Емілі Хейнс: "До самого дня смерті наші життя сповнені раптовостей, і це часом жахає. Хоча й не так, як думка, що все довкола – нерухоме"


Канадійку Емілі Хейнс ми шануємо давно - згадували про неї і в огляді музики 2007 року, і в подкасті про Broken Social Scene. Жінка зачарувала нас і чарівливістю, і розумом, і красою пісень, і красою зовнішньою ) Тож проминути повз її нове інтерв'ю музичному порталу SPINearth у нас просто не вийшло. Розмова з нагоди виходу нового альбому гурту Емілі Metric, під назвою Fantasies, подорожей та джерела натхнення співачки вийшла легкою - але не без важливих фраз. Перекладати було цікаво.


Емілі Хейнс

Привіт, Емілі, вітаємо тебе з останнім альбомом Fantasies. У вас триває тур на підтримку релізу – розкажи, як із тим справи?

Чудово наразі! Ми щойно завершили європейську частину турне – квитки повністю розібрали. Кілька днів відпочинку – і 4 червня в Сіетлі перший концерт американського туру. Жива музика такий чудовий медіум, знаєте? Перед вами величезний натовп людей, які, якби стояли, приміром, десь у транспорті, неодмінно штовхали б один одного ліктями й лаялись. Але через те, що кімната заповнена музикою, всю гидоту змиває. Чарівно. Ми знайшли звукорежисера мрії, Тревора Коппена, у нього такий винахідливий підхід до мікшування… Я люблю дивитись на публіку, спостерігаючи, як він забирає їх у мандрівку.

Чи траплялись у турі дивні історії, або чи вподобала місця, які думаєш відвідати ще колись потім?

Нуу, «дивні історії»… про це довго можна говорити. Ти маєш зробити велике зусилля над собою, щоб пам’ятати, що окрім усіх цих рок-н-рольних марафонів ти ще й мандруєш… причому найкращими містами світу! Розклад жорстокий, і часто в результаті всіх зусиль здобуваєш лише одну годину для себе… І я стараюсь витягнути себе в місто, щоб побачити вже той чортів знаменитий монумент чи прогулятись парком – зробити будь-що, щоб висмикнути себе з цієї круговерті. Хотілося б повернутись у Сан Пауло, бо коли ми виступали там, зі мною завжди були четверо величезних охоронців. Вони завжди ходили слідом – це було нестерпно. Спробувала втекти – та вони спіймали! Відчувала себе Брітні Спірс. Це справді діставало – вулицю не можна було пройти, щоб хтось із людей не звернув на тебе увагу через цю гвардію. Нема на світі музикантів, у яких би не було мрій щодо слави, але хочу вам сказати, я дійсно люблю кататись на велику чи просто прогулюватись біля свого дому в Торонто чи Нью-Йорку. І сподіваюсь ніколи не проміняти це на щось інше.


Емілі Хейнс

Між цим релізом та Live It Out – діра десь у чотири роки. Така тривала мовчанка була задумана, чи щось заважало рухатись уперед?

Ці чотири роки пролетіли так непомітно… З Live It Out ми були в турі два з половиною роки, я видала і презентувала свій сольний альбом Knives Won’t Have Your Back і наступну EP What Is Free To A Good Home?, видала книжку пізніх віршів мого батька Пола Хейнса під назвою Secret Carnival Workers. Джош із Жулем видали та виступали на підтримку запису Bang Lime, ми видали DVD Live At Metropolis, врешті дійшли руки й до електронного альбому Grow Up And Blow Away, який ми зробили вдома ще 1999 року. Також ми придбали будинок у Торонто, де Джиммі створив студію звукозапису Giant, і ще ми місяцями вовтузилися з юристами, щоб завершити створення власного всесвітнього лейблу, на якому й вийшли Fantasies. Десь у цьому проміжку я поїхала на кілька місяців до Аргентини, зняла документальний фільм і написала музику для нього, Барак Обама переміг на виборах, і наступне, що я зрозуміла – час знов сідати в наш турне-автобус.

В одному зі своїх відеозаписів, інтерв’ю Help I’m Alive на сайті ilovemetric, ти зауважила, що припинила писати через те, що відчувала «пробку» в себе в голові, була у стані «паралізованого». Але Буенос Айрес прогнав це з тебе. Чим це місто так вплинуло на тебе?

