CHIEF SITTING BOOLE. УКРАЇНСЬКИЙ АРТИСТ І ЙОГО ВЛАСНА АМЕРИКАНСЬКА МРІЯ



 
Найближчої суботи в арт-просторі Mezzanine, що знаходиться за магічною адресою Нижньоюрківська 31, в рамках святкового концерту до дня вшанування пам’яті християнського святомученика Валентина, виступить артист на ім’я Саша Буль. Музику, котру виконує наш чернівецький гість, звично маркують такими  словами як «фолк», «альт-кантрі» та «американа». Проте не варто одразу переходити до банальних асоціацій зі стетсонами, вестернами та ранчо. Жодним чином тут не йдеться про американський аналог сумнозвісної шароварщини, котра може згадатися нашому читачеві. Фолк-музика – це явище, насправді, переважно міське та безумовно авторське. Герой цього тексту пропонує стосовно ідейного характеру власної пісні визначення «народна душа у середовищі сучасному та урбаністичному». Саме про цю та інші (навколо)музичні проблеми ми мали нагоду поспілкуватись із автором-виконавцем, відомим як Саша Буль.  
 
AZH: Останнім часом увага англомовних музичних медіа знову повернулася в бік американського фолку. І мова навіть не про поп-гурти типу Mumford and Sons, а про більш автентичних, незалежних артистів.  Минулоріч лейбли Jagjaguwar і Secretly Canadian видавали такі платівки, котрі важко було не помітити. Чи почуваєш ти себе, як артист, що грає американу, в одному культурному просторі з цією музикою? Чи можлива, на твою думку, популярність такої музики серед молодих меломанів тут, як це сталося, скажімо, із безумовно більш космополітичними стилями , як то пост-панк чи шуґейз, а раніше – пост-рок?
 
СБ: Дійсно, ти правий, що зараз світ переживає щось на кшталт фольк-ревайвлу, який відбувся у 60-их роках. Це вкотре доводить, що усе нове - це добре забуте старе. Проте і тут, як у більшості випадків, Україна трішки відстає. 
 
Я поступово вливаюся у ряди світового фольк-надбання, та не буду заперечувати, що моя географія це частково ускладнює і саме європейські тури допомагають інтегруватися у згаданий культурний простір. Я неодноразово чув фрази на кшталт "ти з України? Ми не знали, що у вас така музика є". Бо у нас дійсно туго із фольком у розумінні не шароварного фольку. Тому про нас або не чули, або очікують від нас вишивки і народної пісні, так як більшість колективів, які гастролюють за кордоном грають для діаспори, або репрезентують канонічне фольклорне надбання України. Ми ізольовані і це потрібно змінювати. Як мінімум на побутовому рівні, змістивши вектор популярності з ВК у FB. Адже перший замикає нас у інформаційному полі пост-радянського простору.  Щодо того, чи будуть фольк та американа популярними в Україні? Думаю, що так, але як я вже казав, із запізненням. І лише в рамках андеграунду. Довколовесільний шоу-біз нам ще довго не здолати. Коли моднікі і хіпстери розжують фільми про фольк-музикантів, які зараз почали активніше знімати у Голівуді, коли до нас почнуть заїжджати закордонні фольк-артисти, що наразі дуже ускладнено війною. 
 
Зараз я допомагаю з туром Україною одному польському фольк-музиканту, який грав більше ніж у 15-ти європейських країнах, в тому числі і на всесвітньо-відомих музичних фестивалях. І пропонуючи його місцевим клубам та промоутерам, я інколи чую: "навряд така музика буде комусь цікава у нас. Не піде". Аналогічно, не склалося із моєю музикою і вітчизняною фестивальною сценою. Мені простіше потрапити на, скажімо, польський фестиваль. Це говорить про те, що поки у нас із фольком і американою - туго.
 
AZH: Неодноразово доводилося чути у стосунку до твоєї музики асоціації з Бобом Діланом. Саме з нього почалася твоя любов до американи? 
 
СБ: Не зовсім. Він, радше, був фінальною мотивацією і прикладом віри в себе та наполегливості. Коли я почув його вперше, я подумав: "О, Боже, цей чувак з гармошкою і гітарою всесильний!"  І тоді я зрозумів, що відсутність музичної освіти, музикантів-однодумців і попиту на таку музику не повинні мене зупиняти. Це той випадок, коли і один в полі воїн. 
 
А наша з американою любов зав'язалася в процесі міжконтинентальної мандрівки від британського рок-н-ролу, через американський гаражний рок, до архаїчної музики Штатів. Блюз Дельти, кантрі, уся ця "южатіна", у поєднанні із американською літературою, і були першоджерелом.
  

 
AZH: Твоїй ліриці не чужим є громадянський характер. Тут напрошуються паралелі з розквітом зацікавлення до фолку в Штатах якраз напередодні періоду високої соціальної активності . Чи вважаєш ти таку подібність тенденційною?
 
