Сестри Марті про гурт «LeLa Project» напередодні участі у фестивалі JazzBez2010


 
6 грудня у київському арт-клубі «44» відбудеться концерт гурту LeLa Project  з авторським проектом «Крунк» –  «спалах для своїх» перед турне містами України та Польщі в рамках ювілейного міжнародного фестивалю JazzBez 2010, як обіцяє Лаура Марті –  бенд-лідер колективу. 
 
LeLa Project  виступить  з експериментальним джазовим  проектом «KRUNK»  – в перекладі  з вірменської  – «журавель».  Музиканти перевтілюють старо-вірменські  пісні  легендарних композиторів, та діляться авторськими композиціями  – у яких переживають сум за долю народу і все це у стилістиці європейського джазу. 
 
Не прогавте можливість поринути у  ритми експериментального джазу з нотками вірменського смутку.
 
Лаура Марті – вокал, композитор
Кристина Марті – вокал, авторка текстів
Олександр Телепнев – Труба
Віктор Павелко – саксофон
Наталья Лебедєва – клавіші
Костянтин Іоненко – бас-гітара
Алік Фантаєв – барабани
Євгеній Стеценко – перкусія
 
Як з’явилась ідея створити гурт?
 
 Лаура Марті:     Звісно, випадковостей не існує, але все вийшло  спонтанно і швидко – захотілось і зробилось. Так як ми вірмени, до речі вже майже всі у групі «стали вірменами» (сміється), ідея і реалізація не відрізнялись одна від одної  – гарячий запал породив тендітну музику. Зокрема нам із сестрою (примітка автора-  Лаура і Кристина вокалістки та авторки пісень), захотілось повернутись до коренів.
 
Кристина Марті:    Так. І якось у Львові, це було дуже давно, нам випала неймовірна нагода співати підчас передачі  Вірменського храму львівським вірменам, куди  приїздив сам католікос  всіх вірмен  світу, і де почесним гостем був Шарль  Азнавур. Ми виступили із піснею «Крунк», тією самою, що співали і в Харкові, де ми жили довгий час і люди знали нас за цією піснею.
 
Лаура Марті:     Ми отримали неочікувану реакцію: «Добре вони співають, шкода , що такого мало, якби вони так і йшли далі»  Потім ми вступили до КИМ им.Глієра,де почався учбовий процес і  у кожної з нас  був свій творчій пошук .  У 2008 році  я створюю проект  «Lela Brazil Project»   у котрому виконуються пісні  Тані Маріі,А.К.Жобіма,І.Лінса та інших бразильських композиторів  і виконавців. Цю програму ми представили на фестивалі «Джаз-Коктебель» 2008,на літніх джазових вечорах посвячених пам’яті В.Сімоненко, а також у Київі,Луцку,Ровно,Харкові,Львові та інших містах України.  А вже у 2009 році  ми з сестрою(Кристиною) вирішили об’єднатись  і робити щось своє і разом . Тим не менш цей проект зрів давно. А для Кристини це в загалі була мрія ще з дитинства , от і вийшло, що зробила сестрі приємно (сміється).
 
Відмінний подарунок!    Ви досить швидко і так разюче змінили музичне спрямування з бразильського на вірменське – як так вийшло?
 
Кристина Марті:    Нас завжди тягнуло до народностей і в цьому  контексті  бразильська і вірменська  музика, як два кораблі. Безперечно, проекти спільні зі зверненням до джазу, який підсилюється народними нотками.
Лаура Марті:    А бразильська музика обрала мене сама. Неповторна мова, як мед, створює певний настрій,  а ритми перкусіі  вводять у медитативний стан. І як в таке не зануритись?    Джаз  складна музика, і не кожному вдається ії відчути по-справжньому. Тож, яким би ми проектом не займались  - найбільше прагнення вжитись і відкрити наше відчуття народностей. Але «Lela Brazil Project» був інтерпретаційним, а вже хотілось авторської музики, от і вирішили передати власні корені джазовими відголосками. 
 
