Марцін Свєтліцький (вибране)


З польської переклав Сергій Жадан

Із книги «Випрані вірші»

ПОСМЕРТНА КОРЕСПОНДЕНЦІЯ

Отож: в якийсь там спосіб не був тобі вірним;
існував світ. А це розпиляє. Я прокидався,
і жив, доторкувався, їв, розмовляв,
пив вино і грав у людські ігри, їздив
залізницею і позував перед камерами, розпилився,
вибач.

Отож: в якийсь там спосіб не була тобі вірною,
була задіяною в інших місцях, в інших
людях, крім тебе мала пори року,
тварин, дерева, війни, дітей, великий простір
до охоплення. Лише тепер залишуся з тобою,
вибач.

І тепер буде все? Не буде нічого.
Капелюхи й дахи, крона дерев, вежі,
дороги і залізничні платформи, ріки - бачені звідти,
розчиняться зараз для тебе. Дозволила собі
щось дописати на твоїй листівці,
вибач.




79

Очевидно, що немає любові.
Немає і ніколи не було.
Навіть те, що ми робили
в жодному разі не стосується
любові.

Очевидно, що немає любові.
Помилявся, я помилявся.

Очевидно, що немає любові.
Можна передихнути,
можна вдихнути рештки свого тепла
в рештки тепла світу.



ТРАВНЕВІ ВІЙНИ

Дім стоїть біля підніжжя муру.
В кімнаті поруч речі померлої.
Дім стоїть серед подібних собі домів.
Все настільки неприємно тепле.

Ти ще не знаєш? Це на тебе дивлюся,
коли засинаю. І це через тебе
папіросами випалюю в постелі діри
вже засинаючи. Не знаєш, не хочеш,

але поїдеш зі мною.

Луки й армії примарні на луках
мовчки приглядаються одна до одної.
Квітів тлум. Цілком безпритульні пожежі
високо в хмарах. Знаки. Знаки.

В кімнаті поруч речі померлої,
а я витираю краплю живого поту.
Поїдеш зі мною. Поліг нині півень,
бо заспівав до побудки. Знаки. Знаки.

В газетах літери і паршиві фота.
Не маю для тебе жодного подарунку.
В кімнаті поруч речі померлої,
але поїдеш зі мною.



СПОКУШАННЯ

Сто разів, напевне, було б простіше,
якби помилявся. Але не помиляюсь:
ти є найкращим місцем цього міста,
центральним пунктом.

Коли вертаюсь у місто - вертаюсь до тебе.
Місто просто не існує, коли
немає в ньому тебе. Розпадаються
декорації. Лишається попелище. Руїни.

Вночі на мосту зі згублених ключів,
самописок, документів - ти віднаходишся.
Місто існує, якщо ти захочеш.
Місто зникає, якщо хочеш.



ПАЛІННЯ

Питаю: чому люди, які не палять
сідають без жодних докорів на місця
для тих, хто палить? Чому хочуть домінувати? Чому
завжди є ображеними?

Моя мала приятелько, папіросо,
Провів із тобою часу більше, ніж з кимось іншим.
Знищуємо одне одного навзаєм, ніжно
зобов'язані.

Питаю: чому люди, які не палять
не цінують нашої самотності,
нашої немудрої відваги, нашого
жару, попелу?



Із книги «Зачинений»

ТАК ГОВОРИВ АЛКОГОЛЬ

Вночі розійшовся в різні боки,
аби прокинутись у різних ліжках,
аби не пам'ятати, що помер. Ношу
при собі віднедавна запасну пару
шкарпеток і футболку на зміну, зубну
щітку, все для того, аби не пам'ятати,
що помер, і будь-де щоби мати будинок.

Вона несподівано обійняла мене крізь сон,
двічі вимовила чуже ім'я,
так зворушливо, що замалим не наважився
взяти собі те ім'я, взяти собі ту зворушливість.
Але помер і вийшов звідти,
і надалі йду крізь вітряну порожнечу.
Але помер - і якщо знаходжу
місце для сну - то міцно притуляю подушку,
кричу в подушку ім'я своє мертве,
кричу в подушку ім'я своє мертве.




Із книги «49 віршів про водку і папіроси»

ПРОСТИЙ ПОЗИТИВНИЙ

Не в захопленні від такого типу смертей.
Дзвінок у двері вбиває, але потім треба
жити довго, принаймні під час цього візиту.
Кожного разу думаю, що то позитивний
листоноша з позитивним грошовим переказом,
чи щось так само добре. Кожного чортового
разу думаю, люди є - адже були люди
нещодавно, минулого тижня - і перебільшенням
було б їх підозрювати в аж такій великій жорстокості,
так думаю, люди є, відчиняю.

