Blackpaperplanes: "У Бремені ми грали у церкві, над сценою висів хрест, та це нікому не заважало галасувати, пити пиво і грати в кікер"




 
Білоруси Blackpaperplanes нещодавно повернулися зі свого першого великого закордонного туру. Про несподівані зустрічі та пригоди, що спіткали їх - далі у нашому інтерв’ю.
 
18 червня, ми довго ліземо на вершечок оглядової вежі, аби подивитися на Варшаву, поговорити про пострадянщину і зробити кілька кадрів на фоні заходу сонця, ще кілька на фоні бізнес-центрів, ще кілька на фоні стадіону і ще кілька селфі. Артем, Віт, Толік і Валік досить легко розуміли мою погану російську і радісно ділилися планами на тур наминаючи помідоровий суп та гігантські сендвічі у моїй улюбленій кав’ярні, де працює чарівна дівчина з Одеси. Там хлопці загубили втому, голод, переживання і телефон з усіма контактами по цілому туру (у перший же день). Ми домовились зустрітися вже ввечері у клубі “Хмури”. “Це на Празі?” - запитала я, маючи на увазі один із варшавських районів. Звісно, що після такого запитання хлопці навіть не сподівалися мене побачити на концерті. 
  
За півгодини до концерту хлопці грали у пінг-понг на подвір’ї привертаючи до себе неабияку увагу перехожих. За першим келихом пива ми згадали їхній перший концерт у Києві, перемили кісточки усім можливим промоутерам, поговорили про різні концепції написання музики і пішли послухати розігрів.
 
Клуб був досить маленький. Скромний бар та кімната з низькими стелями. Багато звуку, мало світла. Простір одночасно виглядав круто і моторошно. Та за деякий час бажання поговорити перемогло і ми перекочували у бар та, прибравши залишки солоних огірків зі стільця, продовжили будувати плани на майбутнє та ділитися спогадами. 
 
На початок виступу кімната була вже наполовину заповнена людьми з чорними хрестиками на зап’ястках (організатор особисто проставляв їх маркером після внесення скромної плати у розмірі 15 злотих за відвідання концерту). З першої пісні усі почали танцювати і за деякий час стояти на місці було вже просто неможливо. До мене підскочив якийсь місцевий з криком (дослівний переклад) : “ці пацани - афігєнні! коли чую як вони грають - не можу втриматись на місці! і ніхто окрім мене цього тут не відчуває! навіть ти!” Тоді він побіг під сцену, де до нього спустився Віт і вони разом продовжували свої танці до кінця пісні, яка і знаменувала кінець виступу. Ніхто не хотів відпускати Blackpaperplanes їхати далі, адже хорошої музики багато не буває. 
 
Після концерту, якому передувала довга дорога та безліч пригод (у інтерв’ю детальніше) наші плани погуляти нічною Варшавою розсіялися. Хлопці поїхали відпочивати, пообіцявши розповісти про свої наступні виступи у турі мені та всім читачам AZH. 
 
 
AZH: Коли з’явилася ідея їхати в тур Центральною та Західною Європою?
 
Артем: Думка про цей тур вже давно крутилася у мене в голові. Я постійно бачив у коментарях повідомлення від людей з Німеччини, Франції, Прибалтики. Хотілося просто пограти у різних країнах, містах, познайомитись з європейською аудиторією, порівняти їхнє ставлення до музики зі слухачами з СНД. Два роки тому ми збиралися проїхатися Прибалтикою, але за два тижні до поїздки тур довелося скасувати через некомпетентність одного з організаторів, який обіцяв зробити для нас 3 концерти. З того часу я довго збирався силами аби підняти питання нового туру. 
 
AZH: Хто займався організацією туру і як це відбувалося?
 
Основною частиною туру спочатку займався я. Писав усім можливим організаторам, клубам та майданчикам, але відповіді переважно були з відмовою, оскільки більшість навіть дрібних клубів складають свою програму ледь не півроку наперед. А ми планували тур за 3 місяці. Принаймні тепер я знаю, що краще будувати плани завчасно. Тоді довелося шукати допомоги серед знайомих і я згадав про свого друга з Німеччини, який допоміг нам із рештою туру. Він відкрив букінгову агенцію "Gross Art IG", якою він займається спільно зі своїм другом. Хлопці тільки почали свою діяльність, але вже можуть пишатися успішними турами пост-рокових та інді-гуртів.  
 

 
AZH: Які особливості підготовки туру були у різних країнах?
 
