Юрко Іздрик. Сон про пошуки води


Я все ж таки вибрався надвір і побіг вулицею, котра вела до мосту. Був початок осені, коли холод і вологість складають нетривку коаліцію, а я мав на собі лише майку і спортивні штани. Тож я біг, щоб зігрітися. В руці стискав великий кавалок мила: нарешті скупаюся, відмиюся від того бруду. Перспектива крижаної вересневої купелі не лякала мене, навпаки - очікувана радість першого занурення породжувала нетерпіння хворобливого, можливо, дещо істеричного характеру.

Я добіг до кінця вулиці, перетнув площу, і переді мною розверзлася велична панорама ріки. Протилежний берег, до котрого тягнувся залізничний міст, з імпресіоністичною недбалістю губився в тумані. Вода світилася сталево від низько навислого неба, несла свою позірно величну масу неспішно, спокійно, і в тому спокої відчувся прихований жах.
Пробравшись під міст, я почав спускатися крутим схилом до води. Земля була вологою від вчорашнього дощу, ноги ковзали по ній, доводилося хапатися руками за віхті жовтої трави, що стирчали нікчемними залишками пишної колись чуприни. Я не мав кишені, щоб сховати мило, і воно намокло, до нього поначіплялася трава. Руки теж зробились слизькими. Врешті решт я завис над урвищем, вхопившись за якийсь кущ, не маючи змоги ані продовжити свій шлях, ані повернутися нагору. Просто піді мною, метрів за три вирувала моя спокійна, сіра вода, А згори мов грім налетів гуркіт металевих конструкцій: по мосту мчав поїзд.

***

По дорозі я мріяв: добре було б ще й випрати білизну, а поки вона висохне, одяг можна натягнути й на голе тіло.

План мій був простий: поки ще рано і намає людей, пробратись на котрийсь із пляжів і скупатися в морі. Я добрався до санаторної зони, переліз через паркан і пішов узбережжям, полохливо озираючись довкола. Територія була порожньою: п'ята година ранку - час найсолодшого сну. Праворуч тягнувся ряд чепурних котеджів, зліва лежала смуга піску, розмежована на дільниці металевими поручнями. Тут, звалені в купи, валялися парасольки, шезлонги і лежаки. Я намагався пройти якомога далі, туди, де кінчались будівлі, і де в мене було б більше шансів залишитись непоміченим.

Однак минувши невеличкий гайок, я пошкодував, що зайшов так далеко. Тут були люди. Я не взяв до уваги тих фанатиків здоров'я, що зриваються вдосвіта і займаються спортом на свіжому повітрі. Декілька чоловік плавали на мілині. Якась жінка і старший пан прогулювались вздовж води, відпустивши своїх родовитих псів побігати без ошийника. Велетенський дог щось винюхував у піску, а знуджений без полювання спаніель затіяв ігрища з прибоєм. Їхні господарі були в спортивних костюмах, тож я не привертав поглядів своїм одягом.

От тільки от мило тут використати не вдасться.
Зненацька в мене виник доволі нахабний план. Я похлюпаюся в морі, а потім разом з тими плавцями проберуся в душ. Відступати більше не можна. Я таки змию з себе бруд, хай там абищо. Швидко роздягнувшисс я зайшов у море. У порівнянні із різким ранішнім повітрям вода була теплою і парувала як молоко. Не встиг я проплисти й десятка метрів, як переді мною випірнув середніх років чоловяга і знаком запропонував відплисти разом з ним подалі. "От чорт, невже він щось запідозрив", - промайнула дика думка. Я плив попереду і мало не втопився, коли той тип несподівано обхопив мене ззаду руками. Ми вже були далеченько від берега, та води тут виявилося лише по груди. Я почав вириватись, як тільки мої ноги торкнулися дна, та чоловік тримав мене міцно.

"Ну чого ти, дурнику, хіба не хочеш просто тут, в воді", - белькотів він, важко дихаючи.

"Пусти, собака", - я пручався, як міг, але чоловік виявися міцнішим за мене, і боротьба, вочевидь, лише збуджувала його. Однак, оби домогтися свого, йому таки довелося попустити обійми, і мені вдалося вирватись і пірнути, стусонувши його ногами в живіт.

"Підар ти горбатий, - закричав я, випірнувши метрів за десять від нього, - мало тобі голубих на узбережжі? Іхтіандр сраний!"

"Тихше, ідіоте, - сичав він, відпльовуючись, - хіба я тебе силою тягнув за собою?"

Що правда, то правда, я просто попався на гачок, як перший-ліпший шмаркач. Мене підвів страх.

Він завжди підводить мене.

Я вибрався на берег. Разом зі мною з води вийшли батько з сином, хлопчиною років десяти. Я підхопив свою одежину і побрів за ними, сподіваючися, що вони йдуть в душ. Дорогою зав'язалася сяка-така розмова - погода, останні новини тощо, - тож ситуація набрала саме такого характеру, як мені було потрібно. Декілька разів я обертався, побоюючись, чи не подався за нами той клятий педераст. Зустрітися з ним у душі в мене не було ані наменшого бажання.

Втрьох ми зайшли до невеличкого будиночка - очевидно тут розмістився справжній побутовий комплекс: сауна, басейн, душові і т. п. Всередині було зимно й ніде не чулося плюскоту води - мабуть ми виявилися першими відвідувачами. Чоловік з хлопчиною пішли шукати службовця, а я залишився в передпокої. Вирішив добре роздивитися все довкола, щоб потім ніхто не здогадався, що я потрапив сюди вперше.Тут було безліч дверей, всі вони вели до якихось приміщень, і я ніяк не міг собі уявити, як усе це може поміститися в невеликому за розмірами будинку. Буває іноді така архітектура, в котрій сам простір здається то сконденсованим і щільним, як соти, а то розрідженим, немов повітря в горах. Я почувався так, неначе потрапив у іншу систему координат, в якийсь інший вимір буття, де всі звичні речі раптом отримали новий нерозгаданий масштаб. Хотілося виглянути надвір і пересвідчитися, що це справді той котедж, до якого ми щойно увійшли.

