Меланхолічний позитив embilight


Матеріал із трьох частин - короткий зміст: інтерв’ю з гуртами embilight та Сoala Pascal, де вони намагаються заперечити свою причетність до пост-року, а також репортаж із першого київського вечора пост-року


День перший : embilight

AZH зустрівся з гуртом embilight за два дні до концерту, що відбувся в арт-клубі «Бочка Хмільна». Пасмурна була погода, падав дощ. Увесь вечір ми проговорили, а що з того вийшло читайте нижче.

embilight
[ фото є клікабельними і збільшуються ]

Склад гурту:
Юра – вокал, бас
Ваня – гітара
Тоня – клавішні
Саша – барабани

Сторінка гурту на майспейс/embilight, де їх можна послухати. Там, незабаром, за словами Юри, повинно відбутись оновлення. Зокрема з’явиться емблема гурту, яка наразі ніде не фігурує, проте була створена ще два роки тому, в часи, коли гурт ще називався Ambulance.

Юра: Півроку ми грали під назвою Ambulance, а потім, буквально за тиждень, у нас повинен був бути перший концерт і нам сказали, що у Сумах уже грає така група...
Так з’явилась назва embilight.

AZH: Коли ми зайшли на ваш майспейс, то помітили, що там, окрім двох пісень, більше нічого немає. Отож, можливо ви тепер представитесь і розповісте тим, хто про вас певно вперше чує, трохи про себе. Факти, дати. З чого все починалось? Як ви вперше зібрались?
Юра: Ну, це було...
Тоня: ...18 серпня – перший день, коли ми всі разом зібрались...
Ваня: ...у 45му. :-)
Юра: Ще раніше. Це було два роки тому в жовтні (кінець жовтня 2005 року), коли я прийшов у гурт до Вані.. Ось тоді ми просто познайомились із Ванею. І там, шляхом якихось змін у складі, залишились лише я і Ваня. Потім до нас приєдналася Тоня. Згодом прийшов барабанщик Саша. У такому складі, як зараз, гурт існує з серпня 2007 року.... А до цієї музики, що ми зараз робимо, (коли грали попереднім складом) був брітпопчик такий легесенький.

embilight

AZH: Скажіть, будь ласка, як ви самі визначаєте свій стиль?
Звичайно це все журналістські прибамбаси – всю музику вганяти в якийсь стильові рамки. Та оскільки світова критика користується цією «бюрократичною системою», то від вас хоча б асоціації з якимись течіями у музиці.

Юра: Коли ми більш-меш визначили, що матеріал у нас на щось схожий, витриманий концептуально, чи як можна сказати, то ми вже побачили, що дуже багато в нас перетинається із таким гуртом як Sigur Ros. Тому з того моменту ми почали себе асоціювати як пост-рок гурт. Хоча, побувавши на концерті, де грали Coala Pascal і Silence Kit, можна було побачити, що пост-рок він дуже різний і чим далі, тим менш впевнено я кажу, що ми граємо пост-рок. Бо люди, які приходять на репетиції до нас, одразу говорять: «У вас не зовсім пост-рок. Так, Сігур Рос, але...»

AZH: У вас Sigur Ros?
Юра: Принаймні, всі кажуть, що ми на нього схожі.
Ваня: Тільки вокал схожий.
Юра: Ну, можливо.

embilight

AZH: Ви відповіли одразу на моє наступне запитання. Я хотів запитати, яка група є найвизначальнішою для вас, яка надихнула вас на творчість, сприяє вашому стилю. Це Sigur Ros?
Ваня: Я думаю, не зовсім.
Юра: Скажімо так. Спочатку, як тільки ми почали грати в такому стилі, то найбільше, вважаю, вплинув Sigur Ros. Але тепер, усі прийоми, які ми використовуємо, можливо навіть більше запозичені в інших гуртів. У цілому на стиль і настрій музики – так. На мою думку, Sigur Ros найбільше вплинув.