Якихось особливих відмінностей я не помітив, хіба що в Німеччині, охочіше, ніж в інших країнах, погоджувались на наші концерти. Хоча ні, згадав! Вперше на наш запит відповів Dunk з Бельгії. На жоден із запитів щодо участі у їхньому лейблі, або на фестивалі я не отримував відповіді, та і мій друг з Німеччини сказав, що ми - єдиний гурт який вони погодились прийняти вперше. Було дуже приємно усвідомлювати що так і є. І ще більш приємним був той факт, що хоча ми і не беремо участь у фестивалі Dunk (протягом року вони організовують серію концертів під знаком Dunk!HQ) та все ж ми перший білоруський гурт у їхньому лайн апі. Однак, більшість там уявлення не мали, де знаходиться Білорусь :)   
  
AZH: Коли наступив цей момент усвідомлення, що "тур вже почався"?
 
Думаю тоді, коли в нас почалися пригоди по дорозі у Польщу. Через певні обставини нам довелося в'їжджати через Литву, тому ми робили невеликий гак. Але наш навігатор чомусь вирішив прокласти дуже дивний маршрут і ми зрозуміли це, коли через 4 години після перетину, повернулися на кордон де ледь не поїхали назад додому :) (у хлопців була віза на один в’їзд - прим.ред.) Уявлення не маю як так вийшло, але варто було бачити наші здивовані обличчя, та особливо литовську прикордонницю, яка запитала "Все? Вже скучили за домом, хочете повернутися?". Через цю прикрість нам довелося проїхати зайвих 150-200 км.
 

 
AZH: Якщо порівняти перший та останній концерти, що змінилося?
 
Змінилося ставлення один до одного. Було помітно, що ми дуже змучились один від одного. Постійно знаходитись разом у дорозі, на концерті, після концерту та і взагалі весь день - трохи складно. Іноді хочеться усамітнитись, погуляти наодинці, хочеться піти наприклад праворуч, тоді як всі йдуть ліворуч. Думаю, це було важкувато всього для деяких з нас. Тур так швидко пролетів, що на останньому концерті я повернувся до хлопців і запитав: "І що? Вже все? Невже тур закінчився?". З одного боку нам було навіть приємно, що все вже позаду і всі можуть повернутися у свої теплі ліжечка та люблячі родини. Але з іншого боку, це були найвідпадніші два тижні нашого життя, ми ще краще пізнали один одного. Кожен відкрив для себе щось нове і кожен день був сповнений пригод.
   
AZH:  У яких містах ви побували?
 
Переважно тур проходив містами Німеччини… ммм… я вже збився з рахунку. Напевно близько 8 німецьких міст з концертами, ще у 4 міста ми заїхали просто погуляти. Також були у Бельгії і Польщі.
 

 
AZH:  Яке місто було для вас "найсмачнішим"?
 
Дуже важко судити за таким критерієм. Кожне місто було особливо смачним. Кожне місто і кожен концерт мав свою атмосферу. Хоча напевно варто відзначити останнє місто Weimar. Ми приїхали до цього міста саме тоді, коли була найбільш приємна і сонячна погода. Ніхто з нас не читав нічого про це місто і ми не уявляли яким воно буде. А він виявився для всіх приємною несподіванкою. Дуже гарне, культурне і величне місто, в якому мешкало чимало знаменитостей таких як: Ганс Крістіан Андерсен, Йоганн Гете та Фрідріх Шиллер. Там навіть пам'ятник Пушкіну стоїть! Ми були просто в захваті від нього. 
 

 
AZH: Який концерт запам'ятався більше за все?
 
