Codeine. Фригідні зірки американського інді-року


У травні цього року в ряді заходів міжнародного фестивалю All Tomorrows Parties у США, Великобританії та Японії виступлять напівзабуті, але легендарні піонери slowcore або sadcore – Codeine. 
 
Двадцять два роки тому сіетлський лейбл Sub Pop, відповідальний за ґранджеву ейфорію в Америці, випускає дебют таємничого нью-йоркського тріо, котре подарувало шанс тихим, сумним і мрійливим молодим людям побачити на сцені собі подібних. Зміст платівки Frigid Stars найбільш брутальним чином відповідає своїй назві – із глухих басових хвиль, підкріплених нарочито неспішними ударними і протяжним репететивним мінорним дзвоном телекастера доноситься змучений і неначе позбавлений будь-якого бажання голос. Послання гурту змальовує вічні сцени самотності і відчаю, але приблизно із тією не награною щирістю, з якою це може зробити дзвінок найкращого друга, на якого так схожі абсолютно непретензійні хлопці у робочих сорочках з промоційних фотографій. Недосхоплені посмішки, сигаретні автомати, янголи у дірявих шкарпетках і викидання старих речей – образний ряд неодмінного з’ясування складних стосунків у зверненні на «ти» майже шепотом. Така сповідь має вповільнити нестерпний біль, подібно опійному наркотику, назву котрого носить гурт, але зловживання яким може викликати гальмування свідомості, що переживають кодеїнові наркомани. Контрольний постріл платівки, пісня із назвою Pea, вступає акустичною гітарою, багатообіцяюче биття по струні якої супроводжує сподівання про полегшення у перебуванні під звичайними сонячним променями. І полегшення це у бутті горошиною, полегшення лише у сліпій підлітковій помсті тим самим твердим горошинам, якими неминуче хотів би стати несхожий і самотній оповідач. 
 
 

 
«Гарного друга важко знайти. Я знайшов тебе, чи будеш ти моїм?» - з надією протягує лідер гурту Стівен Іммервор в одній з пісень другого релізу групи, Barely Real EP, перериваючись із м’якого повільного загравання на мінор дісторшену, тим самим неначе декларуючи статус власної музики – дружня довіра обережних і зневірених. Можливо, найважливіший принцип інді-музики.
  
Багато гастролюючи, граючи на одній сцені з рядом новоявлених мат-рок та прото-пост-рок команд, гурт зазнає певного успіху, виступивши на шоу легендарного радіодіджея Джона Піла. Гіркосолодка Brokenhearted wine, наряду із Pea, задає настрій і позицію цілого ряду гуртів, так званої slowcore-опозиції до претензійного ґранджу, який не сходить з приймачів. Codeine стає її першою ластівкою, поряд з Red House Painters і Low, засвоївши уроки шуґейзерів та пост-хардкору і будуючи повільні конструкції, ускладнених витонченим металевим гуркотом, ліричних оповідань під гітару.
  
 
Відходячи із тугою і відчаєм початку дев’яностих, Codeine починає затихати на півдороги в нікуди. Ґрандж комерціалізується остаточно, а його тиха опозиція або потопає у хвилях новоявленого пост-року, або замикається на собі, не допускаючи журналістського клейма, як наприклад Марк Козелек з Red House Painters, що перетворився практично на класичного автора-виконавця. Останній альбом тріо носить вкрай невигадливу назву – White Birch, а його музика фактично зливається в єдине довге блукання засніженою тропою обабіч вулиці. Невиразність і невизначеність ведуть їх носія на світло тьмяного Ніщо, викликаючи у нього питання типу «що значить слово вакансія, коли ти не чекаєш нічого?». Як доросла дитина впевнюється, із ледь помітним подивом, що привидів під ліжком більше не існує, так і музика сліпим ехом продовжує байдуже крокувати, дивлячись на власні ноги у намаганні перестати озиратись. Таким непомітним глухим криком і замовкає гурт, розчиняючись у більш дрібніших формаціях і мовчанні, подібно пігулці, але залишаючи ефект у серцях небагатьох.
   
На сьогодні інформацію про гурт можна знайти здебільшого у вражених відгуках блоґерів, котрі тримаються за його записи немов за скарб, намагаючись передати досвід сумної радості друзям. Кожна історія відкриття породжує сповіді, повні переживань з приводу того, як кодеїнова музика рятує/ламає життя, назавжди щось міняючи, одного разу залишившись. Концертне повернення гурту сьогодні ніколи не викличе значного шуму і заразної ейфорії фестивальних меломанів. Але час від часу ще будуть доноситися відголоски, як після давньої пожежі у містечку або напівзабутого вбивства чи навіть смерті родича у ранньому дитинстві. Час від часу хтось із напівсумною посмішкою буде про себе напівпомітно дякувати.
  

 
 
 Ів. Шелєхов
 

04.04.2012
 


Коментарі: 0

РЕКЛАМА

Молодість 2013Відпочинок у Карпатах