Любов Якимчук про жінку, дим і небезпечні предмети

Одне і друге. Цей сюжет і принцип називання досить поширений в філософії. Це робота Лейкоффа «Women, Fire, and Dangerous Things», який у цій назві посилається на плем’я, яке усі названі суб’єкти ставить в один ряд. І це фікційна китайська енциклопедія Борхеса, де подана класифікація тварин. Вони поділяються на бальзамованих тварин, молочних поросят, казкових, намальованих тонким пензликом з верблюжачої шерсті, тих, хто щойно розбив вазон і таке інше… на цю вигадку Борхеса посилається когорта філософів, серед яких Фуко в роботі «Слова і речі».  І ми, скориставшись цим алогічним принципом, поставили в однин ряд жінку, дим і небезпечні предмети. Ви правильно виокремили «дим», це ключ. Із жінкою все зрозуміло – це можу бути хоч я, хоч героїня моїх текстів. А от дим – те, що зцементовує все, усі музичні та поетичні образи. Це те, що залишається від небезпечного вогню, такий післясмак, післяколір. Дим – це і підсвідоме, і безконечність, з якої видобувається Щось. Жодних завчених ходів, хоч проект підготовлений, імпровізація. Слово інтелектуалізує звук, по-іншому його забарвлює. Вони стають одним, як це було тисячі років тому, усе повертається туди, звідки вийшло.

У мистецькому просторі тепер величезна проблема – художники не слухають музику, музиканти не читають, може з письменниками через їхню синтетичність, трохи краще, але не з усіма. Не має бути такого розриву, бо є один спільний мистецький простір. Мистецтво – це те, що є в нас усередині і витворює нас. Так було до нашої ери і буде після нашої ери.

Окрім івриту були ще переклади французькою, тому трохи дивне запитання. Мене кілька разів уже про це питали. Не знаю, чому саме ця мова, не я себе перекладала. Вибирав мене перекладач, це був Антон Паперний, харків’янин, що давненько живе в Ізраїлі,і я не була з ним попередньо знайома. Потім він надіслав мені переклад, я відкрила і побачила просто картинку, не зрозуміло якою мовою, чи арабською, чи івритом. Я запитала – що це? Він пояснив.

У перекладачів свої мотивації. За його словами, прочитавши вірш про школяриків з рядками "хоч і вусатий Те Ге Шевченко реве та стогне на дошці", він згадав свій найперший переклад. А також вірш нагадав йому його власну школу, яку він закінчив 20 років тому, уроки української літератури, вчительку, вивчений напам’ять у другому класі вірш про «кремлівські зорі» на Волзі і Дніпрі та про «бадьорих школярів». Щодо тексту "Стільниковоий суїцид", то ця тема у сучасному мистецтві – нові технічні винаходи – цікавить його вже давно, особливо у порівнянні ХХ та ХХІ століть, зокрема, це Маяковський («Трудом пробиваясь сквозь тоненький шнур...»). До речі, для цього вірша ідеально підійшла стандартна формула ізраїльських операторів зв’язку (у мене записано в блокноті) – "ана, насу шув бе-моед меухар йотер", що буквально означає "будь ласка, спробуйте знову пізніше". Щодо тексту «Імені С.Н.і Д,», у якому йдеться про типа, що живе в квартирі героїні, який дивиться телевізор, забруднює посуд і шкарпетки, а поляки не дають йому візу. Цей вірш дав можливість зробити анаграматичну риму «гевер»-«герев», тобто «чоловік» (тобто мужчина)- «шкарпетка», а це прекрасна нагода показати перекладацьку майстерність. Мені здається, що перекладачі виходять із самої можливості здійснити переклад.

Розвиватися буду і як поет, і як журналіст. Хоч це надто піднесено звучатиме, а мода на піднесеність пройшла разом з епохою романтизму, але так є, що поезія і журналістика тепер є сенсом мого життя.

AZH: Чи плануються найближчим часом Ваші виступи, зокрема, діалог «Жінка, дим і небезпечні предмети», презентований у Львові? Може маєте ще інші незвичайні ідеї?

Виступи плануються. Наприклад, 30 вересня в київській книгарні «Є», що розташована на Лисенка, відбудеться презентація моєї книги «, як МОДА», яка отримала літпремію імені Антонича. Наприкінці жовтня буде представлення цієї ж книжки, але вже в моєму рідному Луганську, в арт-кав’ярні «Донбас». На Гоголь-фест взяли показувати мою відеопоезію. А стосовно «Жінки, диму…», то це теж звучатиме ще не раз, і в Україні, і не тільки тут, але це поки таємниця… Тобто багато незвичайних ідей.