Реєстр особистих травм


ілюстрація (c) ALBERTO RUGGIERI

ілюстрація (c) ALBERTO RUGGIERI

Коли мені було вісім, моя сестра вимкнула Nintendo якраз тоді, коли я грав у «Супер Маріо» - а всі ж знають, яка це напружена, карколомна і непроста для подолання гра. Пізніше, коли вона виявила свою ляльку Барбі втиснутою в подвійний склопакет вікна в залі, я спокійно повідомив їй, що це саме те, на що вона мала очікувати.

«За що?»– почала хникати вона, тягнучи ляльку за ногу, щоб витягнути її з-поміж листків скла.

«За вимкнення Nintendo, коли я завершував рівень 5-2», відповів я.

«Я цього не робила!»– крикнула вона, щойно звільнивши свою Барбі. Вікно розсипалось на друзки, які утворили високу купу всередині кімнати.
Вона позадкувала, затиснувши ляльку в кулаці, лишивши мене самого придумувати пояснення батькам щодо розбитого вікна. Батьки, звісно, зайшли в кімнату в ту ж секунду.

* * *

Сидячи у своїй кімнаті, обдумуючи свої дії, я вирішив, що моєю фатальною помилкою була нестача фактів. Але ж як ти забезпечиш докази в чомусь невловимому, як-от вимкнення відеоприставки у критичний момент?

Письмові свідчення!

Як я міг не здогадатись про це раніше? Коли все інше не підходить, ретельно описаний, детальний аналіз особистих травм – майже все, що Вам потрібно, щоб викрутитись із ситуації, або переконати кохану людину купити Вам Castle Grayskull.

Я зауважив, що стандартний шкільний блокнот заповнюється досить швидко. І моя збірка свідчень зростала і зростала.

І тепер, коли ми з дружиною вирушаємо на пошуки помешкання…

Я: «Нам потрібно житло на три кімнати».

Вона: «Спальня для нас, кабінет для тебе, і… кімната для нашої дитини?»

Я: «Ні. Кімната для нас, кабінет для мене, і бібліотека для моїх особистих реєстрів образ».

В цьому місці вона зазвичай починає тихенько хлюпати й відчуває потребу поприбирати у ванній.






Короткий огляд стосів:




Справа №18, вересень 1986 року.

Винна сторона: Сестра

Суть травми: Наклеп

Сьогодні я відкрив свою шафу, щоб зібрати речі для першого дня у школі. Серед моїх речей був дорогоцінний жовтий пенал, який з гордістю носить на собі наліпку Медової Бджоли, яку я минулої весни знайшов у коробці зі своїми круп’яними пластівцями.

На своєму пеналі я побачив, що моя сестра надряпала - крейдою - великі петлі та плями. Але справжнім кошмаром було те, що вона написала вздовж усього пеналу:

DWEB GURLEY

Я одразу зрозумів, що це була вона, оскільки dweeb було її найновішим словом. Вона відмовилась почистити пенал, тож я стукнув їй по гомілці.

Особиста травма №18: Моя сестра назвала мене бовдуром, і, ще гірше, написала це з помилкою.




Справа №54, червень 1989 року

Винна сторона: В. (друг)

Суть травми: приниження

Протягом тривалого часу ми з В. були друзями. Сьогодні між нами сталась серйозна бійка, бо він махлював на домашньому дербі: він кидав м’ячі занадто далеко й так мене перемагав.

Я кинув свою рукавичку й побіг до нього. Звалив його, сів йому на живіт і почав гамселити. Наші мами, які вже почали насолоджуватись коктейлями, підійшли й витріщились на нас. Вони не намагались нас зупинити, а просто витріщались.

В. відбивав усі мої удари. Ви можете подумати, що, маючи чорний пояс третього ступеня він знатиме, як битися з честю – але натомість він просто сміявся з того, як я шалено розмахував руками. І досить скоро наші мами впіймали хвилю й почали штрикати одна одну ліктями й хихотіти.

Особиста травма №54: В. поставив мене в незручне становище на очах моєї матері, котра була настільки вражена моєю нездатністю битися, що вона навіть не розповіла мені лекцію про те, що битись – не вихід. Натомість вона просто сміялася з мене.