Кристина Марті:    Крім власних творів в «LeLa Project» також  ми граємо музику титанів Вірменії, яка фактично стала народною. Це  твори родоначальників вірменської музики-   композитора, фольклориста  Комітаса  та  першого вірменського поета і ашуга Саят-Нови. Тож після наших музичних експериментів, аранжувань Лаури, вона змінюється до невпізнаваємості, але  слухачі (вірмени) одразу впізнають.  Вірмени дуже цінують  свої культурні  надбання,  і зберігають  традиції  в душі. 
 
Лаура Марті:     Нам пощастило бути запрошеними  на фестиваль «Єдина нація, єдина культура», який проходить у  Вірменіі.  Це масштабна подія, що об’єднала безліч делегацій із різних країн. У рамках фестивалю ми їздили містами Вірменії і давали концерти.
 
 
Не дивлячись на спонтанність , у гурті  - метри джазу, як Вам це вдалось і що Вас об’єднує?
 
Лаура Марті:     Мені, загалом, по життю щастить!  Ще коли створювався початковий склад колективу  зібрались друзі та колеги. Отже хороша доля і тут не оминула,в нас одні з кращих музикантів.  А об’єднує нас творчість – прагнення до нового. Єднає бажання грати у авторських творчих проектах, куди можна щомиті вносити власну лепту. 
 
Кристина Марті:    Коли ми  граемо на сцені,або в репетиторії  ми не існуємо окремо- ми вже  єдине ціле.  Джазовий музикант не один, він завжди в колективі.  Звісно, кожен сам по собі самодостатній, але коли музикант приєднується  до якоїсь програми,то він стає частиною цієї музики.  
 
Лаура Марті:    Творчий  процес  завжди непередбачуваний, завжди у дії. Так і склад зазнавав змін декілька разів, і з моменту  створеня «Lela Brazil Project» у 2008 році, через півтора року колектив починае існувати у новому складі (приєднуються вокаліста  Кристина Марті, і трубач Олександр Телепнев )і іменується вже «LeLa Project».
 
 
Ці два проекти будуть йти паралельно?
 
Лаура Марті:    Так, але бразильський – це не авторська музика . Звісно зараз наше обличчя – це вірменський авторський проект «Крунк», бразильський  теж залишився.
 
Кристина Марті:     Можна провести аналогію з альбомами –  вони завжди міняються у стилях.  Так і проекти. Новий проект – новий склад, нова концепція, нове звучання – нова музика.
 
Лаура Марті:    Тож досить ймовірно, що паралельно народиться третій. У музикантів «LeLa Project» є також і свої авторські проекти і ще цілий список тих, в яких вони беруть участь. 
 
І як же відбувається творчий процес? Як народжується музика.
 
Лаура Марті:     Музика народжується у серці. Потім переноситься на нотний папір і роздається музикантам,тут і починається творчий процес! Під час репетицій музичний матеріал може змінюватись, і  тому що не завжди і не все можна передбачити.
 
Лаура, Ви пишете музику, Кристина – тексти, як поєднуєте цю окремішність?
 
Лаура Марті:    Раніше взагалі цього не розуміла. Як можна  окремо слова, окремо  музику – як? якщо це все єдине, як же мене до кінця зрозуміють? Але виявилось що ми добре одна одну розуміємо , тож  все що хочеться почути обговорюється,грається.  Буває  таке що і не одразу відчувається. Але врешті все успішно.
Кристина Марті:     Питання не стояло хто, що буде робити – хто більше розуміє ,хто може більше дати, той і робить ту справу. Головне щоб  вийшла гідна якість! У нас є одна пісня, назва якої у перекладі на українську – «Вірменія»(«Хаястан»), яка відкрилась нам як дане, таке враження, що не ми ії написали. Не наче  Божє ведіння!  Кажуть, що так пишуться хіти.(сміється).
 
