Арктичний ембіент


фото: Harry Shave

Арктика - місце, де почути гучні звуки можна тільки завдяки живим створінням, таким як люди чи білі ведмеді. Це є місце, де все, що відбувається - відбувається неквапливо, повільно, і страшенно розтягнуто у часі. Тому властиво, що із Північно-Льодовитим океаном у нас асоціюються мінімалістичні звукові полотна які називаємо ембіентом (або дроном). 

Велика Ведмедиця високо здіймає свою голову до неба. Здається, ніби в зоряній далечині вона хоче щось розгледіти. Її зір туди вабить щось ледь помітне, щось заховане за усіма доступними горизонтами, воно таке неосяжне і таке магнетичне. Її притягує ця невідомість, але попри неї сидить маленьке дитинча, і покинути його  у Ведмедиці немає ані бажання, ані можливості. Отак, поруч одне з одним, вони проводять вже далеко не перший десяток тисячоліть, і лише малу частку цих років, людина спостерігаючи за небосхилом планети помічає їх. Ведмедиця вказувала у сторону звідки приходив холод, а це є напрямок до одного з найнебезпечніших та найменш досліджених місць на нашій планеті. Там холодний та сухий клімат, там грубий ландшафт і ворожа фауна, там всякого обов'язково чекають величезні труднощі. Історії авантюристів та дослідників, що наважилися піти у тому напрямку багаті на невдачі, трагедії, несподіванки та відкриття. Цей напрямок вів їх на північ, вони йшли за ним, а десь там далі їх чекав Північний Полюс. Їх чекала Арктика.  
 
Сьогоднішній же день приносить нам багато матеріалу пов'язаного із дослідженнями цього льодового "континенту". Цей день дарує нам результати праці і жертв багатьох відважних людей, розповідає про звершені звитяги та пошуки... І цей таки день, сповіщає нам про наявну можливість для кожного бажаючого відправитися на Північний полюс хоч на лижах, хоч на вертольотах, хоч стрибнувши із парашутом, були б гроші в умовного бажаючого. Кваліфіковані спеціалісти, комфортабельні борти, широкий спектр послуг, усе це працює на благо розвитку туризму. Подібні принади цивілізації, ясна річ, вже давним давно відсунули на найдальші полиці всякий романтизм відкриттів і таємничості, тому велетенські льодові поля, загублені у просторі землі, холодний подих Арктики та полярні сяйва активно постають для більшості людства переважно у туристичних блогах під виглядом фотографій та коротких власних вражень.
 
Але ось в чому справа - у світі в якому можливо все, ми маємо шанс побувати будь-де не виїжджаючи далеко від дому. Потрібні лише уява та програвач. Адже, погодьтеся, було б дивно якби потенціал простору заполярних широт був би так і не розкритий у музиці, тому, дякувати небу, стараннями невеликого кола музикантів знайшлося місце і для півночі.
  
Арктика - місце, де почути гучні звуки можна тільки завдяки живим створінням, таким як люди чи білі ведмеді. Це є місце, де все, що відбувається - відбувається неквапливо, повільно, і страшенно розтягнуто у часі. Тому властиво, що із Північно-Льодовитим океаном у нас асоціюються мінімалістичні звукові полотна які називаємо ембіентом (або дроном). Людям, які там опиняються, які відкривають свою душу навколишньому пейзажу навзаєм відкривається особливий дух Арктики. Він наче той моноліт у "Космічній Одісеї" Артура Кларка - непорушна істина, дуже близька по відстані але неймовірно далека від розуміння. Ось приблизно таким чином і з'являється поняття "арктичний ембіент". Йдучи від зворотнього, цей результат можна розкрити як суму багатьох доданків, зокрема таких як холодне звучання, льодяна монолітність звукових вібрацій і абсолютна відчуженість навколишнього простору від усього людського.
 
На відміну від історії дослідження Арктики як географічного об'єкту, історія пошуку її звучання не має якихось чітко вказаних етапів чи меж. Так стається, тому що неможливо всяку холоднечу від музики трактувати як приналежність до звучання арктичного, і завдяки такому підходу до дефініцій та слабеньким знанням автора у історії електричної музики, першим твором який звучить як холодна північ можна назвати роботу німця Томаса Кьонера під назвою Teimo (1992). Платівка має у собі 8 треків, назвами котрих Томас скеровує слухача у світ безкрайньої мерзлоти, переживати полярні хуртовини на борту дрифтуючого корабля. Слідом  за нею, наступного року виходить Permafrost від того самого автора. Назва цього альбому взята в "честь" вічної мерзлоти грунту, яка, спостерігається  наприклад у Сибірі. Що таке арктичний клімат Томас Кьонер знає не з чуток, адже багато часу своєї молодості провів там - у всіх місцях, які дали свої назви його треках, серед тих речей, які його надихнули на таку роботу. 

