Швейцарське короткометражне кіно. Яке воно?


Про швейцарське кіно від Wiz-Arty

Швейцарія - країна озер, достатку, миру, якісних годинників та надійних банків. Все, що ми про неї знаємо втілене в окремих явищах, брендах, врешті, словах. Якою вона є насправді, які люди складають кількість її населення, які проблеми сьогодні турбують її обивателів - про це можна лише здогадуватись на основі побіжних чуток та випадково почутих фактів з новин.
 
31 січня мистецька формація Wiz-Art (http://www.wiz-art.com.ua/) провела у Львові показ швейцарського кіно. Глядачі переглянули вісім короткометражних стрічок, які дали можливість проникнути в середовище цієї країни, відчути її атмосферу зсередини та по-справжньому пізнати.
 
Перша стрічка - анімаційний ролик на шість хвилин, який в досить простій та зрозумілій манері розкриває важливу проблему біженців у Європі. "Щасливої дороги" - така назва цієї стрічки і вона, як на мене, досить іронічна тому, що дорога ця абсолютно не є щасливою. Навпаки, на ній багато перешкод і труднощів, які ще треба подолати, аби потрапити в пункт призначення. Цей ролик про наболіле і актуальне, тому заслуговує особливої уваги.
 
"Фермер шукає жінку з трактором. Вишліть будь ласка фото трактора." Швейцарські жарти у дванадцятихвилинному ролику про водіїв екскалатора. "Екскавація пристрасті" - це документальна стрічка про людей, які просто роблять свою роботу. Особливу увагу зосереджено на стосунках людини і техніки. Вони настільки близькі та теплі, що один з робітників говорить: "Для мене цей ескалатор як друга дружина." Для цих людей їхня робота - мистецтво. Вони запеняють - робити насип та зносити непотріб з території під забудову - насправді красиво. 
 
Історія про те, як сумнівні істоти на зразок мумії чи диявола повертаються у реальній світ, перекваліфіковуються та, врешті, знаходять собі нову роботу - показана у стрічці "Зразковий працівник" Олів’є Беґана. Фільм цього режисера - це своєрідна проекція на питання - "А що, якби вони справді повернулись?". Фахівці з профорієнтації спокійно реагують на таких клієнтів і серйозно занепокоєні їхнім працевлаштуванням. Малеча у дитсадку в захваті співає пісеньки з дияволом, а мумія намагається стати повноцінним членом суспільства і дещо у неї таки виходить. У стрічці багато іронії, але сміх викликає те, наскільки правдиво і серйозно відтворена цілком абсурдна ситуація політкоректності.
 
Підводячи підсумки скажу, що швейцарське кіно досить непередбачуване, експериментальне, місцями незрозуміле. У ньому багато іронії та абсурду. Швейцарці люблять перебільшувати та не соромляться жартувати над собою. Втім, вони дуже позитивні та приємні люди, судячи з побаченого. Більше про швейцарське кіно і не лише мені розповіла виконавча директорка формації Wiz-Art, Ольга Райтер.
 

 
- Чому обрали саме швейцарське кіно та чим воно особливе?
 
- Ще минулого року ми планували цей показ, оскільки маємо тісний контакт з організацією "Swiss shorts". Певний час пішло на те, щоб сконтактувати з режисерами, аби вони дали свою згоду на показ своїх фільмів. Чому саме швейцарські? Тому, що дуже рідко у нас з'являється щось пов'язане з цією країною. Єдине, що ми знаємо - це: нейтралітет, банки, сири, фармацевтика, ну, і годинники Swatch.
 
Власне, кінематограф не надто відомий. Цікаво, що швейцарці не бояться бути смішними і розігрувати перед нами іронічні, навіть відверто тупі сюжети. Тобто, це ніби постійна гра з реальністю, імітація реальності, оскільки швейцарські фільми достатньо політично заангажовані через метафору. 
 
- Режисери, чиї роботи сьогодні представлені на кінопоказі, це професіонали чи аматори? Серед них є уже відомі імена?
 
