Endless Melancholy: в один момент я потрапив у цю вінілову хвилю, яка зараз шаленими темпами розростається



 

Цієї п’ятниці в арт-просторі Mezzanine із сольним концертом виступить Олексій Сакевич, більш знаний під іменем Endless Melancholy. Музика, котру створює Олексій тяжіє до сучасного європейського мінімалізму. Напередодні ми мали змогу поговорити з ним про новий альбом, власний лейбл та улюблені твори.
  
AZH: Почнемо з питання власне стосовно альбому, котрий вийшов на твоєму лейблі Hidden Vibes спільно з лейблом AZH. Як би ти охарактеризував музику, котра записана на цій платівці? Стилістично, можливо впливи. І які ти цілі ставив, записуючи цей альбом?
  

E.M.: Почну з того, що це вже третій повноформатний альбом мого проекту. Перший виходив на польському лейблі Preserved Sound. Другий – Epiloge – я випускав на своєму лейблі сам і третій – це ось Fragile. Записував я його протягом близько півтора року, розпочавши процес десь влітку-восени минулого року. Здається навіть влітку. Стилістично я би назвав це жанром сучасна інструментальна музика, або сучасна композиція. Я дуже великий неприхильник називати такі речі неокласикою, тому що воно не має, в моєму випадку, нічого спільного з класичною музикою. Я, по-перше, класичною музикою не надихаюсь, особливо  на даному етапі. На мене не чинять вплив класичні композитори і сама музика композиційно і по формі дуже не схожа на класику. Єдине, що  є спільного – це інструмент, яким це виконується. А загалом – це набагато простіше, ніж класичні симфонії. Тобто, це такий спрощений варіант. Через ці дві причини я би хотів сказати, що це просто сучасна інструментальна музика. Можна так назвати.
 
З приводу цілей. Взагалі існує бажання, як і, певно, в кожного музиканта, від альбому до альбому пробувати щось нове, не застоюватися на місці, розвиватися як музикант. Розвивати своє звучання. Якщо прослідкувати від альбому до альбому… Перший в мене був суцільно інструментальним, тобто  звучання базоване на одному фортепіано. Дуже повільний. Дуже повільнотемповий, дуже простий, якщо не сказати примітивний. На другому я вже почав додавати ударні інструменти, різні струнні аранжування, запрошувати музикантів. Там четверо запрошених музикантів додалося. На третьому альбомі, мається на увазі Fragile, я дуже важливу увагу приділив саме звучанню. Хотів максимально наблизити його до моїх ідеалів, якими я керуюся в плані саме звучання фортепіано. 
 

  
AZH: Кого б ти назвав серед цих ідеалів, якщо це якісь конкретні імена?
 
E.M.: Дуже багато виконавців. Не секрет, що це Олафур Арналдс, Нільс Фрам, Дастін Халаран і ще багато інших. Лейбли – Erased Tapes, ледве не повністю, Sonic Pieces – в цих межах. Крім звучання фортепіано приділив велику увагу струнним. Мені записали аранжування струнні вживу знайомі музиканти – за це їм дуже велике дякую. Ну і окрема тема – це вініловий реліз. В один момент я потрапив в цю вінілову хвилю, яка, мені здається, зараз шаленими темпами розростається. Неймовірне відродження уваги і любові до цього носія. Деякі гурти зараз навіть стають в чергу для того, щоб надрукувати свій альбом на вінілі через те, що попит зараз шалений. Від самого початку, як тільки я задумував цей альбом, я планував видавати його саме на вінілі. І зробив це фактично власними силами, зібравши кошти частково з аудиторії.  Таким чином він реалізувався. А з приводу дисків – зконтактував з Тарасом [Хімчаком, AZH – ред.] і він висловив бажання, був не проти видати на дисках.
 
AZH: Наскільки я знаю, ти популярніший за кордоном, ніж вдома. Наприклад, у тебе є певна аудиторія в Польщі. Є навіть, судячи з продажів, в Японії, оскільки в Японії є страшенний попит на фізичні носії. Як взагалі ти потрапив в цю історію? Зокрема, з вінілами.
 
E.M.: Почнемо з такого моменту як популярність. Я б не сказав, що це популярність.
 
AZH: Відносна популярність. В рамках сцени, безумовно. Відомість. Ми говорили як по фейсбуку можна визначити популярність артиста. В тебе, наприклад, 2,5 тисячі лайків по проекту. Майже жоден сценічний андеграундний артист зараз не має такої кількості лайків в Україні, якщо він не збирає великі зали типу Sentrum. Але є групи, що мають 500 лайків, збирають 150 людей і більше, але вони зовсім не мають аудиторії в світі. В тебе ж – навпаки, є досить велика аудиторія по світу і це помітно. Є увага з різних країн – з Канади, з Японії, США. Але тут, наприклад, увага до концерту менша, порівнюючи з іншими українськими артистами.
 