Лаура Марти:    Так… не звичайне відчуття! Пом’ятаю  я тоді жила в гуртожитку, залишалось п’ятнадцять хвилин до десятої, коли доступ до фортепіано закривався. Я заходжу, сідаю за інструмент і одразу народжується приспів, на ранок прокидаюсь і пишу куплет, а за ним вступ. І все відбувається, наче не я це роблю. Кристині (сестрі, авторці текстів-  приміт.авт.) ,кажу – в мене є пісня, тільки починаю грати, а вона мені: «Я вже знаю, що нам треба». Така ось історія цієї пісні. До речі  Вірменія сприйняла  її на Ура, думаю її доля передбачена – не здивуємось, якщо вона колись стане гімном.
 
Говорячи, особисто про Вас, Лауро, як вдається поєднувати кар’єру співачки, композитора і арт-менеджера?
 
Лаура Марті:    Важко, але в цьому наша відмінність від естрадних співаків. Там кожен займається своєю справою, у нас же всі відповідальні за все. На мені організаційні питання, але якщо ти довго ними займаєшся, то для музики не залишається ні те, що часу, навіть простору всередині.  До речі, зараз нам дуже допомагає мама. Вона брала активну участь у організації  нашого концерту, що відбувся у вересні в Харківській філармонії. Можливо, пізніше вона і візьме на себе продюсерську роль.
 
Існує стереотип, що при ділових стосунках, із родичами  часто виникають проблеми. Як ви його ламаєте?
 
Лаура Марті:    Легко. Якщо з мамою – то дуже легко. З Кристиною-не менш,тим більш, у створенні пісень і на сцені,ми дуже близько контактуємо. Ми часто жартували з мамою та сестрою, наче ми – три слони – завжди разом і завжди сильні. І зараз так  є. Сьогодні, естрадний бізнес часто стає родинним, де родичі стають командою для артиста і  займаються  ії розкруткою. Просто  знаєш, що близькі не можуть підвести, а так якось складається, що поза ними всі «кидають» одне одного. Естрадні вокалісти часто потрапляють в рабство, де рабовласником стає продюсер. Так що, можливо, якщо мама  знайде час…..
Кристина Марті:    То команда буде в зборі! (сміються) 
Лаура Марті:    Так,це буде добре!
 
Що можете назвати піком музичної кар’єри і яких екстремумів  чекаєте?
 
Лаура Марті:    Важко сказати, ми зовсім молоді, новоспечені, нам ще дуже треба рости, багато зробити. Проект досить свіжий. 
Кристина Марті:   Напевно не піки,а  дуже яскраві моменти, як поштовхи. Піки ще будуть.
Лаура Марті:     Думаю, будуть ось-ось близько. Із яскравих  моментів – це фестивалі ZAJAZZ  у Харкові та «Єдина нація, єдина культура» у Єревані. Тож фестивалі, в яких ми брали участь - це скоріше події, ніж піки – яскраві сліди на нашій доріжці – опорні точки.  Авжеж  JazzBez, куди  ми поїдемо у грудні, дуже цікавий з точки зору  масштабності, і акцент поставлено правильно – на музику. Я не знаю, як буде в цьому році, але загалом про нього хороша слава. І те , що ми беремо участь у цьому фестивалі велика заслуга пана Вардкеса Арзуманяна (Депутата Львівської міської ради), такі люди – велика рідкість!
Кристина Марті:    Отже наше повага і вдячність цій   людині!
 
Ваш музичний проект - мистецтво для мистецтва чи бізнес?
 
Кристина Марті:   Звістно перше. Авжеж будь-якій людині  хочеться, щоб улюблена справа приносила і гроші. 
Лаура Марті:    Авжеж перше. Багато хто мені казав, що в нашому випадку скрізь одна й та сама проблема – «в нас такий великий склад». Особливо після кризи це стало перепоною для організаторів  – вісім людей, на хвилинку. Мені кажуть може ти це все переробиш, музика  та сама лишиться – звісно можна, можна і тріо – як ми їздили на фестиваль у Вірменію («Єдина нація, єдина культура» із сестрою та піаністкою Наталією Лебедєвою), можна хоч до двох звести, але існують все ж таки оркестри. Поки хочеться чутись так – з перкусією, трубою, саксофоном, і  поки можу собі дозволити такий склад – буду себе тішити, а далі подивимось. Я думаю піде ще краще. Треба і собі дозволяти, і іншим давати приклад. Розірватись на «дуетики», з точки зору грошових і організаційних моментів  - не проблема, але ж хочеться, щоб культура підіймалась. Кількість учасників колективу не має становити камінь зіткнення. Поки можемо – буде так.
 
