Актуальний Шевченко. Вирівнювач хребта


Cправжнього Шевченка досі не прочитано. Цікаво спостерігати, як його, самоука, не здатні зрозуміти люди з науковими ступенями чи двома вищими освітами. Не прочитано через те, що нецензурованого Шевченка можна знайти лиш в останніх виданнях "Кобзаря".

Більшість українців вважають Тараса Шевченка (народився 9 березня) головним поетом своєї країни.

Це тим більше дивно, що головна функція Шевченка принципово інша. Сам Шевченко вважав себе кобзарем - відповідно назвавши й свою головну збірку – тобто, людиною, яка в українській середньовічній історії всього лише кликала свій народ на бій.

Популярність Шевченка пояснюється двома причинами. Перша – це власне, надзвичайна архетиповість його творів. Образи Шевченка мають виражений національний характер, так що іноді просто незрозумілі іноземцям. По-друге, сила слова Шевченка наштовхнулася на гострий запит в самому українському суспільстві.

Шевченко й досі виконує функцію національного "вирівнювача хребта" – прочитавши його "Кобзар", будь-який українець обов'язково віднайде в собі ознаки "вертикалі", навіть якщо вже давно забув про них. Через архетиповість Шевченка радянський режим так і не ризикнув за все своє існування викреслити Шевченка з історії, як це було зроблено з сотнями інших українських діячів. Хоча радянська школа намагалася виховати відразу до творчості Шевченка, представляючи його п'яним мужиком в кудлатій шапці, це лишилося дрібним уколом. Для партії, і головне, для самих українців було зрозуміло, що якщо на стіні не буде портрета Шевченка – то ця країна вже не буде сприйматися українцями як українська. З усіма відповідними наслідками.

Очевидно, саме розумінням важливості Шевченка для національної ідентичності України пояснюються сучасні спроби руйнування образу Шевченка – безкінечні наклепницькі книги, статті та випади.

Про розуміння важливості Шевченка може свідчити те, що до цих спроб долучилися не лише літературні маргінали, а й президент Росії. Сталося це під час візиту Путіна до України напередодні президентських виборів. Тоді російський президент у виступі по трьох українських каналах, який дивилися понад 60% аудиторії, заявив:

"Ще в студентські роки намагався читати "Кобзаря", але єдине, що я запам'ятав, і то, тому що це, вочевидь, дуже відповідало тоді моєму настрою. Вірш такий:

І день iде, i нiч iде,
І голову схопивши в руки,
Дивуюся, чому не йде Апостол правди i науки...

Я пам'ятаю, прочитав і думаю: от як до речі. Я думав, що я такий балбес, нічого мені в голову не йде, виявляється, і великі люди, яких ми всі любимо, пам'ятаємо, поважаємо і цінуємо, мали такі ж почуття і переживання".

Не хочеться розчаровувати російського президента, але він так і не зрозумів змісту цього вірша. Ми маємо бути поблажливими і розуміти, що в школі КДБ не вчили, що Апостолом правди і науки християни називають Ісуса Христа, на пришестя якого чекають.

Між тим, справжнього Шевченка так досі до кінця й не прочитано. Цікаво спостерігати, як його, самоука, не здатні зрозуміти люди з науковими ступенями чи двома вищими освітами.

А ще його не прочитано через те, що справжнього, нецензурованого Шевченка можна знайти лише в найостанніших виданнях "Кобзаря".

Імперія чітко й безпомилково ідентифікувала свого сильного ворога.

У "Кобзарі" видання 1950 року не надрукували 18 творів, зокрема "Якби ти, Богдане", "Розрита могила", "Великий льох", "Чигирине", "Стоїть в селі Суботові", "Іржавець", "Давидові псалми", "Заступила чорна хмара" тощо.

Радянські переклади Шевченка іноземними мовами часто просто анекдотичні.

