Домішок


 
Upstream Color (2013)
 
У 2001 році випускник математичного факультету Шейн Керрат відзняв матеріал, який зрештою став його дебютним фільмом «Детонатор». Однак «Детонатор» вийшов на великі екрани лише у 2004 році, оскільки бюджет у 7000 доларів означав, що весь дизайн та пост-продакшен лежали на плечах молодого режисера. Фільм, що розповідає про практичні та етичні складнощі подорожі в часі, привернув до себе уваги та отримав багато схвалень через вправний задум, говіркий сценарій із використанням технічного жаргону та тонкий натяк на більш глибоке розуміння фізики та людського буття, ніж прийнято бачити в сучасній науковій фантастикці. Фільм став культовим.
 
Режисер 8 років працював над своїм амбіційним наступним проектом, від якого  відмовився, коли стало зрозуміло, що за продакшен та дистрибуцією проекту ніякий інвестор не візьметься. Замість цього він почав працювати над фільмом «Домішок», з концепцією якого він грав декілька років. Проект виявився більш вдалим: сценарій був написаний за 3 місяці, фінансування було знайдено, матеріал відзнятий за 40 днів на камері непрофесійного класу. Фільм презентували на Санденському кінофестивалі, де критики радісно стали займатися трактуванням, немов дитина із новою іграшкою.  
  

 
Фільм починається із історії героїні Кріс (Емі Сейметц), на яку нападає Крадій. Змушуючи її ковтнути гусінь, що є частиною органічного циклу за межею розуміння самого Крадія, він отримає повний контроль над свідомістю Кріс, яка віддає йому всі свої заощадження. Зрештою Кріс позбувається гусеней, що укорінилися в її організмі мов рак, за допомогою Семплера. Однак разом з ними зникає її самоідентифікація, почуття контролю над реальністю. Коли вона зустрічає Джеффа (Шейн Керрат), колишній наркоман, якого теж змусили втратити ідентичність, вони відчувають неймовірну тягу один до одної. Від цього моменту вони намагаються разом заново відбудувати свої життя, і завдання лише ускладнюється коханням, оскільки їх свідомості починають переплітатися, межі між новоутвореними ідентичностями стають дедалі хиткішими.
 
Сюжет фільму простий, але його сприйняття ускладнює наративний метод  режисера. Замість традиційних елементів розповіді, таких як експозиція та діалог, історія на екрані розгортається візуальним шляхом. Проста, прямолінійна фабула в руках Шейна Керрата стала міріадою разючих кадрів, яких об'єднує червоною ниткою музичний супровід. В інтерв'ю Керрат зазначив, що загалом в фільмі близько 18000 фрагментарних кадрів, об'єднані віртуозним рваним монтажем. Відпочинком від цього хаосу є лише моменти мирного зосередження камери на блукаючих героях - константом в фільмі є лише їх пошуки. Відчуження, збентеження, кохання – всі емоції персонажів глядач має змогу відчути, а не зрозуміти. Відмовившись від слів, Керрат створив власну інтуітивну мову. Від кодування кольорів відповідно до сюжету до візуальних збігів до гри контрастів між вбранням головних героїв, глибина його задуму помітна у кожному кадрі. Загалом Керрат у фільмі виступив як режисером, так і сценаристом, продюсером, композитором, оператором, монтажером, художником-постановником, звукорежисером, займався кастингом, а також зіграв головну роль разом із Емі Сейметц.
 
Вагоме значення для фільму має природа та органічне буття. Хоч жанр фільму - наукова фантастика, технологія в ньому фактично не фігурує. Герої страждають від шкідливого впливу на їх свідомості загадкових гусеней, і завершується він поверненням постраждалих до ферми, де живе частина їх колишньої ідентичності у чужих, але природних тілах. Однак такий любовний лист до природи сьогодні ніяк не дивує. Екоцентризм стає дедалі банальнішим у пост-модерністській культурі. Освічені мешканці великих міст, які левову частину свого життя витрачають, просиджуючи вдома чи на роботі, на інтернет, телевізор і книжки, фетишизують природу із усією любов'ю та самовідданістю людини, яка достеменно не розуміє предмет свого обожнювання. Хоч фільм алегорично і скаржиться на складнощі сучасного життя, на масову культуру, яка руйнує основи нашого органічного існування, він безсумнівно є дитям свого часу. Саме в рамках жорстокого капіталізму Сполучених Штатів змогла утворитися індустрія незалежного кіно, яка заповнює нішу між мейнстрімом та арт-хаусом. Втілення цього кінопроекту стало можливим завдяки доступним високим техгологіям, вільному риноку, в рамках якого режисер-одинак може знайти фінансування за межами великих кіностудій, створити продюсерську компанію, контролювати її власноруч та слідкувати за роботою всієї знімальної команди. Фільм не має особистого погляду на питання людського буття, які, власне, він і має розкрити, а спирається на класичну поп-сентиментальність. Однак йому можна це пробачити тому, що він так майстерно зобразив буття людини інформаційного суспільства на початку ХХІ століття. Реальність нам диктує неможливість коли-небудь достеменно зрозуміти чужу та власну ідентичність, але «Домішок» доводить, що саме мистецтво всупереч всьому залишається нездоланним вікном у чужу душу.

Ріна Кравець
 
 



28.05.2013
 


Коментарі: 0

РЕКЛАМА

Молодість 2013Відпочинок у Карпатах