AZH: Проте ви дотримуєтесь загальної концепції пост-року, певних рамок цього напряму?
Юра: Не те, щоб рамки. Є пост-рок, коли просто шум гітарний, барабани без голосу.
Оскільки я раніше дуже захоплювався бріт-попом (слухав Сoldplay, Blur – доволі мелодійна музика), одразу перейти в такий агресивний пост-рок... мені він, чесно кажучи, не дуже й симпатичний. Мені подобаються мелодії, гармонії. І ми граємо просто красиву музику. Так, у нас прийоми пост-року, така ж гітара, але в цілому ми залишаємось шанувальниками красивих мелодій та гармоній. Ну, а те що Sigur Ros грають те ж саме, то я не скажу, що ми боїмось вийти. Просто нам подобається така музика, як Sigur Ros.

AZH: Питання до всіх учасників: що у вас на плеєрі?
Тоня: Jeniferever
Юра: Jeniferever, Editors.
Ваня: Unkle, пісня Оasis, група Preslee, група embilight, Radiohead (In Rainbows), останній альбом Muse...

embilight

AZH: Суб’єктивно розділяю пост-рок на дві загальних течії – депресивно-меланхолійну (такі як Sigur Ros, Mogwai) і депресивно-маніакальну (Silence Kit, Caspian). Ви граєте депресивно-меланхолійну. Такі от загробні гітарні звуки на тлі фортепіано. Потім це все вже переростає у драйв. Скажіть, що є рушійною силою ваших композицій – це життєрадісний позитив чи депресивний негатив?
Юра: Я думаю, не те що б негатив, однак швидше настрій все ж таки депресивний, тому що в нас веселих пісень практично немає.
Тоня: Меланхолічний позитив.

AZH: Я десь в інтернеті зустрічав характеристику пост-рок гуртів за якою вони грають депресивний позитив. Як ви думаєте, що таке депресивний позитив для вас?
(тиша і легкі усмішки)

AZH: Чи має право на існування таке визначення чи це цілковитий абсурд?
Юра: Будь-яке визначення має право на існування, та я не думаю, що це якось стосується нас. Чесно кажучи, я ніколи над цим не задумувався, але вважаю, що музика у нас більш меланхолічна і ось саме така погода, коли йде дощ – найбільш підходяще середовище для нашої музики.

AZH: Тобто погода, зовнішній світ впливає на вашу творчість більше, ніж внутрішній чи він змінює внутрішній світ і вже з внутрішнього світу випливає цей настрій, який є в композиціях?
Юра: Я не знаю, як там у інших учасників, та мені завжди була симпатична Великобританія, де така погода загалом-то цілий рік і тому їх настрій – сірий і навіть смутний мені абсолютно до душі і, вважаю, що музика у нас теж дещо схожа.

AZH: Хто в гурті є стержнем? Хто найбільше привносить цей настрій?
Юра: Та я думаю всі щось вносять. У всіх рівноцінний вклад...
Ваня: Скажи уже : «Я! Я!» : ))
Юра: Я не вважаю, що можна без когось обійтись. Ну звичайно, якщо буде надто весела гітара, то я скажу: «Ваня, давай трохи сумніше»... По-моєму, я такого жодного разу не казав.

embilight

AZH: Територіально ви більше яку музику слухаєте? Британську, американську, інше ?
Юра: З американських гуртів це напевно тільки Interpol. Великобританія, зрозуміло, класика жанру - Radiohead, Coldplay, інше. Але я бачу, що пост-рок, мабуть, у Великобританії не грають зовсім. У ньому найбільших здобутків сягнули скандинави, Sigur Ros з Ісландії.

AZH: Пост-рок відносно нова течія для України. Чому все ж таки пост-рок? Чому ви прийняли рішення грати музику, яку слухає набагато менший відсоток, ніж слухають різні так би мовити ковбасу, бріт-поп, панкуху, емо... ? Не знаю, чи є у вас намітки на комерціалізацію музики, але пост-рок завідомо андеґраундний у нас напрям.
Юра: Ні, не було так, що ми зібрались, послухали когось і сказали : хлопці, давайте грати пост-рок, бо він красивий. Усе почалось із однієї пісні, яку ми зробили і яка була написана мною рік назад, ще тоді, коли ми грали бріт-поп. Я випадково її підібрав. Вона була в дусі Sigur Ros. І якось на репетиції ми її зробили й вона вийшла настільки класною, що наступні всі пісні виходили у цьому ж настрої. З цієї пісні у нас розпочалось переродження в теперішній стиль. Цей стиль симпатичний, він набагато більше емоційно насиченіший для нас і більше подобається нам особисто, аніж те, що ми грали до цього. Не знаю, виросли або доросли до цього. Просто музика сама по собі більше подобається.

