Спокута: красива історія про несправедливість


Спокута / Atonement
Режисер: Джо Райт / Joe Wright
Сценарій: Іен Макьюен / Ian McEwan (роман), Крістофер Гамптон / Christopher Hampton (сценарій)
Дата випуску: 7 вересня 2007

Британо-французький фільм „Спокута” висунутий на здобуття „Золотого глобуса”, – премії, котра за престижністю вже наступає на п’яти „Оскару”, – одразу в 7 номінаціях: від „кращої драми» і «кращого режисера” до «кращої жіночої ролі другого плану» (Сірша Ронан) і «кращої музики» (Даріо Маріанеллі). І це при тому, що нічого відверто злободенного (Ірак, конфлікт цивілізацій тощо), що зараз дуже цінують журі на всіх континентах, там нема. Хоча без війни (Другої світової) не обійшлося і тут, історія все ж зовсім про інше.

Фільм Джо Райта (лише другий після його „Гордості і забобонів”, відзначених 4 номінаціями на „Оскара”) є екранізацією однойменного роману лауреата букерівської премії Іена Макьюена. Останній здобув свій статус одного з кращих письменників сучасної Великої Британії контроверсійними творами про кохання, пристрасть, про чоловіче і жіноче – де дійові особи часто-густо зриваються у справжню патологію. Безумства, сексуальні збочення, катастрофічні розв’язки є для його романів звичним ділом. Екранізують Макьюена з перемінним успіхом останні 20 років; як правило, це фільми з першокласним акторським складом з обох боків Атлантики. Не стала винятком і „Спокута”. Виконавці трьох основних ролей блискуче впоралися зі своєю роботою, тож усі висунуті на вищезгадані „Глобуси”: Кіра Найтлі (грає молоду красуню Сесілію Телліс), молода зірка англійського кіна Джеймс Макевой (закоханий у Сесілію Роберт Тернер) і все та ж Сірша Ронан, котра виконала роль молодшої сестри Сесілії, початкуючої письменниці Бріоні, – дитини з непростим характером, що спромоглася скалічити життя і сестрі, і Роберту.

На тлі попередніх творів Макьюена цей сюжет виглядає на диво стриманим, майже цнотливим. Ані кровозмішування, ані маній, ані прямого насильства. Всього лише одне лжесвідчення, котре повністю змінює долі всіх героїв. Хоча все одно ця ключова колізія здійснюється у макьенівському дусі: мотиви Бріоні так і лишаються до кінця незрозумілими. Маємо навіть покаяння вже старої Бріоні, мудрої та досвідченої письменниці, але справжні причини так і лишаються поза кадром. І Джо Райт не намагається їх з’ясувати. Для нього важливіше втілити цю історію як свого роду річ у собі, естетично довершену, хай і морально суперечливу.

Ключові ситуації він показує одразу з двох точок зору – так, як їх бачить Бріоні, і так, як було насправді. Однак, врешті-решт, і перше, і друге – лише частини творчої свідомості одного автора – тої-таки Бріоні, котра вибудувала власний твір, використавши своє дитинство і життя своїх близьких як матеріал для нього. Візуально цей „роман-життя” втілений з англійською добротністю і навіть певною пишністю: насичена світлотінь зйомок на пленері, епізоди нічного неспокою в маєтку Теллісів, фантасмагоричні кадри висадки на півночі Франції, видовища руйнувань – фільм місцями нагадує імпресіоністичне полотно, подекуди відкориговане холоднуватим гіперреалізмом ХХІ століття (оператор - Сімус МакГарві). Мінімалістична музика Маріанеллі, інколи настійлива та тривожна, інколи надзвичайно емоційна, навіть трагічна, завершує враження. Невідомо, чи визнають „Спокуту” найкращим фільмом року на „Глобусі” чи на „Оскарі”, але, якби була нагорода саме за найкрасивіший фільм – безумовно, він би її здобув.

А на загадку несправедливості, закладену в сюжет Макьюена, режисер знаходить власну відповідь. Зло як той божий дух дихає де хоче, проте є на нього одна управа – мистецтво, котре здатне нарешті дати щастя всім, одразу, безкоштовно і назавжди.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК



22.12.2007
 


Коментарі: 0

РЕКЛАМА

Молодість 2013Відпочинок у Карпатах