Запам'ятався майже кожен. Кожен був індивідуальним. Ми грали у пабі для стариганів сьорбаючих пиво, а після ночували в підвалі під пабом! Грали на фестивалі Fete De La Musique у Галлі, де було багато людей і це був open air фестиваль, а місце в якому ми грали називалося Gasometer - колижня газова станція, де під тиском газ розподілявся містом. Чарівний концерт у Зоттегемі в Белігії з понаїхавшими голландцями, міцним бельгійським пивом і неймовірно чудовою атмосферою. Це і нічний концерт в Касселі в популярному клубі Unten, де раніше відбувалися нелегальні вечірки, а сам клуб знаходиться у підвалі під вокзалом! Неймовірні відчуття, виходиш з клубу, а перед тобою одразу і вокзал, і залізничні колії. Це і концерт у дуже дивному Бернбурзі, з їхніми комуністичними, однак дуже приємними людьми. Відривний концерт у Ляйпцигу, у першому місті Німеччини, де в нас був концерт, хлопці там просто супер! У них ціла родина, яка підтримує один одного і аудиторія просто незабутня, позитивно відгукувалась, всі обіймалися і пригощали один одного пивом :) У Бремені ми грали у церкві, над сценою висів хрест, та це нікому не заважало галасувати, пити пиво і грати в кікер. Трохи дивне відчуття, коли сидиш у церкві з пляшкою пива перед хрестом, адже у наших пострадянських країнах такого особливо ніде не зустрінеш. Веймар запам'ятався найкрутішим афтепаті і дивовижно приємними людьми! Ну і звісно що найдушевніший концерт ми зіграли у маленькій затишній кав'ярні у Галлі. Прийшло людей 30 і кімната була вже досить повна, ми грали досить тихо, сидячи і навіть вперше заграли джем, який правда трохи затягнувся, вже не пригадую наскільки :) Але усім сподобалося, особливо нам! 
 

 
AZH: Крім концертів, де вам ще вдалося побувати?
 
По дорозі ми заїхали в Гамбург, Кельн, повалялися на березі північного моря у Бремерхафені. Ночували в машині десь попід лісом, коли їхали з Мінська до Варшави. Ще заїхали в Берлін на кілька годин, але зрештою застрягли там на 6 годин, оскільки в 11 вечора не могли знайти працюючу автомайстерню, бо в нас прокололося колесо. Врешті, на пошук робочої майстерні витратили 1,5 години і в черговий раз набираючи номер, ми вже усвідомлювали, що залишимось тут до ранку, але на іншому кінці відгукнувся чоловік, який міг говорити російською. Перша ночі, майстерня, двоє росіян, які не просто залатали нам колесо, а поставили абсолютно нове! Та ще і за 20 євро :) як виявилось, один з них - музикант. Словом, поїздка видалась ще та!
 

 
AZH: Чого не варто робити у турі? 
 
Не варто сподіватися, що все пройде як потрібно. Іноді відбуваються ситуації, яких не очікуєш. Наприклад, ми повинні були зупинитися в Гамбурзі на два дні у моєї знайомої, але вона кудись поїхала і не попередила нас про це. Тому приїхавши до міста нам довелося кататися по місту в пошуках нормального місця для сну. У турі не варто недооцінювати свою витривалість. Я ніколи не міг собі навіть уявити, що зможу не спати 2 доби, однак я протягнув! Та ще і Толік разом зі мною. По дорозі додому ми були схожі на двох зомбаків з серіалу "Ходячі мерці". Я присягаюсь, в якийсь момент мені здалося, що ми почали спілкуватися невиразними звуками :) та все ж розуміли одне одного! Він ще намагався споїти мене віскі, щоб я заснув (сам він не п'є). Однак його план спрацював на 5-10 хв, і далі наше втичення продовжувалось. Не варто НЕ брати з собою в дорогу запаску, оскільки різне може трапитись, як з нами в Берліні. Нам просто пощастило, що ми знайшли хлопців у майстерні!
 

   
AZH: Навіщо потрібно їздити у тури?
 
У турів є кілька сторін медалі. По перше - це єднання та гуртування команди і відмінне проводження часу зі своїм гуртом. По друге - це чудовий спосіб показати і подивитися самому чого ти вартий на сцені. Серйозно, в кожному місті траплялася зовсім різна публіка і тільки по їхній реакції і загальному настрою можна було зрозуміти чи ти робиш хорошу музику, чи ні. По третє - відмінний спосіб поповнити свою фан базу, адже з кожного концерту хоча б 30% публіки йде додому з думою підписатися на ваші сторінки, послухати матеріал. Є ще одне - це можливість подивитися на те, як працюють інші команди, обмінятися та набратися досвіду, випробувати себе у різних ситуаціях. Ну і останнє - побачити нові міста і країни, познайомитись з новими людьми і зрештою розважитися, чорт забирай! Адже тур, це не тільки робота, це - веселощі!
 

 
Доречі, поки я писала статтю, хлопці встигли випустити 2 нових треки. Щиро раджу послухати!
 

     
розважалась, спілкувалась з Blackpaperplanes та перекладала

Маргарита Кулічова



08.08.2014
 


Коментарі: 0

РЕКЛАМА

Молодість 2013Відпочинок у Карпатах