 
Чи є у Вас приклади для наслідування, рівняєтесь на когось?
 
Лаура Марті:    Найяскравіший, напевно – це Таня Марія (бразильська піаністка, співачка та композитор). Це той приклад, коли наступає момент, що ти усвідомлюєш – це еталон як співати, як відчувати, як грати. Ти впливаєш у середину людини, і для тебе просто ніхто краще не робить. Чи є такий взірець, щоб я сказала: «Як Я хочу її обійняти, як хочу її побачити»? Так, це – Таня Марія. 
 
Що скажете про ситуацію із експериментальним джазом в Україні?
 
Лаура Марті:    На жаль, у нас мало музикантів, більшість їдуть за кордон. Стосовно джазу Україна ще в стадії розвитку. Щось зупиняє на експерименті, можливо соціальне життя, можливо владні структури, що обрізають крила.
Кристина Марті:     І вони не то що  заважають, а просто джаз  напевно не слухають. (сміеться) Лаура Марті:    Хотілось би, щоб уряд підтримав. Виходить, що музикант повинен постійно себе обмежувати, думати чи писати таке, чи це не на один раз, чи приймуть. Тому, напевно, і менше експериментів. Мало музикантів залишається в колишнєму СНГ. Але дуже хороші  Тріо Наталії Лебедєвої  та творчість Аліка Фантаєва.  
Стосовно планів і очікувань - зараз дуже хочеться записати альбом. Ми дещо придумали, спробуємо втілити задум, щоб запис став можливим  в Україні. Перед нами постає велика проблема зі студією. Вони розраховані на естрадних співаків, де артисти заходять в маленьку кімнатку, вмикається мінус і починається запис. А в нас гурт – вісім чоловік. Нам потрібно як мінімум три кімнати, для нашого проекту потрібен рояль, і  якщо рояль, нажаль, ще можна обійти, то три кімнати, просто, неможливо. З нашим складом, в одній кімнаті вийде каша, а хочеться записатись коректно. Пошук триває, але поки без видимих результатів. Це, звісно, в найближчих планах.  А загалом, поки хочеться писати, пробувати, експериментувати. Наразі, немає амбіцій  щодо фестивалів, зараз амбітність у творчості, рості і розвитку.  Хочеться зануритись і якомога більше шукати, ввійти у тонкощі й нюанси.
Кристина Марті:     Зараз цікавіша внутрішня творчість для відточення форми, концепції, образу. Хочеться нових композицій,неочікуваних аранжувань,хочеться більш глибоких текстів,не позбавлених кавказької мудрості. Ми прагнемо до максимально фундаментального та якісного продукту  як  для себе, так  і для слухачів. Сьогодні, це все відбувається,наче в прямому ефірі – змінюючись від виступу до виступу. 
 
І на останок, що Ви даруєте публіці?
 
Лаура Марти:    Окрім бажання познайомити із різними народностями, показавши як ти це бачиш, хочеться подарувати любов. Ми для людей. Ми все виносимо їм. Хочеться кожному казати, щоб подивився на тебе і разом з тобою відчув. Сподіваємось, що те, що ми робимо – приймається.
Кристина Марті:    Повністю підтримую Лауру,можу додати тільки одне, що наш Вірменський проект втілює дружбу, а Бразильський – любов. От і виходить, що  на виступах  колективу «LeLa Project», слухач може не тільки почути наші музику, але ще й отримати  ін’єкцію в суміші –дружби та любові!

 
 
 
Катерина Кобилянська
фото - Дмитро Тижненко
 

01.12.2010
 


Коментарі: 0

РЕКЛАМА

Молодість 2013Відпочинок у Карпатах