Фраза "по-московськи лає" замінялася "крепкой бранью осыпает"; "москалики що заздріли, то все очухрали" – "царских слуг объяла зависть, все поразоряли";

"ляхи були – усе взяли, кров повипивали. А москалі і світ Божий в путо закували" – "Шляхта была и все взяла, кровь повыпивала. А царица даже воздух в цепи заковала";

"На квиток повірив москалеві" –"Расписке поверил чиновничьей";

"Може Москва випалила, і Дніпро спустила в синє море" – "Может выжжена Украйна, может Днепр спустили в синее море";

"Твої діти молодії ... московською блекотою ... заглушені" – "Сыновья родные ... под царевой беленою ... заглохшие";

"Як все москаль позабирає, як розкопа великий льох" – "Когда начальство раскопает й славный обкрадет подвал".

"Шевченко не будив високих почуттів до великої російської держави, – писав цензор ще Російської імперії, – бо був проповідником українофільства і без ненависті не міг говорити про приєднання Малоросії до Росії".

Напевно, так справді й було. Про вірш "До Основ'яненка" цензор говорить: "Із контексту видно, що під свободою розуміється тут не звільнення від кріпосної залежності, а політична самостійність Малоросії, свобода від пут, що зв'язують з російським народом ("лютим ворогом") його південну гілку".

Поему Шевченка "Сон" було заборонено цензурою тому, що "автор говорить, що засновник Петербурга "засипав болота шляхетними кістками козаків і поставив на їхніх замучених трупах столицю, в якій без ножа пролито багато крові людської; він викроїв собі порфиру із шкіри малоросів і в цьому уборі заснував столицю".

У вірші "Розрита могила" цензорів обурили докори поета Богданові Хмельницькому за приєднання України до Росії і називання "вірнопідданих малоросів відступниками, які допомагають знімати з України останню сорочку і катувати свою Батьківщину".

У вірші "Заповіт" цензурі не сподобалось, що поет "просить малоросів, щоб вони, передавши його тіло землі, повстали та порвали кайдани та окропили волю вражою злою кров'ю".

У вірші "Розрита могила" цензори не зрозуміли звернення поета до України: "За що тебе сплюндровано, За що, мамо, гинеш?", та звернення України до Богдана Хмельницького: "Якби була знала, У колисці б задушила, Під серцем приспала".

У вірші "І Архімед, і Галілей" цензори помітили "пророкування Шевченка про сумну долю російської монархії".

Шевченко по-українськи надзвичайно бунтарський і антиавторитарний.
Царі, перед якими плазувала навколішки вся Росія, для нього лише "ведмеді" і "кабани годовані", а цариці – "суки", які "щенять оддоєних щенят".

Між рабством і боротьбою Шевченко незмінно обирає боротьбу – як у власному житті, так і в суспільному ідеалі. "Ревіли гармати" і козаки, які "вміють панувати" – улюблені теми Шевченка. Один британський критик назвав Шевченка найбільш мілітарним поетом у світовій літературі.

Не менший пафос Шевченка спрямовано проти земляків – зрадників України: "рабів з кокардою на лобі", "лакеїв в золотій оздобі", "свинопасів" і "фарисеїв", „няньок отечества чужого".

Шевченко писав, що настане час, коли

"Людськії шашелі.
Няньки, дядьки отечества чужого!
Не стане ідола святого і вас не стане, – будяки
Та кропива – а більш нічого
Не виросте над вашим трупом
І стане купою на купі
Смердячий гній, – і все те, все
Потроху вітер рознесе.
А ми помолимося Богу,
І не багаті, і не вбогі".

Можливо, ці слова Шевченка нарешті почнуть збуватися?

Серед найбільш явних і актуальних на сьогодні прозрінь Шевченка була його цілковита незгода і несприйняття крадіжки Москвою назви Русі. Шевченко дійшов цього інтуїтивно – адже мав доступ переважно до офіційних російських тлумачень історії.