AZH: Складаючи композиції, ви більше схиляєтесь до мінімалістичного чи максималістичного підходу? Тобто, коли Ваня грає щось дуже просте ви всі кажете : «та ну, це дуже просто, давай щось складніше, щоб пальці заплутались» чи навпаки, коли один член групи грає щось сильно складне – це вже виходить технічний рок і потрібно його якось спростити, щоб було більш мінімалістично. У вас який підхід? Чи нема такого?
Юра: Лише б було красиво. Якщо воно пре, якщо чіпає за душу, то байдуже.

AZH: Ви виступали тільки в Києві?
Юра: Поки тільки у Києві. І то це надто гучно сказано. У нас було три концерти.

AZH: А концерти організовував товариш Fight?
Юра: Товариш Fight причетний тільки до «Паспарту».

AZH: Скільки у вас вже є композицій?
Юра: У кількості чи по часу?

AZH: І так, і так. На альбомчик чи на EP-шку?
Юра: Наступний концерт (що відбувся у середу – прим. ред.) у нас виходить за тривалістю 55 хвилин. Це по-суті всі композиції в такому напрямку/жанрі пост-рок, які у нас є. Це дев’ять композицій у закінченому вигляді, які можна записати.

AZH: Чи маєте вже якийсь професійно записаний міньйон?
Ваня: В Україні це дуже важко зробити.
Юра: В Україні можна класно накопичити, а звести дуже тяжко, тому що у нас ніхто не зводить... Усі звикли до того, що зведений запис після накопичення повинен бути вилизаний нами без будь-яких помилок, без лаж. Так як радіо вмикаєш, будь-що там - Скай, Океан Ельзи, такого роду гурти... Там усе вилизано настільки, що навіть нецікаво слухати, воно прісно звучить. Нам було б музику легше писати, якби ми всі одночасно грали. Ми можемо. Технічно ми вже достатньо зіграні для того, щоб записатись одночасно. Проте в нас ніхто на це не піде, бо всі вважають, що це непрофесійно, це буде гірше. Тобто запис відбувається так: 4 людини налаштувались і грають. Не зводити доріжки. Як Сігур Рос записується? Вони сіли, всі зіграли. Потім окремі інструменти записали зверху, але основна частина партій у композиції пишеться одночасно в одному приміщені і за рахунок цього виходить дуже смачний звук.

AZH: У вас не було спроб записатися в такій інді манері на домашній студії чи більш-менш доступній. Умовно кажучи, самвидав ?
Юра: Ну ось, зараз ми пишемо композиції у барабанщика з Singleton. У нього своя база для репетицій, але це не студія. Вона добре відзвучена, на ній добре накопичувати. Ми на ній накопичуємо, а звести вже проблематично, бо там шум...
Одну пісню, що викладена на майспейсі, ми записали на студії, на «Аркадії», де все, що потрібно - мікрофони за 4 тис. доларів, звукорежисер, який 20 років уже зводить... У результаті вийшло класно, якісно, чисто проте не вистачає атмосфери. Не передалось. Не знаю чому. Певно, все було настільки ідеально вилизано, що просто нудно слухати. Ми знали, як повинно було звучати, з яким настроєм. Та на записі цього не вийшло.