СБ: Напевне, таки вже час. Ми випали з історичного котла і тепер наздоганяємо. Я часто проводжу паралелі між певними процесами і явищами в теперішній Україні та США початку-середини XX століття. І таки, дійсно, багато тотожних речей. Щоправда, щодо музики, як елементу соціального протесту, то у нас це в дещо збоченій формі. І в музичному плані, не цікаве. Як приклад, всюдисущий "патріотизм" та награна жовто-блакитність багатьох менестрелів.
 
AZH: Бачив, що ти користуєшся резонаторною гітарою. Розкажи про свої інструменти.
 
СБ:  Я маю добрячий виводок діатонічних губних гармошок. На концертах використовую 7, а так, із не зовсім справними, маю штук 20. Це мій перший і основний інструмент. Гітару довелося освоювати, бо не міг і співати і грати одночасно на гармошці. Моя улюблена - американський Martin&Co з фольк-серії. На ній я граю більшість концертів, з нею працюю в студії. Також маю старенький Hofner 51-го року. Придбав його колись на музичній барахолці за смішні гроші, трішки вичухав і гітара отримала нове життя. Резонаторну гітару зараз використовую рідше, так як її звучання специфічне і на деяких майданчиках із нею складно. Для турів потрібен більш універсальний інструмент. З банджо в мене сумна історія. Старе я продав, а нове все ніяк не куплю. Ну, і казу, яке часто викликає зайві запитання на кордоні, так як схоже на люльку для куріння не зовсім легальних речей.
  

 
AZH: Нерідко ти подорожуєш із концертами по вітчизняних містах. Також мав місце тур в Польщі. Які залишаються враження? Стосовно публіки, атмосфери. Де краще приймають, уважніше слухають? Переконаний, що в тебе, як у сінґера-сонґрайтера є смішні або дивні історії з цього приводу.
 
СБ: Як би це прикро не звучало, але в тій же Польщі чи Німеччині грати поприємніше. Я був дуже здивований, коли 200 чоловік у клубі, так само п'ють пиво і різні дрінки, та в залі стоїть абсолютна тиша. По завершенню концерта починається галас, усі спілкуються і висять. І це не поодинокий випадок. Тут справа, у елементарному вихованні та відношенні до музиканта і його роботи. У нас же, гра у "пітєйних" закладах зазвичай перетворюється на змагання між артистом і застіллям. Там клуби та промоутери привчили людей платити за музику і цінувати її. Хоча, знову ж таки, багато що залежить від місця та промоутера. В Україні є клуби, де надзвичайно приємно грати.
 
Щодо історій з турів, то їх є безліч, як веселих, так і не дуже. Одного разу в Мукачево довелося припинити концерт, так як у залі почалася бійка. З моєю участю теж. Трьох клієнтів образило, що я відмовився зійти зі сцени під час концерту і з ними випити. Настільки сильно образило, що довелося втрутитися адекватним присутнім в залі людям.
 
Або, як вам історія про те, як під час мого першого євротуру, мого менеджера арештували і депортували, заборонивши в'їзд на рік. Це була справжня емігрантська драма. Його заковують у наручники на трасі біля Кракова, а він мені каже: "Братан, далі ти сам. Ми ж не просрем Берлін, через цих копів. Ти мені відео-селфі головне там зніми". 
 
В Одесі колись, я застряг в туалеті, заїло двері. Люди під сценою, очікують мого виходу, а я у пастці. Довелося згадувати Неша Бріджеса і вибивати. Взагалі, їх безліч є і я частенько розповідаю їх на концертах.
  

 
AZH: Як воно бути практично самотнім аль-кантрі артистом в Україні? Ти пишеш власні пісні, розказуючи історії, а не виконуєш кавери на всім відомі речі, тобто залишаєшся справжнім артистом, що вірить в свою справу, як це видно з твоїх виступів. Що, ти вважаєш, треба робити, аби граючи музику із підкреслено чужим національним духом, залишатись автентичним і оригінальним артистом? Я згадував про тих самих Mumford and Sons, котрі насправді з Лондона. Ряд «білих» гуртів грає ефіоджаз чи афробіт. А ще Англія, приміром, має колектив The Ukrainians. Щодо всіх названих мною випадків можна сперечатись через нюанси, але все ж таки.
 
СБ: Мені здається, що потрібно лише робити те, що відчуваєш і по-чесному. Саме тоді виходить хороша пісня, яка буде унікальною і автентичною. Ну, не можу ж я, пропустивши через свою українську душу якісь емоції, грати типовий американський фольк. І саме на цьому стику традицій, прийомів і щирих переживань народжується українська музика, у не типовій для неї формі. І, мені здається, саме це робить її конкурентоспроможною на більш глобальному рівні. 
 
Мені здається, що головна помилка, яку роблять новостворені колективи - це "давай спробуємо грати щось типу..." і починають сліпо імітувати обрану ціль. Кумири і приклади для наслідування - це добре та необхідно, але цього не достатньо. Другого Джонні Кеша чи Яна Кертіса більше не буде.
  

 
 
текст: Іван Шелєхов 
фото: Катерини Пасніченко
  
14/02/2015 Саша Буль виступить у Києві в арт-просторі MEZZANINE

12.02.2015
 


Коментарі: 0

РЕКЛАМА

Молодість 2013Відпочинок у Карпатах