  




Але по-справжньому за арктичний звук взявся норвежець Геір Єнсен, що пізніше прославився під псевдонімом Biosphere. Як каже цей уродженець Тромсе, ідея про подібну музику йому прийшла у голову під час археологічних розкопок у далеких районах півночі Норвегії. "Я гадаю, що ця ідея досі сильно впливає на мене, тільки, мабуть вже більш на підсвідомому рівні, адже я не намагаюся описати простір як його описують, скажімо, у малюванні" (2004 р., у інтерв'ю для themilkfactory.co.uk). Сміливо відкинувши можливість вибитися у люди за допомогою драм-н-басу (у який Геір бавився  в 1990 році під псевдо Bleep), він розвертається у бік мінімалізму, пробуючи себе у ембіенті вже як Biosphere. І хоч на його перших двох альбомах ще доволі серйозно відчувався вплив клубної музики, Геір зумів вистрілити твором, що справді можна віднести до шедеврів не лише обговорюваного арктичного ембіенту, а й електронної музики взагалі. Цим твором став його альбом Substrata, що вийшов у 1997-ому році, і змусив слухачів звернути увагу на далеку північ по візуальні асоціації із почутим. Несподівано слухачі стають глядачами, і у перекатах м'якого басу бачать як сонце торкається поцілунком до горизонту, як у імпульсах синтезаторів полярний день закінчується останнім на найближчі півроку заходом сонця, і так само раптово помічають як у радіошумі довгих хвиль виринає відлуння столичних радіостанцій. 
 
 
Пізніше, в 2000-ому році Геір видав у світ альбом Cirque, присвячений Крістоферу Маккендлесу, котрий загинув у лісах Аляски, і чия історія стала натхненням для фільму "У диких умовах" Шона Пенна. Варто також відзначити, що Геір Єнсен не одною Арктикою надихається - у 2006-ому році він здійснив сходження на восьмитисячник Чо-Ойю у Гімалаях, принагідно записуючи на свої мікрофони довколишні шуми та звуки. В тому ж таки році результати його роботи були окремо видані під недалекою назвою "Cho Oyu 8201m: Field Recordings From Tibet".
 
І тепер, підсумовуючи абзац про музику Biosphere, не буде зайвим відзначити, що його творчість стала фактично еталоном субжанру із назвою "арктичний ембіент". Substrata зацікавила людей Арктикою, історією її підкорення та освоєння, її атмосферою та її життям.

 
фото: Harry Shave
Окрім цих хлопців, сьогодні на теренах інтернету під позначкою "arctic ambient" можна знайти багацько виконавців, альбомів та треків, але переважна кількість цих робіт не стосується Арктики, народжена вона іншими холодними світами, можливо такими як Плутон. А усе те, що прийшло до нас із півночі зайняло своє місце у 00-их. В першу чергу привертає увагу проект американця Andrew A, який взяв собі за сценічне псевдо назву одного з найбільших льодовиків світу - Vatnajokull.

  

 
З-під його машинок вийшло 4 релізи з дрифтуючими льодяними станціями, згубними туманами та проходами крізь тріскучі криги. Поруч з ним виділяється робота Seetyca With Mystified під назвою "Arctic Isolationism", і судячи із звуків, ці люди теж безнадійно заражені північчю.
 
2007-року у зовсім не холодній Італії з'явився лейбл Glacial Movements Records (www.glacialmovements.com), котрий займається подібною музикою. За неповні 6 років на ньому вийшло 17 шикарних релізів, з кожним із яких вартує окремо познайомитися. Хоча б через те, що музику звідтам пишуть люди, які не лише просто бували за полярним колом, а котрі і живуть там. Ну ось наприклад норвежці Rune Sagevik і Jostein Dahl Gjelsvik замкнулися у маленькі хижці десь на перемичці між двома гірськими вершинами, а звідти винесли у світ на руках "Tele", оповідь запозичена у місцевих тіней, снігів, каменюк і льодовиків. Свою минулорічну колаборацію вони назвали Pjusk
 

  

По великому рахунку, навряд чи Ви зустрінете поняття "арктичний ембіент" вимовлене авторами пейзажів описаних вище, це словосполучення сьогодні використовується хіба кількома музичними оглядачами та користувачами last.fm. Проте було б грішно не виділити йому окрему нішу і не оцінити його гідність. Хоч в більшій мірі ця розповідь є спробою зацікавити Арктикою та її космосом, ніж сконцентрувати увагу на певному підвиді музичного стилю. Це швидше спроба озвучити щось неозвучне та осягнути щось неосяжне. Тому що Арктика - це щось значно більше ніж холодний океан із кількома дивними островами. Це величезний складний організм, який береже себе у первозданному вигляді вже десятки тисяч років, який дозволяє людині глибше зазирнути у пітьму минулого, і який ми можемо так легко втратити у найближчий час. Музика ж, як завжди,  допомагає нам наблизитися до самої суті цієї холодної та водночас прекрасної частини планети Земля.
  
Підготував: Артем Куз

24.03.2013
 


Коментарі: 0

РЕКЛАМА

Молодість 2013Відпочинок у Карпатах