзікі (продюсер, кінорежисер, Польща)
Іван Малкович (поет, видавець, Україна)
Владімір Перісіч (режисер, Сербія)
Олександр Віноградов (художник, Росія)

інші призи::

За рішенням Журі Міжнародної федерації кінопреси (FIPRESCI) головний приз на 39-му Київському міжнародному кінофестивалі «Молодість» отримав фільм «Вовчик», реж. Васілій Сігарєв (Росія).

Екуменічне журі нагородило фільм "Дівчинка", реж. Тіцца Кові, Райнер Фріммель (Італія, Австрія), а спеціальним дипломом - фільм "Вовчик", реж. Васілій Сігарєв (Росія).

За рішенням журі Міжнародної федерації кіноклубів (FICC) приз «Дон Кіхот» отримав фільм «Вовчик», реж. Васілій Сігарєв (Росія).

Марія Мельник


05.11.2009
 


Коментарі: 0

РЕКЛАМА

Молодість 2013Відпочинок у Карпатах