Кінець циклу: Трієр сміється


Ларс фон Трієр

Ларс фон Трієр зняв комедію. Трієр — відомий данський режисер. Більше того, Трієр — то відомий серйозний режисер. Деякі його фільми аж надто серйозні і здатні довести глядачів, надто ж глядачок, до ридання вголос, як, наприклад, «Танцююча в темряві» з Бйорк у головній ролі. Іншими словами, Трієр відомий саме завдяки своїм серйозним фільмам. Хоча сам по собі він людина, вочевидь, весела. Та ж «Догма-95» була одним з найвдаліших його жартів, у який повірили десятки режисерів, кинувшися знімати фільми в «догма»- стилі. Отже, з появою комедії «Найголовніший бос» (демонструєься в столичному кінотеатрі «Київ») поновлюється рівновага, встановлюється справедливість та відбувається чимало інших корисних речей, як-то долучення широких глядацьких мас до творчості різнобічного, як ми зараз бачимо, режисера.

За сюжетом «Найголовніший бос» — типова виробнича комедія, хоча її чомусь уперто називають офісною, тим самим дискримінуючи офісних робітників. Адже нема «риболовецьких» чи «автомобільних», чи «будівельних» комедій. Виходить, ті, хто жанрово відділяє «білі комірці» від решти трударів, натякає на те, що в офісі нічого не роблять і не виробляють. Менше з тим. Виробництво у «Босі» дуже напружене — високі технології. Настільки напружене, що голова фірми, Равн (Петер Ганцлер), не виказує себе, удаючи рядового співробітника. Зрештою, коли виникає потреба у більш переконливому спектаклі — наймає актора Кристофера (Йенс Альбінус — глядачі можуть згадати його по одній з головних ролей в фільмі «Ідіоти»). Щоби той зіграв директора замість Равна і провів переговори з важливим діловим партнером, нарваним ісландцем (Фрідрік Торн Фрідрікссон), котрий до того ж ненавидить данців. І з моменту виходу Кристофера на перший план одне виробництво — офісне — вступає в конфлікт з іншим — лицедійським, адже Кристофер — запеклий перфекціоніст, йому важливо зіграти свою роль бездоганно і до кінця. А сам фон Трієр періодично нагадує, що все це — теж продукт виробництва (кінематографічного), час від часу перериваючи фільм власними закадровими коментарями.

Перше і найважливіше запитання, що виникає стосовно будь-якої комедії: чи смішно це? Так, смішно. І в діалогах, і в ситуаціях виникає сила-силенна кумедних моментів. Всі акторські роботи влучні і дотепні, а Альбінус — справжня зірка фільму. В нього складна партія, адже має грати актора, котрий сам когось удає. Альбінус блискуче справляється з цим, граючи по жестах, інтонаціях, міміці... трагічного персонажа, що в загальному контексті картини спричиняє незабутній ефект. Загалом, у сюжеті «Найголовнішого боса», як і личить комедії, чимало несподіваних поворотів, і в кожний з них Альбінус вписується бездоганно. А втім, Трієр теж веде свою гру, котра не обмежується тільки його гострими (в першу чергу на адресу публіки) коментарями. Відомий провокатор, він розкидає по фільму найрізноманітніші культурні й навіть політичні шпильки й забавки. Чого вартий лише Антоніо Ставро Гамбіні, автор «Монологу сажотруса в місті, де нема труб», абсолютно невідомий драматург, на якому схиблений Кристофер. Виконання того «Монологу» у фіналі справляє дійсно сильне враження. Але «Найголовніший бос» — це не комедія абсурду. Це, як уже було сказано, виробнича комедія. Про те, як одне виробництво — кінематографічне — перемогло всі інші. Бо саме так, кінець кінцем, і сталося.

Найголовніший бос

Дмитро Десятерик




29.11.2007
 


Коментарі: 0

РЕКЛАМА

Молодість 2013Відпочинок у Карпатах