Країна чудес


30 років Sonic Youth

Матеріал з останнього числа The New Yorker.


Sonic Youth

У 1980-х між багатьма членами американської інді-рокової сценами було помітне певного роду змагання: хто видасть найжахливіший звук із можливих. Гітари, підлаштовані під створення диких, схожих на перешкоди радіоефіру звуків, звучали тоді на повну гучність. А тексти пісень і поведінка на сцені своєю огидністю часто просто лякали. Butthole Surfers, психоделічно-панкова банда з Техасу, під час виступів проектувала на екран за сценою кадри операції зі збільшення пеніса, а довкола сцени танцювала жінка, вдягнена лише в пов’язку на стегна. Стів Альбіні й Сант-Яго Дюранго з групи Big Black видавали на-гора гітарне верещання на частотах, що забезпечували слухачам постійний дзвін у вухах. Майкл Гіра, вокаліст аж до сміху мізантропних Swans, співав про зґвалтування та ритуальне фізичне насильство, і нерідко підходив до натовпу, щоб ударити когось зі слухачів.

Хоча Sonic Youth завжди були поміркованою групою, вони починались саме як претензійна команда з відчутним впливом хардкору – як і чимало інших «одногрупників» по нойз-року. Їхню музику часто супроводжували палаючі зображення: відео на їхню пісню Death Valley ’69 (1985 рік) відтворює убивства Менсона, там вдосталь бутафорної крові й розкиданих нутрощів, а басист Кім Гордон трясе темним волоссям і розмахує пістолетом.

Однієї літньої ночі в 1986-му я побачив виступ Sonic Youth у СBGB. У клубі було неймовірно спекотно. Тьорстон Мур, двометровий блондин родом із Безеля в Коннектикуті, спочатку виглядав трохи роздратованим – наче серфінгіст, якого занесло в закриту водойму. Він відкрив концерт, натиснувши кнопку на великому бумбоксі; почала грати Into The Groove Мадонни, Тьорстон тимчасом повільно заспокоювався. Мені подобалась Мадонна, і я переживав, що хлопці глузуватимуть з неї. Але вони дали пісні завершитись, ніяк її не прокоментували, а одразу почали грати Tom Violence – схожу на траурну мелодію з плачами й підвиваннями. Якщо яскраві, впевнені ноти Into The Groove походили зі світу простих, круглих чисел, то музика Sonic Youth складалася з заплутаних дробів. Кожна пісня – переповнена інформацією. Мур розкачувався, ніби сцена хиталась, і він співав так, ніби намагався заспокоїти себе. Лі Ренальдо, грубе дитя з Лонг Айленду із зарослою шевелюрою, стояв зправа, розмахуючи гітарою в повітрі та схиляючись до землі, щоб видобути з неї побільше звуку. Кім Гордон стояла в центрі, бас-гітара в руках; вона була найменш «приперченим» музикантом на цій сцені, її гра була простою та жорсткою. Прохолодна, білява, спокійна – вона була схожа на знамениту кіноакторку, котра відмовляється грати за сценарієм, притому швидше на Марину Владі, ніж на Бріджит Бардо.


Sonic Youth

Я стояв близько до сцени, втиснувшись у групу людей, які, напевно, того тижня стрибали та слемились під купу різних гуртів… Втім, гучна й потужна музика Sonic Youth була зовсім несхожа на панк, чи навіть на видозмінений панк. Я не мав жодної ідеї, що це була за музика. White Kross, що скоро увійшов до їхнього альбому 1987 року, й Sister були швидким, прямолінійним роком, окрім того що гітари були по-дивному налаштовані – вони стогнали й вили замість того, щоб поєднатись у приємній гармонії. Пісня, яка тієї ночі вирізнялась на фоні інших, одна з найтихіших – Shadow of a Doubt, з четвертого альбому команди Evol. Мур і Ренальдо зіграли серію трішки «скуйовджених» гармоній, так, що вони за мить до перетворення на справжні акорди розчинялись в електричних ритмах. Гордон шепотіла слова: «Зустрів незнайомця в поїзді», й тоді, пізніше, «Присягаюсь, це було ненавмисно». Посередині пісні гітари наче приготувались видати серію дзвінких акордів, утім, цим звукам так і не судилося прозвучати. Було таке відчуття, наче ти заручник у кімнаті, і єдина крім тебе людина в ній відмовляється увімкнути світло.