Натомість я підійшов до найближчих дверей і натиснув лискучу клямку.

Довгий широкий коридор вів кудись углиб, кінець його заволікала темрява. Звідти, з темряви дихало такою неосяжною порожнечею, ніби я опинився над прірвою.

Причинивши ті двері, я перейшов до наступних.

На цей раз переді мною виявилась крихітна комірка, завалена купою брудної білизни і різного мотлоху.

Третє приміщення являло собою щось на кшталт масажного кабінету. Досить дивного втім: у кімнаті розміром два на два стояв лиш оббитий цератою стіл. Голі, без єдиного віконця стіни, похила бетонна підлога і невідомо для чого стік в кутку.

Відчинивши наступні двері, я був приємно вражений - після тісноти і темряви попередньої кімнати - простором і світлом. Тут знаходився басейн. Зашклений дах, блискучі кахлі і вода - все виглядало респектабельно, мило і бажано, однак від мого захвату не залишилося й крихти, коли я підійшов до краю басейну. Води там було може хіба по кісточки, та й то такої, що я б нізащо не зайшов у неї. Плавали дохлі мухи, волосся, слиз і сміття. Мене аж пересмикнуло і я притьма забрався звідти.
Де ж ті кляті душові?

Наступні двері знову вивели мене в коридор, і цього разу я рушив уздовж нього. Коридор звернув направо, потім вниз. Я зійшов сходами і в нерішучості зупинився перед масивними, оббитими шкірою дверима. Латунна табличкаНа мені були самі лише труси, - недавно ж з моря, - одяг і мило я тримав в руці, тому я побоявся відчиняти ті двері. надто вже далеко я зайшов.

Я повернувся в залу, - чоловіка з хлопчиком ще не було, - і вирішив чекати.

Минуло ще хвилин з двадцять. Нічого не змінилось. Я почасв нудитись.
Тоді я встав і рушив до останніх дверей, котрі ще залишились недослідженими.

***

Ну відкрив я ті двері, а що змінилось? Не було там ніякого душу, тільки кран і раковина. Ет, скільки можна чекати! Я віддер мило, що присохло до майки, відкрутив кран і почав митися. Вода була холодна, але чиста, і це краще, ніж нічого. Я вимив руки, обличчя і шию. Потім нахилився і вивертаючись та розбризкуючи воду, почав намилювати груди і спину. Потроху діло йшло. Я вже почав думати, як би таким чином помити і нижню половину тіла, як тут двері відчинились, і в кмнату зайшов худий низенький чоловік у формі службовця. Я завмер, заскочений зненацька, вода стікала з мене струмками, а він, кидаючи погляд то на мене, то на калюжі піді мною, заговорив, потроху набираючи голос, і зриваючись на крик.
"Ти хто такий, хто такий, що тут робиш? Ти з якого номера, га, номер кажи, твій номер, а чий же іще. Як це, ти не звідси, а звідки? Ти мені голову не крути, ану показуй перепустку, перепустку показуй, ах ти падло таке, та як же ти сюди пробрався, як проліз, паскудо ти голопуза, рвань така, ану ходи зі мною, розберемося, подивимося, хто ти і звідки, ходи сюди, кажу!"
Він рушив на мене, розставляючи руки, немов збирався ловити курку, а я, схопивши штани, відштовхнувши його, вискочив за двері. Мені здалося, я почув, як він падав, а потім застогнав.

Я вибіг на двір і на ходу вскочивши в штани, помчав по асфальтовій доріжці. Попереду виднілася будка та напіввідчинені ворота, і я збавив темп. Жінка в ожнострої зупинила мене: "Жетон для басейну при собі?" "Та який там жетон, - напустив я на себе безтурботний вигляд, - ви ж бачите, я лише вийшов пробігтися на свіжому повітрі. Все там залишилося" - махнув рукою в бік будинку. "Ну-ну", - похитала вона головою, підозріло дивлячись на мої босі ноги. А я, немов отримавши дозвіл, підтюпцем побіг далі. Звернув за ріг, вискочив на тротуар і рвонув чвалом. Втім незабаром знову довелося збавити темп, аби не привертати уваги, бо санаторна зона почала пробуджуватися, час від часу траплялися перехожі, дорогою шелестіли закордонні авто, почалася дрібна мжичка. Босий, в одних штанах, я виглядав білою вороною, щоб не сказати гірше. Я добіг до кінця кварталу і, звернувши на перехресті, побачив, що вхідні ворота зачинено, а перед ними і всюди вздовж кордону стоять службовці військової автоінспекції. Одягнені в чорні блискучі плащі й шоломи в руках вони тримали зброю. "Невже це полюють на мене?", - промайнула дика думка.
Отже, не було іншого виходу, як повернути назад, хоча чи навряд чи це було безпечніше. Я знову пробіг повз жінку-охоронця та, звісно, проминув будинок-лазню і помчав далі. Мжичка перейшла в дощ. Я зупинився. Може сховатись у морі? Тільки де ж там сховаєшся. Де взагалі тут можна сховатися.

Мені захотілося лягти на землю, закрити голову руками і просто виплакатися. Натомість я здер з себе залишки одягу й закинув в кущі. Я стояв на лискучому від дощу асфальті, відчуваючи, як краплі б'ють по шкірі і струменіють до низу. Це ж було те, чого я так жадав - справжня, прозора і чиста вода.