AZH: Зараз музика у шоу-бізнесі пов’язана з відеорядом. Кожний гурт намагається зняти кліп. У вас уже є якісь напрацювання для цього? Або яким би ви хотіли бачити перший кліп, його сюжет?
Юра: Доволі дивна ситуація. До нас приходив фотограф на репетицію одну і сказав, що у нього є дуже талановита дівчина, знайома, яка зняла дуже класний кліп. І я вже сповнився надій, думав, що це буде дійсно ВОНО, що нарешті знайшлась людина, яка так прониклась цим усім. Я подивися цей кліп в Інтернеті. Загалом там все чорно-біле - дівчина йде якимись шляхами (дорогами) з порізаними венами... Отож.. (сміється) додивитись до кінця мене не вистачило. Я промотав трохи і зрозумів одну річ, що я, мабуть, би нікому не дав писати сценарій для свого кліпу, тому що у нас або прийнято знімати кліпи для ВІАГРИ, або для чогось такого супер важкого. А для такої музики, по-моєму, ще не народилась людина, яка може дійсно зняти хороший кліп. Тому над цим я навіть не зоморочуюсь. Взагалі вважаю, що чим простіше, тим краще. Подивитися хоча б ту Хейму Sigur Ros, де вони просто знімають Ісландію. Як на мене, це в триста раз красивіше, аніж.... (сміється) не буду конкретизувати.
Ваня: …в душі з мікрофоном ))

AZH: Яка середня тривалість вашої композиції ?
Юра: Від 6-ти хвилин. Найкоротша – 5 з чимось. Максимальна – 10 хвилин 30 секунд.

AZH: Деякі музиканти вживають певні стимулятори. Не обов’язково наркотики. Це може бути кава, чай, алкоголь, енергетичний напій чи перегляд еротичних журналів. У вас є якісь стимулятори, які ви вживаєте перед концертом чи репетицією?
Тоня: Для мене основне надихнутись. Послухати свою улюблену музику чи подивитись відео. Жодних стимуляторів у плані алкоголю у мене нема.
Юра: У мене – найбільший підйом для творчості – це мої особисті переживання, коли все чудово – то ні.. Меланхолія, депресія... – ось тоді, грубо кажучи, йде пруха.
Ваня: Сама думка, що ти займаєшся тим, чим хочеш. Напевно і все. Жодних душевних станів не помічав.

AZH: А чим найчастіше викликається депресивний стан?
Юра: Я не знаю, чесно кажучи. Буває просто, прокидаєшся – дощ. На вулиці погода така. Чи настрій такий буває. Я не знаю від чого це. Якби я міг це викликати, я б це викликав, щоб написати пісню. Це було б класно!

AZH: Книжки, фільми?
Юра: Можливо фільми. Книжки не викликали такого сильного потрясіння, як викликали деякі фільми. Я дуже довго ходив у такому стані «буквально переїханий потягом» після http://en.wikipedia.org/wiki/The_Jacket >Піджака. Не стільки сам фільм, скільки саундрек до нього… Я два дні ходив і хотів закинути музику взагалі, тому що розумів – мені до рівня цього саундтреку взагалі ніколи не дотягнути. Сам фільм класний, актори теж чудові, проте саундтрек!

AZH: Для якого фільму ви хотіли б записати саундтрек? (Стилістика, жанр)
Юра: Я думаю, що наша саме музика підходить для того, щоб доповнити чиїсь переживання. Людина щось відчуває. Гадаю, це настрій від меланхолійного до ностальгічного. У кожному разі, спогади з певною часткою смутку. Під «життєрадісний» кліп гурту Смеш я не думаю, що у нас щось вийде.

AZH: Залишилось лише зв’язатися з режисером «Піджака», щоб він вам зняв кліп ))
Юра: Та ні, насправді сценарій написати без проблем можливо. Але я не вірю в те, що хтось це зуміє зняти, а якщо і зможе, то він буде зрежисований так жахливо...

AZH: А сценарій уже є?
Юра: Ні. Та не складно написати. Це можуть бути переживання якоїсь конкретної людини. Але я не думаю, що потрібно розігрувати якусь важливу драму. Як у тому ж кліпі гурту Смеш. Досить показати якийсь певний сюжет, що буде хорошим доповненням до музики. Проте нам би EP спершу записати, а кліп я думаю, буде дуже не скоро.

AZH: Хто чим займається, коли не займаєтесь музикою?
Тоня: Юра навчається, а всі інші – працюють.
Юра: Чекаємо репетицій звичайно...
Тоня: Ваня працює, а ми з барабанщиком не працюємо. Ми займаємось тільки музикою.
Юра: Ми займаємось чим-небудь, лише б цей час швидко пройшов. Щоб можна було зробити репетицію, виступити де-небудь.