Справа №112, березень 1993

Винна сторона: Міс Мартіні (вчителька)

Суть травми: Несанкціоноване затримання

Сьогодні на уроці англійської Міс Мартіні вчила нас правил етикету, готуючи до походу в справжні італійські ресторан і оперу.

«Чи хто-небудь знає, чому з цього боку тарілки лежать дві виделки?» - спитала вона клас.

«Хвойда», - пробубнів Джефрі Норт.

Клас затримав дихання.

«Що ти сказав?» - почала допитуватись у Джефрі Міс Мартіні. Але він тримав рота на замку.

«Піди до директора і скажи йому, що ти там сказав!» - закричала вона. Ми всі дивились, як Джефрі вибіг з кімнати.

«І що» - сказала вона, вперши руки в боки. – «І що ж він сказав?»

Тиша.

«Не хвилюйтесь, нікому не треба хвилюватись. Я просто хочу знати, що він сказав.»

«Він назвав Вас хвойдою», - я вдовольнив її прохання.

«Що?» - крикнула вона.

Директор з огидою оглядав мене, поки я пояснював, що Міс Мартіні попросила, щоб хтось сказав їй слова Джефрі, і навіть сказала, що нікому за це нічого не буде. Але пан Барколо просто вирвав із блокнота рожевий листочок паперу й зашкрябав моє прізвище, кімнату, де я відбуватиму покарання, і час.

«Будь там, коли написанно», - сказав він. – «А зараз повертайся у свій клас».

Особиста травма №112: Ув’язнений шльондрою.




Справа №294, літо 1991 року.

Винна сторона: батьки

Суть травми: Жорстокість по відношенню до тварин

Сьогодні до наших вхідних дверей було причеплено жовтий листок паперу. На ньому великими літерами було написано: ДЕПАРТАМЕНТ КОНТРОЛЮ ЗА ТВАРИНАМИ ОКРУГУ ГАРРІС. В місці, що залишилось нижче, повідомили: «Забрали Вашу собаку. Сусіди скаржаться. Маєте сім днів, щоб забрати. Подробиці - за номером нижче.»

Моя мати подзвонила за цим номером і дізналась історію, яку вона переказала мені уже з сигаретою в руці.

«Пан Брукс, що живе нижче по вулиці, покликав ловців собак, тому що Тор копався в його садку,» - сказала вона швидко.— «Його забрали, бо він не мав нашийника чи інших міток».

«То пішли заберемо його», - сказав я. Мамене обличчя посірішало, коли вона знов поклала телефонну трубку.

Витягнути його звідти коштуватиме нам майже чотириста доларів, Джейсоне. Таких грошей у нас зараз немає.

Я заплакав і запитав, що станеться, якщо ми не заберемо собаку до кінця тижня. Батько замислено сказав: «Вони його вб’ють – ну, зроблять евтаназію.»

Тор до нас ніколи не повернувся. Я не знаю, чи хтось його собі забрав – він був рідкісним дурнем, сумішшю боксера та ретривера. Ніхто б не прийняв такого собаку, особливо якщо врахувати, що він любив приносити додому мертвих кроликів, засовувати носа у вулики, і провокувати бійки з бездомними пітбулями.

Особиста травма №294: Мої батьки вбили мого собаку.




***


Рік тому ми всією родиною зібрались на день Подяки в штаті Орегон – це зручне місце на півдорозі між батьківським домом в Алясці, оселею сестри у Вашингтоні та моїм помешканням у Неваді. Були свята, розслаблена атмосфера, все таке – і я мимоволі згадав, що й досі маю не дуже добрі спогади щодо того, як вони вбили мого собаку.

Батько засміявся й проштрикнув виделкою черговий шматочок індички.

«Джейсоне», сказав він з повним ротом, «ми не вбивали Тора. Притулок вимагав таку суму в якості відшкодувань, що ми вирішили заявити, що він шукатиме інший притулок. Ми навіть отримали листа, що його прийняла якась родина.




Справа №175423, листопад 2001

Винна сторона: Батьки

Суть травми: Нещирість

Сьогодні під час вечері на честь Подяки мої батьки знов збрехали мені щодо свого давнього убивства мого дорогого Тора…



Джейсон Гарлі, Арройо Гранде, штат Каліфорнія

переклав: Антон Семиженко



01.10.2009
 


Коментарі: 0

РЕКЛАМА

Молодість 2013Відпочинок у Карпатах