Ірена Карпа: «Мене хвилює те, що скоро пройде дія страшних таблеток»



АЖ 5 запитань


АЖ: Хто ви?
— Я куку тижня. Нє, ладно, я - ПКІ. Пожиратель Кабачкових Ікр. Нє? Ну лана... Я.... о, я диспетчер польотів над гніздами зозуль. Я - сестра сраки-дошки. Старша, кажись. Ми — біляночка і розочка... цилічка і гозочка, так вже й бути.

АЖ: Що вас хвилює, якщо щось хвилює?
— Хвилює те, що скоро пройде дія страшних таблеток, і прийде привид відрізаного Куска Десни (це не тої, що зачарована десна) і буде мене мучити... Нда. Знайшов у кого виростати зуб мудрості.

АЖ: Що з українською культурою не так, якщо щось не так?
— Кажись, вона гниє, не як риба - з голови, а як цибуля - зсередини. Тобто вся штука в персоналіях. Замість того, аби кожен визначився з тим, що він собі хоче і завів в активі сильний намір збудувати це, він тільки дивиться, на кого би то ще, успішнішого за себе, нагадити. Заздрість - страшна штука. Мало того, що жере твій час, так ще й показує всім, як ти сам себе не любиш і жереш без солі... Таке собі свідчення не-реалізації. Хоча, як казав Дон Хуан, ми з абсолютно однаковими зусиллями можемо збудувати себе і стати сильними, або ж руйнувати себе і стати нещасними, чим більшість людей активно займається, прикриваючись "не тим місцем і не тим часом" для своєї геніальності. Люди, час є тільки тут і тепер - і більше ні крихти.

АЖ: Ви прийшли у цей світ з...
— ...велетенською гематомою на баняку. Бабця до сих пір розказує, як там в ній хлюпотіла кров і який у мене був страшний крючкуватий ніс (до речі, в неї такий же!)

АЖ: Кому потрібно те, що ви пишете?
— Мамі, татові і тьоті Любі. Вони тоді більше люблять сусідських дітей, коли є з чим порівнювати... бугага!!
Це чтиво для тих, хто манав ставати частиною системи, хто не боїться мріяти і йти до мрій, хто цінує свободу і досвід, а не тупе накопичення матеріальних речей і "статусів". Одним словом, для тих, хто розуміє швидкоплинність власного життя і усвідомлює потребу жити його насичено. Навіть офіс-баришні, прочитавши "Сук", перестають робити за когось їх роботу. Якось більше люди роздупляються в тому, що свою кашу треба прикривати кришкою, аби в неї не нахаркали.


Ірена Карпа




про подорожі


АЖ: На початку квітня ти повернулась з Ляйпцізького книжкового ярмарку, куди їздила з Жаданом...
— Ага. Там я таки зрозуміла, що Жадан - поет да бест в Україні, і не тільки придуряється (слово дурь – треба курсивом) кльовим чуваком, а ним і є. А ще там порадував білоруський хаґґі-беар Хаданович. І тільки німці намагалися зробити все дуже цивільно і пристойно. Хороші такі, чемні. Посадили нас за стіл, казали чемно в мікрофон читати, а моя акторка увлєклась і вхєрачила 16 сторінок мого тексту німецькою на порєдну публіку... От було жалко пацанів.

АЖ: І як вони - ляйпцізькі пацани - відреагували?
— Ну так, слухали й не пікали. Якби ще я розуміла, про що читає дєвочка... пам’ятаю тільки, що „Ґуччі-хуючі” переклали як „Давідофф-фак офф”. А так хто зна - раптом якогось там Гессе читала?!! Нє, про Гессе ніззя так. Це я просто кого згадала, того і перднула. Зато у Ляйпцігу зустрівся Фауст з Мефістофелем. Ще й досі там є бар, куди типу Меф повів Фауста показати, що от студіки бухають, тішаться, а ти, старе чмо, якої мами філософію за яйця тягнеш?! Ну і все таке. Скюз мі мі френч дайджест.

АЖ: Фауст кричав: „Спинися мить!” тоді, коли вже...
— Нєє. Фауст кричав: Спинися, мать твою! І біг за Гретхен.


Ірена Карпа




про книжковий тур


АЖ: Ханиги часто кричать тобі своє ганьба. В кого тобі хочеться пожбурити гнилим помідором?
— Хочеться пожбурити в:
паркувальників
охоронців
сторожів
продавщиць в бутіках
касирок
офіціанток
людей похилого віку та пасажирів з дітьми
Якийсь постмодерн вже пішов. Але я думаю, що пику бити дуже навіть треба. Просто певні соціальні кола іншої мови взагалі не розуміють. Тим більше, української. "Ганьба" – це слово, якого ханиги не знають, думаю. Бо ж українською, а вони її нє панімают.

АЖ: Під час книжкового туру твоїм "найбільшим культурним шоком" було те, що саме українською на Сході говорять молоді і модні...
— Ага, тобто, вся тотальна російськомовність східних регіонів - міф, придуманий мас-медіа. І тут вони, як попки-дураки: одне перднуло, інші підхопили і понесли...
Люди, які приходили на презентації – а в Луганську, Донецьку і Запоріжжі приходилі повні магазини – це дуже приємні "характерні" (від слова "характер") представники моєї цільової авдиторії. Як і авдиторії інших не-кон’юнктурних письменників та хорошої музики. Всі вони питали, коли припреться до їх міста QARPA, наприклад... І всі слухають якісну західну музику (а не асортимент рускагаварящіх станцій і каналів) і читають переклади актуальних авторів. Принаймні, дуже хочеться вірити в те, що графік такого "розкладу" повзтиме вверх. Респект чувакам, коротше.

