Кінець світу відміняється


Дивно, але смерть Курта Воннеґута сприймається чомусь не як літературне чи історичне явище, а швидше, як монументальне. Інакше кажучи, його існування — при багаторічній відсутності будь-яких новин — стало звичною частиною загальномистецької свідомості. Читацький загал фактично вже спорудив йому пам’ятник. Лишилося підтвердити це конкретними датами.


Курт Воннеґут



У масовий обіг на нашій фантазматичній території Воннеґут увійшов у першій половині безумних 90-х на заміну занепадаючій хвилі латиноамериканського магічного реалізму — улюбленим, але дещо одноманітним Кортасарові і Борхесові. Принаймні мені, захопленому читачеві прогресивних перекладних письменників, так тоді здавалося. Він, безумовно, проходив за розрядом фантастики, проте такої, авторської, не перевантаженої всіляким дешевим мотлохом на кшталт бластерів, парсеків і зорелетів. “Сирени Титана”, “Бійня номер п’ять”, “Колиска для кішки” сприймалися як химерні, розгорнуті в часі й просторі притчі, казки для дорослих (тобто для тих, хто на той час вважав себе вже дорослим). Ми просто ковтали ті книжки, не надто переймаючись якимись ідеями, бо все й так подавалося зрозуміло, легким стилем, з безліччю яскравих образів, але не лишало по собі відчуття порожнечі, як це найчастіше трапляється з переважною більшістю бестселерів.

А втім, у кожній казці є мораль. Тобто те, що лишається після розказаної тобі історії, після того, як ти забув подробиці, метафори і сюжетні тропи, — такий собі сухий осад смислів, що і складає найцінніше у красному письменстві. То що ж маємо після Воннеґута?

Мені здається, що йому був притаманний глибокий розпач. Або, коли хочете, досвідченість людини, яка точно знає: ніщо не закінчується добре. Адже його найпомітніші тексти переповнені смутком, утратами та невинними смертями, а над багатьма його історіями мерехтить заграва чергового апокаліпсису. Взяти ту ж “Колиска для кішки”. Надзвичайно популярний текст. Термінологія описаної там напівблазенської релігії бокконізму, всі ті карраси на певний час стали невід’ємною частиною гіпівсько-студентського сленгу; у розв’язці ж там абсолютна катастрофа, анігіляція людства, виживає лише горстка диваків без жодного шансу на розмноження. І скидається там на те, ніби якраз те й добре, що всім настав гаплик. І це стосується не тільки "Колиски для кішки".

Хто його знає, чим він був так переляканий. Чому відмовляв нам у майбутньому і чому, хоч би як погано не закінчувалися його книги, атмосфера фіналів там на диво вмиротворена. Мабуть, був більше бунтівником, ідеологом повстання проти законів небесних і людських, аніж літератором; а коли усі — геть усі — джерела несправедливості знищено, бодай на папері, чого б то журитися. Зі своїх власних пасток Воннеґут, здається, таким чином вислизнув. А насамкінець, мабуть, і нас простив.



Дмитро Десятерик


25.04.2007
 


Коментарі: 0

РЕКЛАМА

Молодість 2013Відпочинок у Карпатах