У всій його творчості Росія називається виключно Московщиною. Ну а росіяни, відповідно, москалями. Для Шевченка Київська Русь і все, що з нею пов'язане – виключно українські. Зокрема "Слово о полку Ігореві", на мотиви якого він написав "Плач Ярославни".

При цілковитому запереченні поневолення України Шевченко не був шовіністом. У нього було чимало друзів і серед росіян, і серед поляків, яким він навіть присвячував вірші. Співчуття до представників цих націй Шевченко неодноразово висловлював у своїх творах. Шевченко відокремлював росіян і російську імперію.

Тому Шевченко лишається незмінною і актуальною опорою української ідентичності, підсилюючи сильні сторони української вдачі.

У кріпацькій Росії раб міг стати найбільше лялькою в придворних театрах. Серед російських діячів ХІХ століття кріпаки відсутні в принципі.

Щоб у такій країні почули Шевченка, мало трапитися диво. Ще більше диво мало статися, щоб слово Шевченка, самоука і кріпака у другому поколінні, стало набагато сильнішим, ніж слова усіх тодішніх царів імперії.

Це могло відбутися тоді, коли слово Шевченка стало, як українська пісня – "без золота, без каменю, без хитрої мови, а голосна таправдива, як Господа слово".
PS. Між тим, нещодавно одна „молода поросль" Партії регіонів видала пасаж, який найкращим чином ілюструє життєві цінності цієї порослі, як і її старшої „отрослі":

„Он (Шевченко) постоянно пытается кого-то ущемить, где-то с кем-то борется, его все пытаются обижать, он сопротивляется. Это скучно. Мне нравится гуляка Есенин. Мне нравится, как он говорил: мальчик такой счастливый и ковыряется в носу, «Исповедь хулигана» люблю"
(http://www.obozrevatel.com/news/2007/3/2/159014.htm).

Треба визнати: «старших товаришів» хоча б на зоні навчили елементарному – сидіти й мовчати. Тому їхня дурь видна лише тоді, коли вони відкривають рота. Цей же Левченко (1979 року народження) почав діяльність тоді, коли в Донбасс зник натяк на закон, і тому він уник шансу пройти цю „школу життя".

Цікаво, що „любитель Єсеніна" визнав, що йому в голову не лізе нічого, крім „стихотворения о гармонисте, что спиртом сифилис лечит".

Ось той самий вірш Єсеніна про сифіліс, який, судячи зі слів, вплинув на літературні смаки та життєві установки молодого „регіонала" (ніколи не скажу „донеччанина" – хочу вірити, що він унікум):

Сергей Есенин

Снова пьют здесь, дерутся и плачут
Под гармоники желтую грусть.
Проклинают свои неудачи,
Вспоминают московскую Русь.
И я сам, опустясь головою,
Заливаю глаза вином,
Чтоб не видеть в лицо роковое,
Чтоб подумать хоть миг об ином.
Что-то всеми навек утрачено.
Май мой синий! Июнь голубой!
Не с того ль так чадит мертвячиной
Над пропащею этой гульбой.
Ах, сегодня так весело россам,
Самогонного спирта – река.
Гармонист с провалившимся носом
Им про Волгу поет и про Чека.
Что-то злое во взорах безумных,
Непокорное в громких речах.
Жалко им тех дурашливых, юных,
Что сгубили свою жизнь сгоряча.
Где ж вы те, что ушли далече?
Ярко ль светят вам наши лучи?
Гармонист спиртом сифилис лечит,
Что в киргизских степях получил.
Нет! таких не подмять, не рассеять.
Бесшабашность им гнилью дана.
Ты, Рассея моя... Рас... сея...
Азиатская сторона!



Олександр ПАЛІЙ,
oglyadach.com


10.03.2007
 


Коментарі: 0

РЕКЛАМА

Молодість 2013Відпочинок у Карпатах