НАСТЯЗНИКАЄ. «ЗАГУБЛЕНЕ» ІНТЕРВ’Ю НА БАЛКОНІ



 
Уже сьогодні український соул-гурт НастяЗникає матиме в столиці свій перший сольний концерт. Це імпровізоване інтерв’ю мало всі шанси залишитись втраченим. Наша розмова з музикантами відбулась три місяці тому, на відкритті балкону в арт-просторі Mezzanine, одразу після їхнього виступу. І хоч гурт перебував з нами у повному складі, на питання відповідала здебільшого його лідерка – вокаліст, гітарист та автор текстів Анастія Осипенко. Інколи до розмови також долучався бас-гітарист Юрій Шакалов. Можливо через несприятливу погоду або через деяку «асоціальність», про яку в колективі люблять жартома зауважувати, клавішниця Ната Вовк та ударниця Лєна Боричевська підтримували товаришів здебільшого морально. Серед іншого AZH запитав у НастяЗникає про те, що ж воно таке – український соул і яке місце гурту, як у рамках цього концепту, так і на сучасній музичній арені Києва та України.
  


 
AZH (до Анастасії): Я знаю, що за освітою ти філолог…
 
АНАСТАСІЯ ОСИПЕНКО: Та мені мало того, що я філолог. Я (сміється) філолог-культуролог.
  
AZH: Також ти займаєшся кінокритикою. Літературні та кінематографічні впливи, так чи інакше, помітні в текстах твоїх пісень. Розкажи наскільки ці види діяльності переплітаються і як вони відображаються  в ліриці гурту. 
  
АО: Ну все, звісно, переплітається. Всі мої зацікавлення – якась така розмита гуманітарна сфера, скажімо так. Справді, воно все для мене важливе – і літературне, і кінематографічне, і музичне. Я не можу виділити щось одне. Але щодо самої лірики, в плані текстів – важливе те, що, по-перше, текстовий ісмпульс завжди приходить одночасно з музичним. Тобто немає такого, що я щось на щось накладаю – і це важливо, як на мене. Як воно народжується, так воно і є. Інколи окремі моменти шліфую, звичайно, а музичну частину ми всі суттєво видозмінюємо в процесі репетицій. Раніше, особливо на перших курсах Інституту Філології (сміється) я хотіла бути поетом і все таке... Але минулось, на щастя, і от власне відчуваю, що це дуже круто, що минулось. Такі от тексти до пісень – це, власне, те, в чому всі мої вантажі та вміння можуть нормально сконденсуватись. Тобто до поета я б не дотягувала, і не хотіла, не могла і т.д.
  
AZH: Як би ти себе ідентифікувала тепер? 
 
АО: (Після паузи)Те, що називається [словом] songwriter.
 
AZH (до всіх): Про себе ви кажете, що ви український соул-гурт. Наразі у світі знов, зокрема в Америці, відбувається певний soul revival, повернення до жанру (і ми з тобою про це говорили раніше). Наскільки ви бачите перспективи соул-музики на українському ґрунті, з українськими текстами, можливо з певним мелосом? Кого б ви брали за орієнтири у своїй діяльності?
 
АО: Я вже казала тобі раніше, що взагалі на мене вплинули Емі Вайнгаус і Нора Джонс, тобто соул і smooth-джаз. Щодо ураїнського соулу, я теж, в принципі, вже казала, нічого не змінилось – він має бути, і цікавий сам факт його з’яви та існування на українському ґрунті. Я так почала ідентифікувати й так і продовжую про нас говорити. Думаю, що всі, в принципі, згодні зі мною. Мені здається, що момент самоідентифікації, взагалі в будь-якій творчості – дуже важливий. І от якщо ми так впевнено [це] називаємо - це важливий момент і для себе, і для публіки. І в принципі знати, що український соул є – це добре.
 
Я хочу сказати, що в такому стилі досить цікаво грати особливо в нашій країні. Тому що в нас такої музики мало і взагалі немає як такої традиції соулу. Цікаво надихатися американськими чи загалом західними виконавцями та привносити трохи цієї культури сюди. Така собі нерозвідана територія, яку цікаво досліджувати і пробувати сказати щось нове.
 
AZH: Кого б з українських артистів ви б назвали якщо не однодумцями, то хоча б тими, з ким ви, на вашу думку, робите подібні речі, йдете одним шляхом і, так би мовити, створюєте спільну культуру? 
 
АО: Це складне запитання, чесно кажучи. Я сама про нього часто думаю. Напевно, можна сказати, що ми не орієнтуємося на наших побратимів по музичній справі. 
 
AZH: Але ж ви спілкуєтеся з іншими музикантами?
 
АО: Ми не те щоб спілкуємося, але активно слідкуємо. 
 
ЮРІЙ ШАКАЛОВ: Ми просто робимо свою музику, ми не намагаємось орієнтуватися на когось. Хіба що на західних музикантів. 
 
AZH: В Києві, особливо тут на Нижньоюрківській, виникає відчуття, що всі одне одного знають, одне з одним співпрацюють та перетинаються. Чи не бачите ви себе в контексті цієї культури?
 
АО: Ми, чесно кажучи, такі трохи асоціальні люди. Насправді я відчуваю, що є якісь типу тусівочки. Але ми не дуже в якусь входимо. Ми справді щільно слідкуємо і більш-менш всіх знаємо, але не дуже спілкуємось. Я не можу сказати, що ми частина якоїсь спільної культури з кимось. Я сама хотіла детальніше подумати і написати про всі ці приджазовані українські гурти, але всі вони якось трохи під питанням. 
 
AZH: Могли б ви кожен назвати один улюблений альбом, безвідносно до жанру чи країни, за останній час?
(Після довгої паузи та уточнюючих питань)
 
АО: Я насправді просто не мислю альбомами й мені дуже складно, тому я скажу про виконавця, чий альбом слухала сьогодні по дорозі – Leon Bridges. Кльовий альбом, я зацінила.
 
ЮШ: Можу сказати, що в мене якось нема такого, що слідкую за новинками, але я сприймаю всю музику як одне і завжди цікаво знайти щось, що до того не чув. Для мене одним з останніх відкриттів був відомий гурт The Who – якось раніше не доводилось слухати.
  
АО: В нас насправді у всіх дуже різні музичні смаки. Погляди музичні збігаються, а смаки різні.
   
AZH: Яким ви бачите свого слухача?
 
Ой, у нас хтось уже таке питав (сміється). Насправді я не думаю, що хтось із нас вибудовує якийсь образ слухача. Ну, це просто людина. Свідома, молода душею. Яка цікава і яка цікавиться. 
  
ЮШ: Цікаво, коли на концерті дивишся зі сцени й очі в людей світяться, запалюються від нашої музики. Це, здається, найкраще відчуття.
   
AZH: Яка найбільша кількість глядачів була на вашому концерті?
  
АО: На Коктебель Джаз Фесті була... в мене погано з математикою (сміється). Насправді, це реально був наш найкращий виступ і справді комфортніше, коли перед тобою велика сцена і велика кількість людей. І вони всі входять у контакт з тобою. Звичайно, це дуже кльово.
   
AZH: З вашою асоціальністю, вас це не лякає?
 
АО: А мені навпаки – чим тісніше, тим важче.
 
ЛЄНА БОРИЧЕВСЬКА: Вони [люди] просто далі (всі сміються). Не так страшно.
 

12.12.2015
 


Коментарі: 0

РЕКЛАМА

Молодість 2013Відпочинок у Карпатах