Ага, це звичне для музикантів відчуття. Всі ці тури настільки дезорієнтують, що перше, що ти плануєш зробити після повернення додому – це надихнутись чимось і почати писати наступний альбом. Для мене натхнення не є чимось, чого я чекаю, сидячи в Старбаксі за лептопом, розумієте? Скільки пам’ятаю, я писала пісні тому що хотіла, тому що переживала щось таке, що неможливо передати ніяк інакше, ніж через звук. Може, дякуючи Богу, це й зміниться колись! А так це означає, що я маю змушувати себе думати, що зовсім несуттєво, чи я напишу ще колись якусь пісню, і занурюватись у сумнівні авантюри, приміром звалити в Буенос Айрес, не знаючи там нікого й не маючи жодного уявлення про те, що я буду там робити чи що має статися. До самого дня смерті наші життя сповнені раптовостей, і ця думка часом жахає. Хоча й не настільки, як думка про те, що все довкола – нерухоме.






На тому ж відео ти граєш на піаніно Help I’m Alive, й від того аж мурашки по шкірі. Чи є надія почути колись акустичну версію цієї пісні, чи просто заспівану під піаніно?

О, дякую! Так, є акустична версія цієї пісні, ми її записали разом із Джиммі й трек можна безкоштовно скачати на ilovemetric. Здається, в тій документалці були імпровізації й на якусь іншу мелодію – треба переглянути… Можливо, все це надихне нас із Джиммі зробити «акустичне» турне.

А як відбувалось написання Fantasies?

Перша сесія запису в нас була у студії на фермі на північ від Сіетла, вона називається Bear Creek. Там ми записали початки Gimme Sympathy і Collect Call. Потім у нас були кілька сейшенів у Giant, де всі четверо просто грали, що приходило в голову, та й усе. Так з’явились Stadium Love та Twilight Galaxy. Satellite Mind і Gold Guns Girls – це записи, ідеї яких Джиммі переслав мені по мейлу, а я склала слова та музику під час подорожі Аргентиною. Blindless ми з Джиммі награли на старому органі, який я знайшла на звалищі й перетягла до студії. Help I’m Alive, Sick Muse з Front Row були написані в Лондоні та Буенос Айресі. Написання пісень і створення студії забрали вдосталь часу, але коли в нас вже були всі композиції, процес пішов швидко. Зміксували все на студії Electric Lady в Нью-Йорку з Джоном О’Мехоні, і врешті решт додали та змінили купу важливих моментів насамкінець. Весь цей час за нами їздила знімальна група, роблячи документальну стрічку Rawside, тож це все було досить насичено, а до того ж і весело.

А що з музичних чи немузичних творів вплинуло на цей доробок?

Фільми в основному. Внутрішня імперія Девіда Лінча, Сьомий континент Міхаеля Ханеке, Обличчя зі шрамом Браяна де Пальми, 2001: Космічна Одісея Кубрика, Онібаба Кането Шіндоса, деякі епізоди серіалу Красунчики (Entourage), і багато хокею!

Які гурти чи альбоми ти зараз слухаєш?

The Happiness Project від Arts&Crafts! Про нього складно щось сказати. Tropic Appetites від Карли Блей. Лі Хейзелвуд. Flash Lightnin.

Може, ще зарано питати, але чи ти вже почала збирати чи просто помічати ідеї для наступного альбому?

Ну, ми думаємо над тим, щоб зробити наш наступний альбом у стилі «метал», але це поки що лише намітки.

А щодо сольних альбомів – намічається щось?

Так, на щастя, є багато пісень та ідей довкола останнім часом. Треба лише зробити так, щоб вони пасували одна одній, і щоб не було тріщин. Все вирішує час.

Чи будеш ти працювати або виступати разом із Broken Social Scene?

Хтозна! Вони запрошували мене пограти на кількох шоу цього літа, і вже люди шепочуть там про плани зробити новий альбом… І я, і Джиммі збираємось долучитись до всього цього.

Дякуємо тобі за твій час! Наостанок, для тих, хто почує твою музику вперше, та й для давніх фанів – скажи, який досвід ти б хотіла щоб вони винесли з нової платівки?

Відчуття можливості.



переклав Антон Семиженко


08.07.2009
 


Коментарі: 0

РЕКЛАМА

Молодість 2013Відпочинок у Карпатах