Любчик Дереш про затримку свого розвитку


Піонери-активісти заворушились. Надсилають свої атачі з гордими і дотепними вступами, оприлюднювати які страшно. Та все ж приємно, що крига рушила, панове присяжні...
Читайте інтерв’ю піонерки Крістіни Борхес з поп-зіркою Любком Дерешем.


deresh

- Що то ти таке мутив під час концерту на Форумі? Публіка була у захваті: ДЕРЕШ ЗА ПУЛЬТОМ!
- Взагалі це мало виглядати трохи інакше. Ми з Карпою мали то робити якщо не одночасно, - то принаймні, дуже послідовно. Тобто я відДі-джеїв, Карпа – відДі-джеїла.... От. Але то трохи не склалося. Ідею, я так розумію, підкинули із Клубу сімейного дозвілля. Для мене це було новинкою, бо я ніколи за вертушки не сідав і реально не знав, як воно. Думав, що справді вінілові пластинки покладуть, а виявляється все дуже сучасно. Ми запхали туди звичайний СD... Коротше, все дуже круто і мені справді сподобалося. Я вперше спробував себе у ролі ді-джея, відчув той заряд і тепер розумію, чого то так пре тих, хто цим займається.

- Повторювати колись будеш? Чи це такий собі ексклюзив?
- Ні. Думаю, повторювати більше не варто. Нехай буде ексклюзивом. Ну, може колись у майбутньому я би роздуплився на читання під музику. Музика – то така дієва штука, вона створює настрій.

- У одному з мережевих магазинів «Буква» нещодавно натрапила на список книжок, які найбільше розкуповуються. «Трохи пітьми» займає другу позицію після Оксани Робскі....
Що скажеш?

- Мої вітання пані Робскі! :)

- То виходить, що твоя книжка простіша, чи народ став розумніший?
- Знаєш, книжка дуже двозначна насправді. Я абсолютно не шкодую, що її написав. Принаймні, вона є дуже щирою, я внутрішньо це відчуваю. В ній немає якихось менторських натяків, як у «Намірі», ані певної надуманості та метафізики «Культу»... Там абсолютно щиро написано про те, що я відчував. За це я їй ставлю свій плюс, ну і мінуси вона безумовно має. А те, що книжка добре йде, блін, - це ж добре!

- Наскільки я зрозуміла, після прочитання «пітьми» читач повинен пройти своєрідний катарсис. А відповідно ти сам, коли її дописав, досяг якогось інсайту?
- Так. Вона ж специфічним чином писалася. Як описано у книжці, так і було. Реально у житті була якась така чорнуха присутня. Не те, щоб все прямо валилося з рук, але був ряд важливих питань, на які я не мав відповіді...Потім я знайшов ті відповіді, все роз’яснилося. Речі, які два-три роки не могли бути розв’язані – вирішилися, і разом з ними відійшов буквально цілий період. Можна навіть сказати, що відійшов певний Дереш. Себто, Дереш І – це «Поклоніння ящірці» і «Культ», Дереш ІІ – «Архе», «Намір!», «Трохи пітьми»... І я думаю, що Дереш ІІ вже закінчується. Але то типу не здоровенні дереші, а так, невеличкі :)


deresh

- Ти казав, що писав «Трохи пітьми» з психологом. Він справді був, чи то така фікція у стилі «Таємниці» Андруховича?
- Ні-ні! Він дійсно був. Але зараз емігрував у Канаду. То реально близька мені людина, і знаєш, дуже схожа зі мною. До речі, без всяких підморгувань, зажмурень ока, мені Жадан казав, що у Андруховича то все правда...

- Чим спричинена така увага до суїциду? Маю на увазі не тільки останній роман, але і фотосесію для одного київського журналу.
- Фотосесія була вмотивована виключно романом. А роман, може, навіть не про самий суїцид, а скоріше про відчуття певного тупика. Таке відчуття характерне для кожної вікової кризи. Взагалі, твір про вікову кризу як таку. Певні загострення бувають зазвичай у 17-18 років, або 27-28, 35 років, 55...Відповідно змальовані персонажі. Наприклад, Алік – ще не пенсіонер, але вже й не молодий, чи Герман, який вже не тінейджер, а не має ні сім’ї, ні побуту. Йостек теж ніби попадає у цю теорію, а ті три дівки... Ну, також можна сказати, що у них то вікове, або гормональне. І, може у мене якась затримка розвитку була, що воно так мені аукнулось J

- О.К. Копнемо трохи вглиб роману. Якщо всі герої є частинами однієї особистості, і вони гендерно рівно поділені, - значить, можна виділити чоловічу і жіночу половини особи. Виходь, жіноча частина у тобі перемогла? Жінки у романі здобули бажаного просвітлення, а чоловіки....
- По суті, так воно і є. Однак, це ще й певного роду реванш після того, що я зробив з Дарцею у «Культі», Гоцою Дралою у «Намірі»... Вибачте мені, любі паніJ До речі, цікаве спостереження. Добре, що хоч хтось старається аналізувати ці твори.