Відчинити. Розмовляти. Чортовий екуменізм.
Надмірна кількість папірос. Потрібно, на жаль,
чогось триматись. Розмовляти. Потрібно зробити щось
з губами і руками. Для чогось тут помираю
на передовому посту. Спертий на вірші,
вірш жінку, вірш дитину, вірш я, вірш світ
вірш потойбіччя. Розмовляти. Обмінюватися кожним
понеділком і груднем, обідом, газетою.
Вийти на міське повітря, вийти на барикади
трамвайних зупинок, магазинів, барів, автострад.

Відчинити. Розмовляти. Позитивна програма.
Проста й позитивна. Контактувати.
Говорити, стиснувши зуби. Для чогось я тут.
В собі не знаходячи відповіді. Ні.



РІГ СЛОНОВОЇ КОСТІ

Побачив світло,
отже прийшов.
Задзвонив і ти відчинила.
Не прийшов розмовляти,
не прийшов сваритись,
не прийшов продовжувати
одвічну війну. Я
прийшов щоб кохатись,
прийшов щоб кохатись.

Маю одного ножа в спині
і не маю там місця
для ще одного.
Я прийшов щоб кохатись.
Відпадає вибір:
кава-чай. Я
прийшов щоб кохатись,
прийшов щоб померти.

Побачив світло,
отже прийшов.
Задзвонив і ти відчинила.
Не прийшов розмовляти,
не прийшов умовляти,
не прийшов збирати підписи,
не прийшов пити водку.
Я
прийшов щоб кохатись,
прийшов щоб кохатись.



КВІТЕНЬ

Ходжу, заплутуючи сліди. Не замітаючи їх.
Знову цілком непотрібний ключ у кишені. Не маю
наміру ані можливості мешкання на вокзалі,
на вулиці, під мостом, в машині, в готелі.
Не хочеться. Далеко передовий ліричний пост.

Ніхто не переслідує, ніхто не іде за мною.
Це я сам відкидаю цю тінь. Ходжу, тягаюсь,
заплутуючи сліди поміж місцем, де зараз мене вже
немає і місцем, де немає мене іще -
і не до кінця відомо, чи взагалі. Тягаюсь.

Моя куртка лишилася в домі, якого немає.
Сьогодні спав у тім домі, що його немає ще.
Дала мені - щойно перед тим як ввійти в цей дощ
ключі від того дому, буде ще смішніше.
Отже, як почуваєшся? В порядку. Дякую.

Повільно рухаюсь. Сам собі вибрав.
Тягаюся по дощу з двома комплектами
непотрібних ключів. Так печально, що навіть
не для вірша. Тягаюсь, ходжу,
сную, заплутуючи сліди. Сам. Непотрібний.

Ніде, з ключами, в дощу, в мокрому светрі,
не вистачає форми, зламана мова.



МІСЦЕ ЗЛОЧИНУ

Стільки адреналіну даремно, серйозно.
Калюжі адреналіну, адреналінове
світло. На сцені дім будує собі
з пляшки і папірос. Не надто
приємно. Бо не для того воно,
аби бути приємним. Дім будує собі,
стоячи перед мікрофоном, говорячи, виставляючи
на продаж язик. Коли щось і має смак
адреналіну - то напевно тим чимось
є моя слина, напевно. Так,
ніби когось підкликаю, вихиляючись
у вікно. Місце є, знайдеться жертва.



М-ВБИВСТВО

А вона лежить із ножем у спині.
Трішки на підлозі, трішки на канапі.
Згорнулась калачиком. О, так.
Крик стоїть. Свідки як риби,
котрих щойно навчили говорити.
А вона лежить із ножем у спині.

А вона лежить із ножем у спині.
Вбивця вільно іде коридором.
Відчиняє вхідні двері й виходить в сад.
Минає клумби. Виходить через хвіртку
на вулицю. Сідає до трамваю.
їде трамваєм, їде, читає газету, доїжджає до кінцевої.
Вертає додому. Прокручує ключ у замку.
А вона лежить із ножем у спині.

А вона лежить із ножем у спині.
Трішки на канапі, трішки на підлозі.
Згорнулась калачиком. О, так.
Крик стоїть. Свідки як риби,
котрих щойно навчили говорити.
А вона лежить із ножем у спині.

А вона лежить із ножем у спині.
А вона встає, обтрушується.
Одягає куртку, перекидає через плече карабін.
Виходить на вулицю, викочує гаубицю.
Сідає до трамваю.
їде трамваєм, їде, читає газету, доїжджає до кінцевої. Стукає до його дверей.



Із книги «Музика середини»

НАЙБІЛЬШ СЛАБКА ЛАНКА

Колись тобі вже трапилося вирости,
хлопче.

тепер впиваєшся і мудруєш
сам перед собою, чужий,

тепер маєш мільйон жінок,
хлопче,

по п'яні, з голови,
вибираєш номер, телефонуєш,

забравши мобілку
піврозмовника, телефонуєш

і говориш голосом нахабно чужим
чужі слова, ох, хлопче,

колись був дорослим, а нині купуєш
трохи хлоп'ячості в ночі.