E.M.: Те, про що ти говориш, я вже давно для себе поділив популярність на два типи. Перший – це онлайн-популярність, а другий – оффлайн-популярність. Тобто є гурти з 50 лайками в соцмережах, які збирають великий зал, тому що вони не орієнтовані на онлайн-аудиторію. У них великі тиражі дисків, вони продаються в оффлайнових магазинах по місту Києву.
 
AZH: Наприклад, можеш когось назвати?
 
E.M.: Я не буду називати зараз імен, але просто згадаю, що є такі [артисти – ред.], що тривалий час працюють на українській сцені і не приділяють уваги онлайн-продакшену. Зате власне в оффлайні в них немає з цим проблем.
 
AZH: Можна сказати, що це музика для старшого покоління, чи ні?
 
E.M.: Навпаки, я би не сказав, що це музика для старшого покоління. Ну максимум – група Вконтакті. В мене ж навпаки. Абсолютно протилежно. Я дуже рідко даю концерти. Я не їжджу з турами. Я не ліцензую свою музику. Я не реєструю право власності на неї. В мене немає жодного офіційного альбому, в плані зареєстрованих прав на цей альбом. Я пишу музику в домашніх умовах і я її викладаю в інтернет, посередництвом себе чи знайомих лейблів за кордоном. Таких самих неофіційних музичних ентузіастів. Власне я приділяю дуже багато уваги тому, щоби її [музику – ред.] просунути в інтернеті. Я знаю як це все працює – різні блоги, відправка на рецензії в блоги. Я знаю куди викласти музику, щоби вона ефективно знайшла свого слухача. Власне, я сам користуюся цими сервісами, звідки я беру музику, де я шукаю нову музику і так далі. Так повелося, що в мене є можливість кожен день проводити багато часу в інтернеті. Починаючи від моменту створення проекту і до сьогодні, я кожен день щось роблю щоби про цей проект дізналися. Певну аудиторію долучити. І з досвіду вже знаю, що працює - що ні. Що не варто навіть пробувати – що варто спробувати і тому подібне.
 
AZH: Питання чому ти заснував власний лейбл самоочевидне. Але розкажи, будь-ласка, як це відбулося, з чого почалося і що ти можеш назвати своїми успіхами в якості власника незалежного лейблу?
  
E.M.: На самому початку головною причиною створення лейблу було те, що я на той момент – це вже фактично 2 роки тому, із 2012-го року, дуже любив фізичні релізи, здійснені вручну в упаковці. Мені імпонували не ті лейбли, які випускають масовий продукт величезними тиражами, в стандартизованій упаковці, орієнтовані на комерцію. А саме такі маленькі некомерційні юніти, підрозділи, які випускають дуже лімітовані тиражі. До упаковки самого релізу підходять нестандартно. Намагаються зробити це все з таким собі personal touch: вручну пронумеровані, гарно запаковані в крафтовий папір. Щоб саму копію можна було розглядати не лише як продукт масового виробництва, а і як невеличкий витвір мистецтва.  В мене виникло бажання спробувати робити щось подібне собі. Бажання було звичайно робити собі, але потім я подумав, що можливо й інших музикантів є сенс до цього залучати. Дебютним релізом цього лейблу був альбом норвезького проекту A Veil Of Water. Це мій інтернет-знайомий, пише дуже гарну інструментальну музику. Якось воно так саме по собі пішло, що виконавців не потрібно було шукати. Виконавці знаходились самі собою серед друзів, знайомих, незнайомих. Наразі цей лейбл налічує приблизно, я не можу точну цифру сказати, але фізичних релізів було 9-10 штук точно. 2 з них на вінілі: один в квітні минулого року, а другий – це буквально зараз, Fragile
 
Напевно випуск вінілових релізів є найбільшим успіхом для цього лейблу, тому що – це все-таки річ дуже специфічна, особлива. В мене з приводу лейблу все, але можу сказати ще трошки, що це забирає досить багато часу. В мене залишається значно менше часу, щоб займатись музикою. Тому я планую зробити невеличку паузу. Переосмислити декілька місяців, потім побачити чи продовжувати займатись цією діяльністю чи переставати. 
  

  
AZH: Але музична творчість приносить більше задоволення за продюсерську роботу?
 
E.M.: Так, набагато. В мене з лейблом був певний імпульс. Я відчув від цього дуже великий ентузіазм. Дуже велике захоплення в процесі. Але поступово воно згасало, тому що це все рутинна, марудна робота – пакувати, клеїти, відправляти, ходити на пошту. Воно все трошки згасло, занепало, я поступово почав вже схилятися до того, щоб стандартизувати упаковку. Щоб не клеїти, не різати, а просто відправляти. Я замовляв на декілька релізів просто звичайний digipack. Але це не приносить ніякого задоволення. Наразі я трошки втомився від цієї діяльності.
 