- Всі вони професіонали, але для широкого загалу їхні імена не дуже відомі. Це режисери знані у фестивальних колах. Те, що вони режисери-початківці, не означає, що вони якоюсь мірою не професійні. Наприклад, фільм "Екскалація пристрасті" був на "Молодості" і навіть отримав спеціальну відзнаку. У Львові його ще не показували, саме тому ми вирішили, що він увійде у цю програму. 
 
- Тиждень тому ви показували у Львові короткометражки об'єднані проектом "Нова українська хвиля". Це спроба популяризувати сучасне інтелектуальне українське кіно?
 
- Ну, так - це спроба. Але чи ці фільми інтелектуальні? Я сумніваюсь. Якби ти переглянув, до прикладу, фільм "День незалежності", то зрозумів би, що аж ніяк. Він про таких собі пацанчиків з району, які цілий день ходять собі і шукають чим зайнятися. Тобто, це не інтелектуальні фільми, там немає якихось довгих монологів філософських, шарів змісту...  І режисери, які їх знімають, я б сказала, здебільшого копіюють реальність. На даному етапі наше короткометражне кіно, яке ми показали, саме на такому рівні.  Спершу хоча б навчитися розкривати соціальні теми і якісно їх відображати.
 
- Які проблеми стоять перед творцями українського короткого метру? Я маю на увазі те, що, для того аби створити сильний, повнометражний фільм необхідно більше фінансових затрат. Тут ця проблема наче менша. Що заважає робити щось хороше в Україні?
 
- Судячи з того, що я чую від людей, які намагаються щось писати і знімати в Україні, найбільшою проблемою є відсутність живого діалогу і мала кількість навчальних закладів високого професійного рівня. У нас є дуже малий вибір, куди ти можеш піти і вчитися бути режисером(кою) чи сценаристом(кою). Щоб робити кіно, треба їхати в Київ, але й там школи совкого зразка. Якщо говорити про внутрішні проблеми, то найперше - це мотивація. Щоб зробити хороше кіно, потрібен не один день, не один тиждень і, навіть, не один місяць у більшості випадків. Це велика робота, тому багато хто каже, що ми будемо знімати і мало хто доходить до моменту, коли фільм уже вийшов. Ну, і крім того ще лінь та небажання вчитися спокушає нас усіх. Я сподіваюся, що ті короткометражки, які показує наша формація та наші колеги - достатньо різні, щоб кожен, хто має якийсь потенціал побачив рівень, на якому люди роблять кіно і почав знімати драми чи комедії, чи просто абсурдні стьоби і якось себе знаходив. 
 
- Показані сьогодні стрічки вже були на котромусь з кінофестів чи ви показуєте їх вперше?
 
- Чесно, я не вивчала достеменно це питання, але очевидно. Це звичайна практика. Фільм закінчують і починається його фестивальна історія. У нас було дуже багато фільмів, ми відібрали лише вісім, керуючись інтуіцією. Шукали те, що буде зрозумілим і, звичайно, ті, які зроблені на високому рівні. Тому що всюди, і у нас, і в інших країнах є дуже багато поганих фільмів. Нещодавно я мала можливість поспілкуватися з Іваном Козленком у нас якраз про це завівся діалог. За час існування української кіностуції 20-х років "ВУФКУ" режисери створили близько трьохсот повнометражних фільмів. При тому на початку у них було кілька камер. Фільмів було багато, не всі хороші, але для того, щоб з'явилася отака "Земля" Олександра Довженка і всі би сказали: "О, який геніальний фільм!", треба було зняти багато шлаку. Зараз в Україні всі ці процеси відбуваються повільно та інертно. 
 
- Чи всі швейцарські фільми, з яких ви відібрали лише вісьмірку були такого іронічного штибу? Можливо, ця іронічність властива саме швейцарському кіно?
 
- Не буду братися судити тому, що не хочу вішати якісь ярлики на швейцарські фільми. Ми подивилися багатенько їхніх фільмів, але це не все швейцарське кіно. Цього, мабуть, недостатньо, щоб наділяти його якимись рисами.
 
Сергій Нескажу
 

07.02.2013
 


Коментарі: 0

РЕКЛАМА

Молодість 2013Відпочинок у Карпатах