- Всерйоз над самогубством колись задумувався?
- Хто ж не задумувався? J Так чи інакше, ця тема присутня у колективній свідомості. Я впевнений, що кожна людина, яка чула про це - якось приміряла то до себе. Від моментального відторгнення до тривалого роздумування. В будь-якому випадку був момент, коли я ніби співвідносив самогубство і себе. Пробував зрозуміти, яке відношення воно має власне до мене... Безумовно, це викликало якісь думки з того приводу. В дитинстві то виглядало більш готично і наївно, як мабуть і повинно бутиJ Але цікаво, що зараз самогубство для мене є дуже чужим і ... незрозумілим, тобто і так смерть приходить, а я не вірю у переродження. Я вірю, що життя одне, і після смерті його немає. Ну і навіщо його вкорочувати? То й так фантастично склалося, що ми живем J

- Знаю, що полюбляєш Лінча. Бачив вже «Внутрішню імперію»?
- Дивився! Навіть на прем’єру у Києві сходив. Для мене цей день був «знамєнательний», адже відбулося багато подій особистого характеру і фільм Лінча дуже органічно вплівся в ту канву. Той день почався близько п’ятої ранку, приблизно в такій порі і закінчився. Об одинадцятій фільм тільки почався (а триває він близько трьох годин) і, о Господи, закінчився о другій ночі :) Я протащився по повній :)

- Говорять, що це - одна із найскладніших його робіт...
- Так. Я навіть не впевнений, що найближчий рік ще раз зможу його передивитися. Він, що називається, психоделія у повному значенні. Основне там – відчуття слоїстості, нашарування... Себто є один слой, а за ним ще один і ще, доходить до того, що ти втрачаєш відчуття первинного слою. Ти бачиш все інші, нові слої і втрачаєш місце, з якого ти вийшов. Ти починаєш розуміти, що немає бази і надбудови. У Леніна все просто, а тут немає, все слої, слої, слої...

- Власне, абсолютно ідентично можу сказати про твоє «Архе».
- Тому мені близькі його фільми.

- Ніколи не задумувався власні книжки екранізувати?
- Задумувався і неодноразово. Вже навіть сценарій бралися писати, але постійно, як тільки заходила мова про реалізацію планів, щось постійно наламувалося. Значить, ще просто не час.

- Маєш вже задум нової книжки?
- Я якось зараз займаюся здобуттям нового досвіду. Осінь, від’їзди різні. Тим паче, вийшла спільна книжка з Андруховичем і Жаданом, мали тур невеликий.

- Розкажи про книжку.
- Називається книжка «Трициліндровий двигун любові». Якщо коротко, то це збірка наших робіт: мої есеї (біьшість яких друкувалося у «Post Поступі») і оповідання та есеї Юрія Андруховича та Сергія Жадана.

- Чула, ти вирішив спробувати себе у новій ролі – редактора журналу?
- Саме так. Це можливість реалізувати себе у новій якості. Журнал буде російськомовним, називатиметься «Кофе с молоком», вихід першого номера заплановано на початок листопаду.

- Журнал буде більше схожим на «ШО», «Playboy» чи «Один з нас»? :)
- Він буде гібридом американського Wallpaper і російського «Огонёк». :)

- Кожна твоя книжка має своєрідний саундтрек, що складається із музики, яку, я так розумію, ти слухаєш під час її написання. Що зараз слухаєш?
- Ну щось із розслабонів, типу chillout, dub, аmbient... Трохи музики, де є якісь такі космічні звуки J А ще підсів на downtempo - така музика, яку зазвичай включають, щоб розігнати дискотеки різні J

- Якими книжками затарився на цьогорічному Форумі?
- Так сталося, що книжки, які збирався придбати, мені майже всі подарували. Приміром, «Марадона» Сергія Жадана. Взагалі, надарували цілу торбу книжок і треба буде їх прочитати. Читаю зараз нову книжку Поваляєвої. У Тані Малярчук вийшла книжка, правда, ще не встиг до неї дійти.