AZH: Ти не так часто граєш живі концерти, але в принципі, концерти чи не найкраще відповідають етиці DIY, як на мене. Краще ніж музичне виробництво. Що для тебе значить виступати перед живою публікою і якою ти бачиш власну аудиторію? Чого ти очікуєш, наприклад, від найближчого концерту?
  
E.M.: Перш за все, це обумовлюється тією музикою, яка виконується на цих концертах. Тобто, стилістично ця музика – вона неголосна, інтимна. Вона потребує відповідно інтимної аудиторії. Мені подобаються концерти в невеликих затишних приміщеннях. Напівакустичні, якщо не зовсім акустичні. Коли кожен вслуховується в кожну ноту і в залі панує цілковита тиша. Чого я очікую? Приблизно такого і очікую. Ця так звана неокласика, в моєму випадку, це не музика для великих камерних залів. Вона більше для затишних невеликих івентів. Не хотілось би порівнювати, але був минулого року на концерті Людовіко Ейнауді. Там зовсім інший варіант. Там музикант – він віртуоз своєї справи. Він дуже знаний майстер. В таких умовах, як тут, він виглядав би зовсім не на своєму місці. Тобто, оперний театр – це саме для нього.
 
AZH: В нього є відео, де він грає свій останній альбом у себе в кімнаті. Воно має більше мільйона переглядів і його кімната дуже нагадує Mezzanine зараз, коли він підсвічений лампами. Тобто, якби там його слухало 20 людей – вони б там шикарно всілися.
 
E.M.: В кожного свій рівень, тобто, на даному етапі для мене я бачу свій рівень – такі концерти для невеликої  аудиторії.  Для тих поціновувачів, які реально знають і люблять цю музику.  Я їм дуже вдячний. Ось очікую чогось такого невеликого – затишного від цього концерту.
  

  
AZH: Які маєш плани на майбутнє стосовно власної музики?
 
E.M.: Дуже багато сил вклалося в цей альбом, тому на разі я просто навіть нічого не думаю стосовно чогось нового. Не пишу нову музику останніх місяці зо два точно. Намагаюся зробити таку собі відпустку, тому що власне вже й ідеї підвиснажились. Не хочеться писати аби писати. Хочеться писати, коли є що сказати. Тобто нових ідей немає. Я просто відпочиваю і не думаю про те, що буде далі. 
  
Із планів – є плани попрацювати ще раз з Мареком з Lights Dim. Я з ним спілкувався на цю тему. В нас дуже хороша колаборація вийшла навесні 2013-го року . З ним дуже приємно працювати. Це на майбутній рік плани, на 2015-ий. Ну а загалом, з розвитку процесу з’являються дуже цікаві пропозиції. Буквально дві вже зараз у мене є, котрі я не хочу розкривати, тому що це ще не справдилось. Воно якось саме собою приходить. Нові можливості відкриваються. В чому би не хотілось не хотілось би зупинятись – так це в розвитку себе як музиканта. Перш за все, найнагальніше і найважливіше питання для мене – це розвивати своє вміння гри, розвивати навички гри, розвивати композиторські здібності. Дуже сильно хотілося б експериментувати. Я дуже не виключаю, що наступний альбом буде гітарним або електронним. 
   
AZH: Я думаю варто повернутись  до того питання, котре поставало напочатку. Розкрити його ширше щодо власне твоєї музики. Наприклад, на останньому альбомі, не дивлячись на його камерність, ритм потенційно нагадує про гучний пост-рок, котрого тут очевидно немає.  Досить кумедне питання, але ми його інколи задаємо в кінці артистам, з котрими працюємо. Якби ти потрапив на безлюдний острів і мав там музичний програвач, які 3 платівки ти з собою взяв би?
 
E.M.: Мені недавно знайомий кинув флешмоб – вибрати 8 улюблених треків і я сказав, що не буду цього робити, бо я засяду на тиждень. А ще й 3 платівки – це набагато складніше.
 
AZH: Перше, що приходить в голову.
 
E.M.: Напевно я би взяв щось з того, що в мене є наразі в колекції. Напевно, це був би Нільс Фрам, альбом Felt. Ну щоб  урізноманітнити своє перебування на цьому острові, напевно візьму щось іншого жанру. Це MONO. Напевно, альбом Hymn to the Immortal Wind. Також маю в колекції. Ну певно.. Без поняття. Це складно. То свою би взяв. Треба щось комусь показувати там буде.
 
AZH: На безлюдному острові?
 
E.M.: Якщо хтось з’явиться..
 
AZH: Дуже тобі дякую!
 
E.M.: Тобі також.
 
Підготував: Іван Шелєхов, AZH
 
 

23.10.2014
 


Коментарі: 0

РЕКЛАМА

Молодість 2013Відпочинок у Карпатах