Марцін Свєтліцький. Відбитки


ВІДБИТКИ (одна з багатьох версій)

Ну. Уяви-но собі:
друга половина вісімдесятих років.
(Чому б не друга половина вісімдесятих років?
Чому б і ні?)
Місяць – скажімо – грудень.
Перед полуднем ще була весна.
Після полудня запали сутінки.
Ну. Уяви-но собі:
чоловік у запущеній
квартирі. Жінка на сходах.
Це завжди історії про жінок і чоловіків. Завжди.
(Чому б не історії про жінок і чоловіків?
Чому б і ні?)
Він у запущеній квартирі курить сигарету.
Вона зупиняється перед дверима і стукає у двері.
Він у темному коридорі ще вагається.
Вона поправляє волосся.
(Чому б вона не мала поправляти волосся?
Чому б і ні?)
І він відчиняє двері, і
бачить її, і
стискає зуби.
І крізь стиснені зуби питає, бо він
досить добре вихований: – Вип’єш кави?
А вона: Так, так, – відповідає вона. Вона відповідає: – ТАК, ТАК!
(Чому б вона не мала випити?
Чому б і ні?)
Він стоїть на кухні. Вона в кімнаті.
Він наливає воду в чайник. Замислюється
і виливає частину води. Так швидше
закипить. Він дістає сірники,
він запалює газ під чайником. Вона в кімнаті.
Вона чекає. Він курить сигарету. Вона не зняла плащик.
Вона стоїть і чекає. Він стоїть
над чайником.
Він звертається до води в чайнику.
Звертається так:
Сука, кипи, блядь, закипай,
Вона вип’є і забереться.
Сука, кипи, блядь, закипай,
Вона вип’є і вшиється
геть.
У мене нема телефону.
У неї нема телефону.
Я вставлю новий замок.
Вимкну домофон.
Викину ключ. Виїду геть.
Сука, кипи, блядь, закипай,
Вона вип’є і вшиється
геть.

Ну. Уяви-но собі:
Друга половина вісімдесятих років.
Тоді траплялися такі похмурі
історії. Вона стоїть у своєму
плащі в кімнаті. Вона торкається
його речей, які
ніколи не будуть її речами.
Він на кухні. Доторкається до чайника…
Чайник холодний.
Доторкається знову.
Зазирає. Вогонь горить.
Усе нібито в порядку.
Він перевіряє. Чайник холодний.
Отже,
він звертається до води.
Отже:
Сука, кипи, блядь, закипай,
Вона вип’є і забереться.
Сука, кипи, блядь, закипай,
Вона вип’є і вшиється
геть.
У мене нема телефону.
У неї нема телефону.
Я вріжу новий замок.
Вимкну домофон.
Викину ключ. Виїду геть.
Сука, кипи, блядь, закипай,
Вона вип’є і вшиється
геть.

Ну. Уяви-но собі.
Години минають.
Вона заснула в кріслі. В плащі.
Напевно вона виглядає гарно.
(Чому б вона не мала виглядати гарно?
Чому б і ні?)
Він стоїть на кухні і дивиться безсило.
Дивиться безсило на чайник.
Відбитки залишаються в нього на губах від цих сигарет.
Відбитки залишаються в нього в серці від таких історій.
(Чому б не мали залишатись?
Чому б і ні?)
Вона в кімнаті. Він на кухні.
Він доторкається до чайника.
Він курить сигарету.
Сука, кипи, блядь, закипай,
Вона вип’є і вшиється
геть.