AZH: Тобто плани на майбутнє пов’язані виключно з музикою?
Юра: Я навіть не думаю про те, що буде, якщо що-небудь не вийде із музикою. Бо я не знаю, де знайти собі застосування і кому взагалі я можу бути потрібний. Тобто, все чим я займаюсь, окрім музики, викликає у мене дикі припадки нудоти, бо все це просто нестерпно. Це все рутина і я не знаю, як люди взагалі цим можуть займатись. Нетворчої діяльності я для себе не уявляю.

AZH: А якщо конкретизувати? Що саме викликає нудотний стан?
Юра: Будь-яка фантазія на тему «чим я буду займатися, якщо не музикою». Я не можу собі уявити, як я вранці прокидаюсь, прасую собі сорочку, одягаюсь, йду в офіс, сиджу в офісі з 9-тої до 6-тої, потім приходжу додому, дивлюсь телевізор, спілкуюсь із друзями і лягаю спати. Це все по-моєму безумно нудно.

AZH: В якому віці прийшло захоплення музикою?
Тоня: в років шість...

embilight

AZH: Музична освіта в когось є?
Юра: У всіх, окрім Вані. У мене школа, у Тоні та Саші…
Тоня: …у нас коледж, у мене ще інститут. Я викладач музики.
(Ваня здивувався, бо не знав цього)
Ваня: Я не лізу в минуле...
Юра: А захоплення, мабуть, з’явилось у дев’ятому класі, коли з однокласником хімічили щось у денсмашині. Потім він покинув це, а я почав бринькати на гітарі.
У музичній школі вчився по класу фоно (фортепіано). Бас-гітара була після Інтерполу, підсів на цей інструмент дуже сильно, але тоді ще грав з Ваньою на клавішах. А потім від нас пішов бас-гітарист і з’явилась така можливість. Я взявся за бас-гітару, а Тоня пішла на клавіші. Я граю на бас-гітарі трохи більше року. Це відносно новий для мене інструмент. Спочатку планував грати у групі на фортепіано, потім просто передумав.

AZH: Можливо у вас можуть з’явитись такі фортепіанні речі?
Юра: Можна зробити дві клавіші чи дві гітари. У нас барабанщик, наприклад, теж вміє грати на клавішах чи на бас гітарі. Якби ми захотіли і була така можливість, то ми б теж зробили так як у Sigur Ros, коли деякі пісні вони грають повністю змінивши склад. Навіть є такі речі у нас, куди б я вставив ще інструменти. Бо часто немає такого, що всі люди задіяні увесь час. Буває пів-пісні, коли не грає барабанщик чи я. На жаль, немає інструментів і важко це реалізувати.

AZH: Як щодо струнних – віолончелі чи скрипки?
Юра: У нас була така ідея, взяти струнні, тому що струни насправді дуже класно вписуються в пост-рок.. Але для цього потрібно знайти не тільки хороших музикантів, але й однодумців.

AZH: А немає такої ідеї взяти когось у штат? Штатного віолончеліста чи штатного скрипаля?
Юра: Штатного... Не думаю, що він буде повноправним членом гурту. Мені навіть важко уявити, як ми помістимось на сцені в наших тісних клубах.

AZH: Коли, на вашу думку, може вийти ваш альбом чи EP?
Юра: З хорошими записами, не надто шумними, з гарно продуманими партіями – не раніше, аніж через 2 роки. Хороший запис, класний, якісний, записаний в нормальній студії на класні мікрофони, думаю, дуже нескоро і не у нас. Точно не в Україні. Бо у нас цього беззмістовно чекати.



Продовження День другий: Coala Pascal (інтерв'ю)
Фоторепортаж: Фоторепортаж із першого вечора пост-року на якому виступили гурти embilight та Сoala Pascal

Тарас Хімчак і Ваня Джатакофф
фото: Тарас Хімчак




10.04.2008
 


Коментарі: 0

РЕКЛАМА

Молодість 2013Відпочинок у Карпатах