13 вересня в рамках 16-го Форуму Видавців відбулася прем'єра музично-поетичного діалогу «Жінка, дим і небезпечні предмети» – проект контрабасиста Марка Токара і поетки Любові Якимчук. AZH, побувавши на дійстві, в особі Іванни Черухи порозмовляв із Любов'ю про цей проект, її поезію та творчість загалом.

Ми прагнули зустрітися з ним, і врешті ми знайшлися. Приїхали до Делятина, де в Прохаська будинок, в передостанній день останнього місяця літа. То він вийшов, запропонував піти пообідати, та ми відмовились. Тоді купив вина, сиру, ми пішли до старого міста. До схожого на замок будинку, в якому наразі початкова школа. Поблизу – старенька лавка – там ми й зупинились. Поговорили, певно, про все, про що хотіли. А остаточний текст вирішили не ділити на розділи, не шліфувати мову, майже не скорочувати. Можливо, так простіше буде вловити сам ритм розмови. Тарас Прохасько говорить повільно – тож краще не спішіть, читаючи.

Їдучи до Петра Мідянки у село Широкий Луг, я милувався краєвидами вересневого Мараморошу. На гадку відразу приходило „понад верхами – золота заграва...”, „майдан церковний з кам’яним хрестом...” , „Туск , просвітлений як ліщанова ряска...” Оксана Забужко вважає, що добрі поети мають дар висловлювати думки колективного підсвідомого. Це, як ніколи, правда у випадку Петра Мідянки.

Анатолій Ульянов: «Я – качечка всія Русі і весельчак У, твердиня національних цінностей пересічного українця і, звісно ж, головний редактор філософського порносайту про лузгу світобудови, дітей та гроші proza.com.ua. Врешті-решт, я — найліпше, що сталось у цій країні з часів сходження на престол Володимира Володимировича Путіна».