Переклад з польської Андрія Бондаря







Marcin Świetlicki

Odciski (jedna z wielu wersji)

Nno. Proszę sobie wyobrazić:
druga połowa lat osiemdziesiątych.
(Dlaczegóż by nie druga połowa lat osiemdziesiątych?
Dlaczegóż by nie?)
Miesiąc ---- powiedzmy ---- grudzień.
Tuż przed południem była jeszcze wiosna.
Tuż popołudniu zapadł zmrok.
Nno. Proszę sobie wyobrazić:
mężczyzna w obskurnym
mieszkaniu. Kobieta na schodach.
To zawsze są historie o kobietach i mężczyznach. Zawsze.
(dlaczegóż by nie o kobietach i mężczyznach?
Dlaczegóż by nie?)
On w obskurnym mieszkaniu pali papierosa.
Ona staje przed drzwiami i puka do drzwi.
On w ciemnym przedpokoju jeszcze waha się.
Ona poprawia włosy.
(dlaczegóż by nie miała poprawiać włosów?
Dlaczegóżby nie?)
I on otwiera drzwi, i
widzi ją, i
zaciska zęby.
I przez ściśnięte zęby pyta, bowiem jest
dość dobrze wychowany: --- napijesz się kawy?
A ona: Tak, tak --- odpowiada. Odpowiada: -- TAK, TAK!
(dlaczegóż by niemiła się napić?
Dlaczegóż by nie?)
On stoi w kuchni. Ona jest w pokoju.
On leje wodę do czajnika. Zastanawia się
I wylewa część wody. Zagotuje się
szybciej. Używszy zapałek
podpala gaz pod czajnikiem. Ona jest w pokoju.
Ona czeka. On pali papierosa. Ona nie zdjęła płaszczyka.
Stoi i czeka. On stoi
nad czajnikiem.
Mówi do wody w czajniku.
Mówi tak:
GOTUJ SIĘ KURWO, GOTUJ.
WYPIJE I PÓJDZIE.
GOTUJ SIĘ KURWO, GOTUJ.
WYPIJE I PÓJDZIE
W MROK.
Ja nie mam telefonu.
Ona nie ma telefonu.
Założę drugi zamek.
Wtłoczę domofon.
Wyrzucę klucz. Wyjadę.
GOTUJ SIĘ KURWO, GOTUJ.
WYPIJE I PÓJDZIE
W MROK.



Nno. Proszę sobie wyobrazić:
druga polowa lat osiemdziesiątych.
Wtedy zdarzały się takie ponure
historie. Ona stoi w swoim
płaszczu w pokoju. Dotyka
jego rzeczy, które
nigdy nie będą jej
On w kuchni. Pali papierosa.
Odciski robią mu się na ustach od tych papierosów.
On stoi w kuchni. Dotyka czajnika...
Czajnik jest zimny.
Dotyka ponownie.
Zagląda. Ogień płonie.
Wszystko niby w porządku.
Sprawdza. Czajnik jest zimny.
Więc
mówi do wody.
Więc:
GOTUJ SIĘ KURWO, GOTUJ.
WYPIJE I PÓJDZIE.
GOTUJ SIĘ KURWO, GOTUJ.
WYPIJE I PÓJDZIE
W MROK.
Ja nie mam telefonu.
Ona nie ma telefonu.
Założę drugi zamek.
Wtłoczę domofon.
Wyrzucę klucz. Wyjadę.
GOTUJ SIĘ KURWO, GOTUJ.
WYPIJE I PÓJDZIE
W MROK.



Nno. Proszę sobie wyobrazić.
Godziny mijają.
Ona zasnęła na fotelu. W płaszczu.
Wygląda pewnie ślicznie.
(dlaczegóż by nie miała wyglądać ślicznie?
Dlaczegóżby nie?)
On stoi w kuchni i patrzy bezsilnie.
Patrzy bezsilnie na czajnik.
Odciski robią mu się na ustach od tych papierosów.
Odciski robią mu się na sercu od takich historii.
(dlaczegóż by nie miały się robić?
Dlaczegóż by nie?
Ona w pokoju. On w kuchni.
On dotyka czajnika.
Pali papierosa..
GOTUJ SIĘ KURWO, GOTUJ.
WYPIJE I PÓJDZIE
W MROK.