Літній кіно-клуб в арт-просторі Mezzanine


 

З 20 липня по 17 серпня у київському арт-просторі Mezzanine відбудеться серія кіно-показів та лекцій, присвячених радикальним кінематографічним експериментам   Жан-Люка Годара, Жан-П'єра Горіна, групи "Дзига Вертов", П'єра Паоло Пазоліні, Харуна Фарокі, Андрія Ужиці та Пітера Уоткінса. Протесні рухи робітників та колоніально пригнічених, що активно розпочалися з 60-х років минулого століття, стали основним мотивом для створення цими режисерами новаторських та революційних кіно-мов.  
 
На аналізуванні естетики їхнього кінематографа, зробленого політично, буде сфокусований перший етап нашого кіно-клубу. Взявши до уваги деякі категорії пост-колоніальної теорії та марксистські досвіди пошуку соціально справедливого суспільства, ми також спробуємо знайти паралелі з сьогоднішньою ситуацією розколу та громадянської війни в Україні. В наступній серії кіно-клубу очікується дискусія про класові відносини й брехтівські методи у Жан-Марі Штрауба та Даніель Юйє, колоніальна оптика у Горана Олсона, Донбас очима Міхаеля Главогера та багото іншого. 
 
Кіно-клуб проходитиме за адресою: вул. Нижньоюрківська 31, арт-простір Mezzanine  (Closer, 3-й поверх).   Кураторка: арт-критикиня, дослідниця Ліза Бабенко.  
  

Програма кіно-клубу: 

 

20 липня 21.00
 

 
"Все в порядку"\Tout va bien, реж. Жан-Люк Годар, Жан-П'єр Горін, група "Дзига Вертов", 1972, Франція, 95'  
 
Чи можуть пригнічені (чи то капіталістично, чи то колоніально) говорити? Як висловився з цього приводу Годар: "Дозволити робітникам говорити самим чи залучити їх в процес створення фільму ще не значить дати їм голос." Актуальний для нас фільм Годара та Горіна демонструє: для того, щоб в дійсності почути та зафіксувати голос пригніченого, так само як й голос революції, завсім недостатньо піднести мікрофон до протестувальників чи то брати в них інтерв'ю на місці подій. Зрештою, не так важливо, що кажуть пригнічені, важливо, що чують усі інші, й в особливості мас-медіа. Крім того, згідно з одним з визначень пригнобленості, пригнічені завжди роздроблені, гетерогенні, не мають спільної мови й насилу розуміють одне одного. Тож як знайти необхідне вираження спільності в часи протесту? І як знайти його сьогодні між українським Заходом та Сходом?   
  

 
27 липня, 21.00

 

  
"Лист до Джейн: дослідження образу"/Letter to Jane: an investigation about a still, реж. Жан-Люк Годар, Жан-П'єр Горін, група "Дзига Вертов", 1972, Франція, 60' 
 
Цей колективний відео-есей виробництва марксистської групи "Дзига Вертов", до складу якої входив й Годар, представляє собою діалектичне дослідження однієї фотографії Джейн Фонда, опублікованої в 70-х в L'Express. На фото відома голівудська акторка, що зіграла головну роль в попередньому фільмі Годара "Все в порядку", розпитує жителів Ханоя щодо американських бомбардувань. Годар і Горен філософськи дискутують на прикладі цієї фотографії про відносини кіно та ідеології. Між тим, фільм також дає зрозуміти відсутність у Годара та Горена аналізу протиріч у власній практиці 70-х років.  
 
 

3 серпня, 21.00

 

 
"Лють"\La Rabbia, реж. П'єр Паоло Пазоліні, 1963, Італія, 1 частина, 51' 
 
При тому, що Пазоліні ненавидів документалістику, це йоо документальна поема 50-х років. Як пише про цей фільм філософ Ж-Д. Юберман: "Поетична лють, згідно Пазоліні, подвійна. […] поезія — це це не розчулений і сентиментальний погляд, поезія тут означає сприймати всерйоз, з одного боку, романтичну традицію, засновану на уяві - Гете, Бодлер і так далі, а, з іншого боку, матеріалістичну традицію - Брехт, Маяковський, сам Пазоліні, яка надає колоніализму, злидням, расизму, антисимітізму висловлюватися в тому числі поетично".
 
 

10 серпня, 21. 00

  
 
"Відеограми революції"\Videogramme einer Revolution, реж. Харун Фарокі та Андрій Ужиця, 1992, Німеччина, 106' 
 
У якомусь відношенні, Фарокі й Ужиця продовжують лінію Годара та Горена в дослідженні репрезентації ідеологій в кіно, а також відносин між політичною владою та медіа. Зібрана ними документальна хроніка заснована на архіві телевізійних зйомок революційного повалення режиму Чаушеску в Румунії 1989 року. Відзначені, крім іншого, на кінофестивалі в Локарно, "Відеограми революції" були визнані журналом Cahiers du Cinema одним з десяти кращих протесних фільмів усіх часів.   
 
 

17 серпня, 21.00
 

 
"Комуна (Париж, 1871"\La Commune (Paris, 1871),  реж. Пітер Уоткінс, 2000, Франція, 345'

Геніальне оповідання американського марксиста й документаліста Пітера Уоткінса про сімдесят два дня французької пролетарської революції. Фільм вибудуваний у формі докудрамівського репортажу з елементами реенактменту паризьких подій 1871. У зйомках взяли участь більше 200 аматорів. Як зауважує сам режисер про цю унікально зняту роботу довжиною в п'ять годин: "У такому світі, як той, що був у Парижі навесні 1871 року, представлена (й до цих пір представляється) ідея необхідності боротьби за кращий світ, а також потреби в певній формі суспільно-соціальної Утопії - якої  МИ сьогодні потребуємо настільки відчайдушно, як помираючі люди потребують плазми. Завдання фільму - показати, з чого народжується ця потреба".      
    
 

02.07.2014
 


Коментарі: 0

РЕКЛАМА

Молодість 2013Відпочинок у Карпатах