ЛІТАЮ

Не мешкаю там, де мешкав,
не роблю того, що робив.
Не живу з тим, із ким жив.
Цього хотіли, мишки?
Ця автобіографічність
врешті вже закінчилась,
а на нову ще зовсім не заробив.

Наразі літаю щонайнижче.
Плазую з піднесеною головою.
Наразі кохаю найменше, найлегше.
Чекаю назовні.



ДВА ДНІ КАНІКУЛ

Купувати за два дні диски, пляшки Джека Деніелса,
(справді - секс після Деніелса набагато кращий,

ніж після гашишу - і це без дискусії)
зарозуміле серпневе буржуйство,

купувати чорні футболки, хорошої фірми, але
уцінені й слухати, лежачи на підлозі

в чужій кімнаті, чудесну розумну
музику, а на обід вже два дні їсти індичку,

усе на півдорозі, байдуже місто,
якщо подаси мені це, я забезпечу

тобі шість оргазмів, даю тобі слово,
ох, лови мене на слові, лови мене за все,

не варто думати про майбутні й минулі
місяці біди, самотності, холоду,

тримай мене довго, тримай мене і розбуди мене,
знайди мене, поверни мене,

два дні, перепустка з пекла, а чи можна тепер
перевірити свою пошту?

в пошті погрози, чорно, як воно спати
з такою шикарною в таких шикарних?

міг би розповісти про це, але не розповім,
двоє заспаних серпневих буржуїв,

ох, Боже, що мені зараз робиш, що?
не роблю тобі нічого більше, ніж ти,

це той різновид сну, з якого виходиться
зі слідами в реальність, сліди

палають, лишаються, освітлюють зворотню
дорогу, говорячи до мене, я відвернений,
протилежний.



МУЗИКА СЕРЕДИНИ

Якого душевного спокою, мої любі, треба
аби написати про страждання тварин
і дітей? Якого спокою, мої любі, треба,
щоби оспівати простим, зрозумілим
кожною мовою парадоксом те,
що вже описали всі газети
на перших шпальтах? І з якого треба
бути матеріалу? Бо напевно ж
не з крові, жовчі й кості?

Немає
спокою, є
кулак у горлі. Є
холодний піт.



ПОДРУЖЖЯ ЙДЕ І РОЗМОВЛЯЄ

Про
зелену стежку
ліс на обрії
і спокійне озеро
вітрило на озері
чи може бути
щось прекрасніше?
може.



FINLANDIA

Ніколи не буде такого літа.
Ніколи не буде такого літа.
Ніколи поліція не буде така
люб'язна,
а пожежна охорона не буде
така швидка і вправна.
Ніколи папіроса не буде такою смачною,
а водка холодною і цілющою.
Ніколи не буде таких красивих дівчат.
Ніколи не буде таких смачних тістечок.
Збірна нашої країни
не буде мати таких результатів уже ніколи.
Ніколи не буде таких ковбас,
такої кока-коли,
такої муштарди
і такого молока.
Ніколи не буде такого літа.
Сонце не буде вже так чудесно
сходити - заходити,
місяць
не буде
так гарно висіти.
Ніколи
не буде
такого телебачення, таких кольорових газет,
ніколи
не будеш зі мною такою милою,
ніколи священик не говоритиме
таких мудрих слів,
ніколи органіст не заграє так гарно,
ніколи Бог не буде так близько,
такий ласкавий і добрий як зараз.
Ніколи
не буде
такого літа,
ніколи
не буде
такого літа...
Над обрієм блискає
і чути скрегіт
заліза.




ЛИСТІВКА

Я зараз сплю, Марціне,
тому що змучилась. Д
вері відчинено, отже, коли прийдеш,
могла б не почути
стуку, а не
хотіла б.

Ось так написано
на малій листівці,
почерку
вже не розпізнати,
листівка зжовкла, не знаю
з якої вона епохи -
пізнаю лише двері.


ВИШНЕВИЙ КОСТЮМ

І ще скажу: ви й надалі належите до партії.
Партія вам розпростерлась на цілий обрій.

Партія сіла вам на плече і харчується
всім, що ви робите і з чим ви стикаєтесь.

Партія нормально осіла вам у крові.
Партія нормально зміцнює вам хребет.

І ще вам скажу: не достатньо митись,
бо партію не змиє навіть найновіше

покоління миючих засобів.

1 ще вам скажу: якщо мої чорні
галюцинації стоять вам кісткою в горлі,

це добре, значить стоять
так само і вашій партії.



МАРЦІН

Марцін злий і безпорадний у цьому злі.
Марцін має гріх, із якого не вирветься.
Марцін не вивчив жодного фокусу. Не навчився
дбати про себе. Дбає про вірші,
аби йому не вимерзли. Жертвує собою.
Дбає про цю неформальну, безформну родину.
Бреше для неї.

З польської переклав Сергій Жадан