АЖ: Один східноукраїнський україномовний дідусь під час бічез-туру вручив тобі на папері схему кореневої системи будяка із написом - Будяку від будякофіла — дуже мило. Хто взагалі вигадав тобі це прізвисько - будяк української літератури?
— Ага, було таке. Тільки там була формула алкалоїда будяка і він назвався будяколюбом. Дуже просунутий такий дідусь. Навколо нього ще купа молодняка тусується. А ще приходили люди з покоління моїх батьків - в районі 45-47 років. Слухали все, сміялися у правильних місцях, а відтак підписували стоси книжок друзям. А деякі просто приходили з доньками: кайфово так бачити красиву маму і красиву доньку, обоє продвинуті. Коли бачиш, що з віком людина не гасить вогонь в очах і не сповільнює кров у жилах, "бо так нада", це дає віру в життя і в кайфовість кожного його моменту, незалежно від того, скільки тобі років, хто ти "чіста па статусу" тощо.
А хто вигадав? Ну, видіння в мене було таке: є Спілка Письменників. Це такий город великий. Буряки там, картопля, все таке правильне, корисне й соц-реалістичне. Є гарна клумбочка охайна: піони, мальви, незабудки. Це весь просунутий укрсучліт. Ну і є я - ні в тин, ні в ворота, пилип-з-конопель (є, ай лайк іт!), що заглядає з любов’ю за паркан клумбочки і мило з квіточками гомонить. І вони його лю, і він їх. Але вони ніжні і порядні більш-менш, а він весь фіолетовий, красівий і жирний. І з колюками.

АЖ: Є у будяка якісь спорідненості? Хто тобі найближчий за духом? Конкретні персоналії або цілі епохи, покоління...
— Шо-небудь таке ліве й екстремістське. Типу Студентської революції в Парижі. Хоча зазвичай я не люблю французів. Мерд, альор. (АЖ: Отож гівно — франц.) Подобається те, що їппі робили - як вони з товстосумів і поліції знущалися... Еббі Хоффман дуже зацікавив був. Цікаво, чи існує рецепт безпрограшних революцій, чи це тільки насолода процесом, а потім ті з колишніх провокаторів і лівих радикалів-антисистемників, хто не запхався дупою в парламентське крісло, стріляються в себе на дачах?


Ірена Карпа





про потрібну літературу


АЖ: Серія „Графіті” одного з українських видавництв і не тільки вона одна тепер активно випускає рулони туалетного паперу з дебютними „урбаністичними романами”, всі як один про сумнівної достовірності досвіди якихось сексів, наркотичних сп'янінь. Виглядає це жалюгідно, а вже щоб читати...
Твої поради молодим, які хочуть писати, але не знають про що? І для якої літератури зараз час?

— Думаю, це визначає тільки читач. І хто я така, шоби комусь шось радити? У кожного своя доля і свій шлях широкий, хто як хоче, той так дроче: низько чи високо. От зара є це нове покоління кльових дєвочок (хочу побільше читати молодняк, думаю, є ще щось жирне): Галя Ткачук, Ксеня Харченко... Там якась особлива альтернативна мітологія. Дуже українська і дуже місцями споріднена. Щось назріває, якийсь певний символ мусить розкритися... І ще, коли це все подається людською, простою і живою мовою, і коли філософський меседж читається між рядків, а не в дидактичних кишках - оце і є зе бест література, як на мене.

АЖ: Як письменниця читає книги? Яка література потрібна тобі як читачу?
І яку книжку ти востаннє читала до того захоплено, аби забути, що читаєш художній твір?

— От якраз Галю Ткачук читала - "Славка". Дуже кайфова книжечка. Читаю для: не-забування французької, розвитку англійської і відкриття ще не перекладеного в нас, читаю всіх нових укр. письменників, аби тримати руку на пульсі і тішитися, що хтось з’являється, читаю зубрів покоління Іздрика, аби черпати мову...






про справедливість


АЖ: За гроші рок-кумири впарюють відданим прихильникам отруєну воду. От Олег Скрипка рекламує кока-колу...
— Ну, це ще запросто і певні стрет-еджери роблять: позиціонують себе не-м’ясоїдами і не-в’їбатись-порядними-перцями, а самі довбуть траву зранку до ночі і, будучи одруженими на „коханих і єдиних”, сплять із тьолками знайомих..

АЖ: Коли в цьому світі настане справедливість?
— Справедливість у світі не настане ніколи. Можна тільки налаштовувати баланс у собі. І не паритися почуттям власної важливості. Пам’ятати про те, що час тікає...

АЖ: Стати посмертним героєм - кому це потрібно?
— Мені – нє.




Розмову вела Галя Карпа
Своїми фото з нами люб’язно поділилась Ірена Карпа


12.04.2007
 


Коментарі: 0

РЕКЛАМА

Молодість 2013Відпочинок у Карпатах