- То ти, бачу, тримаєш руку на пульсі сучасної української літератури?
- Ну, а кому ж іще тримати? :)

- Просто з цікавості, ти колись малював своїх персонажів із представників української літератури? Деякі герої наштовхують на роздуми...
- Насправді таких ігор не велося і це реально надумано. То все ілюзія. Ніколи не намагався передати когось із літераторів. Подібні роздуми заохочуються, але то не є реальним :)

- На Форумі бачила твою казку(!) під назвою «Дивні дні Гані Грак». Мені відомо тільки, що це у рамках проекту видавництва «Грані-Т». Розкажеш?
- Просто видавництво запропонувало кільком людям, скажімо, відомим серед дорослих, написати щось для дітей. Так підключилися Леся Воронина, Олесь Ільченко, я та ще декілька осіб. Світлана Поваляєва написала одну казку і сказала, що то дуже відповідально писати для дітейJ До Форуму вийшли книжечки. І тим то все не закінчується, адже інноваційні «Грані-Т» пішли на крок далі і запропонували кожному з письменників написати книжки під назвою «Дитинство відомих дітей». Кожен обирає собі по п’ять відомих людей і пише про їх дитинство. Хтось із письменників написав то більш документально, хтось-художньо, одним словом стилістика різноманітна. У Олеся Ільченка, Лариси Денисенко і Ірен Роздобутько ці книжки вже вийшли. Моя от-от готується до друку.

- Чиє дитинство описував ти?
- Альберта Ейнштейна, Марка Твена, Миколи Гоголя, Ніколи Тесли та Стівена Кінга.

- Про що твоя казка?
- Казка про пригоди простої дівчинки, яка називається Ганя Грак. З нею постійно стаються якісь дивні пригоди. Кожний день дивний. Скажемо так, події розгортаються казково-побутово. Цікаво, що всі письменники у своїх казочках вибрали головними персонажами саме дівчаток, з яким стаються якісь нереальні події.

- А у дитинстві ти мав улюблену казку?
- «Тореадори з Васюківки» Всеволода Нестайка. Я взагалі всі його книжки дуже поважаю.

- Остання книжка, котру ти прочитав.
- Я не прочитав, а прослухав. Зараз доступно багато аудіо-книжок і то дуже зручно. Останнє, що прослухав, будеш сміятися, - «Божественна комедія» Данте Аліг’єрі.

- Та чого сміятися? Круто :)
- Просто, це ті речі, які ще за шкільною програмою мали бути прочитаними...

- То ти прочитав, чи перечитав?
- Прочитав, бо у школі я трохи халтурив :) Обмежився хрестоматією, бо ж знаєш, книжка така доста розлога.

- І часто ти у школі сачкував?
- Достатньо часто. Щоби було, що згадувати :)

- І наостанок, мій гей-френд просив спитати у тебе, коли напишеш зшиблений роман про геїв?
- Знаєш, я вже достатньо геїв побачив на своєму шляху. Поступово-поступово мені привідкривалася ця сторона життя. Якось я знайшов одного чувака... нє(!) ну ти не лякайся! Просто він, будучи геєм, абсолютно адекватно пристосований до життя. У нас із ним ніколи не було якогось такого моменту незручності. Не було такого, щоб він до мене приставав, або відчував себе незручно через те, що не такої орієнтації. Він бездоганно одразу розставив всі крапки над «і» і по ходу нашого знайомства я побачив, що людина може так адекватно жити із доста серйозним, як мені здавалось, відхиленням ... Раніше це здавалося мені дуже маргінальною річчю. І тут я зрозумів, що блін, людина абсолютно добре дає собі з тим раду. Якщо він так гармонійно живе з цим, то чого хтось повинен паритися. В мене також є багато замарочок, в чомусь і я неадекватний, в мене теж є свої якісь зашиби. Виявляється людина може жити і не з такими зашибами.

- А роман напишеш чи ні?
- Ну, власне, підходячи знову до геїв. Оскільки стосунки з ними досить позитивні , - то невиключено, що колись то таки виллється у твір. І якщо то буде не обов’язково роман про геїв, то принаймні, опосередковано ця сторона може буде відкрита. До речі, не всі вони такі адекватні. Знаю одного чувака, який істерично реагує кожен раз, як я кажу слово «гей»...



Крістіна Борхес
фото: Тарас Хімчак


02.11.2007
 


Коментарі: 0

РЕКЛАМА

Молодість 2013Відпочинок у Карпатах