Коли Мур та Ренальдо вперше знайшлися, вони грали на, як висловився Ренальдо, «одній нормальній гітарі, і одній такій собі» - це були Fender Telecaster та Harmony з середини 60-х. Дебютну EP-шку Sonic Youth 1982 року було записано, використовуючи стандартні гітарні налаштування – і це було вперше й востаннє. Потім Мур та Ренальдо почали міняти струни й налаштування на цих, а також на кількох «японських безіменних» інструментах. Тоді на початку виступів, коли натовп уже чекав, вони зазвичай витрачали до півгодини, вовтузячись із купою гітар, складених по обидва боки сцени. Оскільки довільне налаштування іноді дає гітаристу змогу грати свою партію без жодного притискання струни, в музиці Sonic Youth досягали потужного резонансу – якого неможливо було б досягти, якщо б доводилось торкатися струн двома руками. (Гарний приклад – Death Valley ’69). Використай ці налаштування, зіграй на них нетрадиційними інструментами – приміром, викруткою, прожени сигнал крізь кілька різних примочок – і вже маєш досить яскраву палітру. Цим гітаристам, більше схожим на диригентів, ніж на звичайних музикантів, вдавалось перетворити свої інструменти на певну подобу хору. Останній реліз команди, The Eternal, уже їх шістнадцятий повноформатний доробок, і це мій улюблений альбом Sonic Youth – хоча мені подобаються й багато інших. Учасники гурту вже розміняли п’ятий, а хто вже й шостий десяток років, але техніка їхньої гри не дуже змінилась із перших репетицій. «Ми й досі використовуємо старі аналогові мікшери та електрогітари з підсилювачами, досі записуємо на плівці й зводимо на ній, - каже Ренальдо. – Дякувати Богу, ми не стали професійнішими ні на йоту». Пісні пишуться спільно, й досягають завершеної форми після тривалого періоду імпровізацій. Марк Айбольд (котрий колись був басистом у Pavement), цього разу долучився до записів і написання музики – отже, в гурті знов стало п’ятеро учасників. (Ударник Стів Шеллі грає в Sonic Youth з 1985, мультиінструменталіст Джим О’Рурк приєднався до команди наприкінці 90-х, але залишив її у 2005-му.)

На цій платівці група сфокусувалась на створенні пісень, а не композицій "у вільному стилі". Мур сказав мені недавно: «Пам’ятаю, як ми були в турне у дев’яностих, і почали робити багато довгих, експериментальних треків для власного лейблу. І Малкмус (автор пісень Pavement Стівен Малкмус) віз нас кудись. Ми грали все це в його фургоні, й він сказав: сподіваюсь, хлопці, ви не зневажаєте силу пісні». Він любив Sonic Youth саме як пісенний гурт – в нього було щось на зразок чарівного переконання щодо цього». Один з найбільш мрійливих треків у новому альбомі, Antenna, починається з простого гітарного перебору, накладеного на легкий «білий шум» та спокійні тамтами. Мур співає ніжно, наче розмовляє: «Моя люба мандрує вулицями заради задоволення, хмарочоси оповиті мертвим любовним світанком». Ці слова, певно, є сумним відсиланням до приспіву в The Wonder, з альбому 1988 року Daydream Nation: "Я просто ходжу, мандрую, твоє місто – країна чудес".


Sonic Youth

Значний шмат насолоди тут – саме в звуці. Продюсер і звукорежисер Джон Агнелло вловив усі прояви "поліфункціональних" гітар команди. Я боявся, що в новому альбомі не буде тих тривалих, розламаних-відкритих сміттєвих мішків нойзу – як пісня Expressway to Yr Skull з 1986 року, в якій усі дракони, хижі птахи, феєрверки і брандспойти вирвались на свободу. Але Calming the Snake, хоча й триває всього три з половиною хвилини, дуже-дуже близька до цього стандарту. У ній ритм м’яких пауз та потужного наростання зкомпресовано до темпу поп-пісні, причому без втрат у накалі та нойзі. І ще тут співає Гордон – це щось схоже на панківські завивання – цього група не робила дуже давно. «Давай, спускайся, спускайся до річки, спускайся, я хочу відчути твоє тремтіння», шипить вона.

І поки Гордон шипить в альбомі The Eternal, хлопці мило співають. На деяких піснях є навіть спів в унісон – те, чого Sonic Youth донині намагались уникати. Мур сказав мені, що група досліджує традиційніші вокальні техніки, приміром, "пробує гармонізувати Лі з моїм не-співом". Тим не менше, традиційно для гурту, голос записується вже після того, як прописано всі інструментальні партії. На цьому етапі Мур, Гордон і Ренальдо розділяють пісню, й кожен намагається заспівати по-своєму, інколи "торгуючись" з іншими учасниками гурту тижнями. Те, що музика створюється першою, напевно, найкращий комплімент ставленню команди до можливостей звуку. "Для нас пісні народжуються з відтінків звучання гітари так само, як вони ‘виростають’ з акордів та інших структур", каже Ренальдо. "Ми створюємо музичні твори саме як музичні. Все, про що ми думаємо, це: чи цей уривок музики звучить добре?"


Sonic Youth

На початок 90-х десятки команд перейняли звички Sonic Youth, вдосконалюючи власні налаштування інструментів та створюючи хвилі шумів. Цього року Fender (один з провідних виробників електрогітар - AZH) випустить серію Jazzmasters із підлаштованими до смаків Тьорстона Мура й Лі Ренальдо поліруванням, адаптером, кілковим механізмом та відстанню між ладами. Група, яка колись займалась ремонтом і «доведенням» під свої вимоги гітар з ломбарду, тепер перетворилась на стандарт.


Саша Фрере-Джонс
Переклав Антон Семиженко


18.06.2009
 


Коментарі: 0

РЕКЛАМА

Молодість 2013Відпочинок у Карпатах