Вісім секунд „Таємниці” Юрія Андруховича





Про що йдеться у новій книзі Патріарха бу-ба-бу? Про ім’я. Насамперед про ім’я. Тільки про ім’я.

Чому його твори купуються? У читача виробився стійкий імунітет механічної довіри до його текстів. Довіри. Але механічної.

Хоча, у даному випадку мова йде не про художній твір, а про мемуаристику, і тільки про твори цього жанру можна казати, що вони б не написалися, якби не існувало автора. Тобто, у випадку мемуаристики, кожна людина може стати автором свого, неповторного твору, обмеженого рамками власного досвіду і пам’яті. Звісно, кожен досвід – винятковий, але поза тим, що читач знає, що у ”Таємниці” йдеться про життєпис культового письменника, поза тим – немає ніякої винятковості. Набагато цікавіше, з точки зору перейняття досвіду, читати подорожні нотатки наркомана, збоченця, сектанта.

Чим може бути цікава книга культового письменника, який дозволив покопатися читачеві у власній білизні, до того ж, у відібраній, відіпраній, відредагованій ним самим білизні? Тільки тим, що це його білизна.

„Таємниця” – це навіть не мемуаристика. Це диктофонні записи, це інтерв’ю, це щоденники, це життєпис святого, це, зрештою, роман. Це таємниця.

Книга й справді має певні види на роман. Сюжетно: наприкінці оповіді біографії Юрія Андруховича, інтерв’юер веде його у таємне місце – колишню американську базу спостереження з СССР, і вони потрапляють у – спогад.

Промовляючи спогади протягом усієї книги, Андрухович, врешті, зустрічається з ними у реальному світі. Розгортання пам’яті приводить до закінченя пам’яті теперішнім – перебуванням у Берліні, спогляданням смаглявої дівчини у трамваї. І цей даний теперішній момент відштовхує назад – у початок, у дитинство, повторення якого – завершальна сцена книги. Коли спогад закінчується, він мусить початися знову. Це як людина з восьмисекундною пам’яттю, про яку згадується у книзі. Це роман з восьмисекундною пам’яттю.

Цей твір, це інтерв’ю могло бути розмовами Юрія Андруховича зі своїм батьком. Коли герой книги приїжджав до батьків, то постійно розповідав батькові про свої подорожі, а коли його не стало, то автор фактично залишився сам на сам зі своїми розповідями. Це не інтерв’юер, - німецький журналіст і літературний критик, це ми задаємо Андруховичу запитаня.

Ось так, на вісім секунд, ми можемо стати батьком Юрія Андруховича.



Павло Коробчук
фото: Тарас Хімчак



25.04.2007
 


Коментарі: 0

РЕКЛАМА

Молодість 2013Відпочинок у Карпатах