В ОЧІКУВАННІ ВЕЛИКИХ ПТАХІВ


фото: Beowulf Sheenan
 
Одним із безумовно найжаданіших концертів не лише цього літа, але й поточного року  - є перший візит легендарних SWANS до української столиці. Він станеться вже за кілька днів, 10 липня, у Сентрумі.
 
Впродовж тридцяти років життя, дітище невтомного Майкла  Джира (наголос на останній склад) встигло зазнати ряд суттєвих перетворень:  засвідчити кінець епохи руйнівного нью-йоркського ноу-вейву початку 80-их, утвердити власний культовий статус у стилістичній грі незалежної музики 90-их і навіть передбачити феномен пост-року 00-их. Сьогодні перероджені SWANS – утворення далеке від ностальгії за славою власного доробку. Останні п’ять років колектив продовжує долати межі своїх фізичних і творчих можливостей. Про це красно говорять результати:  три міцні нові платівки, інтенсивний  коловорот концертів по всій планеті та хвилі нових слухачів – відчутно молодших за вік самого гурту. 
 
Київське шоу Джира та компанії стане випробовуванням вітчизняної публіки та організації на витривалість. Довжелезні виступи гурту зазвичай відрізняються надгучним звуком, відчутним практично на власній шкірі. Вашій увазі ми пропонуємо кілька фактів, що попри можливу очевидність,  можуть в повнішій мірі змалювати поточний стан колективу.
 
Сьогодні Swans популярніші, ніж у свій класичний період 
 

 
Відповідаючи на питання про те яку публіку можна побачити на концертах SWANS, Майкл Джира із задоволенням відмічає строкатість аудиторії на противагу численним металхедам у 90их. Важко згадати, щоб серед улюбленої музики в інтерв’ю або на офіційній фейсбук-сторінці він радив метал. Скоріше це будуть твори Пярта чи Ґурецького, або ж альбоми Боуі та Popol Vuh, вперемішку з американським фолком чи тибетським ритуальним музикуванням. 
 
Цікаво, що вік слухачів Swans сьогодні практично той самий, що й у Deerhunter чи The xx. Найуспішніший альбом Лебедів пост-реінкарнаційного періоду – The Seer, іноді висміюється снобами через високу популярність на Pitchfork або ж участь в ньому Karen O з Yeah Yeah Yeahs. Це абсолютно не псує враження від платівки. Радше навпаки - підкреслює масив її довжелезних монотонних композицій. Годі й казати, чому вступна композиція цього альбому вже звучить в трейлері нової екранізації Макбета із Майклом Фасбендером у головній ролі.
 
Ще одним приємним моментом щодо аудиторії Джира називає вищий відсоток серед неї жіноцтва. SWANS вдається причаровувати протилежну стать ефективніше, ніж багатьом їхнім ровесникам. Згадати лише Марка Козелека, котрий прямим текстом жаліється в піснях на домінанто чоловічу аудиторію своїх концертів, чий вік не набагато менший за його власний і ностальгує за дев’яностими, коли зал наповнювався вродливими жінками. Це мало б розвіювати уявлення, буцімто гурт грає суто чоловічу музику.
 
SWANS - співці боротьби, а не відчаю
  
 фотоBen Stas
Деяких постійних слухачів гурту серйозно спантеличують певні музичні вподобання провідника Лебедів. Наприклад, епічний афробіт знаменитого нігерійця Фела Куті, що за духом близький динаміці боротьби безкінечного музикування SWANS. На відміну від перших альбомів, зациклених на монотонній ілюстрації насильства у вигляді деструктивного тупання на одному місці (значне число слухачів називає ці платівки кращими та іноді відмовляються слухати далі), сьогоднішні масивні полотна демонструють інтенсивний рух, змагання стихій та відчуття катарсису в фіналі. Лише послухайте двадцятихвилинну A Piece of the Sky, в якій Джира намагався досягнути відчуття кінематографічності (він завжди мріяв писати музику для кіно). Болісне дронове інтро Бена Фроста та інтенсивний гітарний марш, що з нього народжується – увінчуються оптимістичною кульмінацією у вигляді пісні, створення якої надихалося Rolling Stones. Символічно, що в ній можна почути ефірний бек-вокал Джарбо – колишньої  творчої та життєвої супутниці Майкла, без якої неможливо уявити SWANS дев’яностих і котра так само була б зайвою з ними на сцені сьогодні.
 
Навіть герої нових композицій змушують говорити про глибші нашарування змістів, ніж може здаватися на позір. Гаїтянська революція часів Наполеона під проводом Туссена Лювертюра та лозунги «Liberte! Egalite! Fraternite!», що їх прокрикує Джира на останній платівці To Be Kind, піднімають тему єдиного успішного в історії повстання рабів. Не дивлячись на сучасне печальне життя колишньої французької колонії – спірним було б говорити тут про екзистенційну безвихідь. І якщо слухач є далеким від історичних екскурсів, то він навряд міг пропустити повз вуха композицію присвячену легенді блюзу Хаулін Вулфу, або ж фанкові інтонації у першому синглі  з альбому - A Little God in My Hands. І це не говорячи про палку любов до легендарної Ніни Сімон, чия музика інколи може бути почутою в залі перед сольними виступами Джира.
 
Наївно думати, що після майже декади стилістичних пісенних експериментів у супергрупі The Angels of Light, від лідера SWANS слід було б чекати колишніх настроїв.
 
Майкл Джира лише торік виступав в Україні

фото: Ігор Колтун
Це сталося в березні на сцені одеського клубу-ресторану Бернардацці, що знаходиться в одній будівлі з державною філармонією та носить ім’я архітектора, котрому вона завдячує своїм остаточним виглядом. Аудиторія на цьому меценатському заході ледве перевалювала за півсотні людей. У поєданні з неабиякою затишною локацією, умови для сприйняття виступу складались якнайкраще. Озброєний самою акустичною гітарою, шестидесятирічний музикант протягом години з половиною не залишав зал у спокої ні на мить, довівши, що при мінімумі засобів можливо досягнути максимальної почуттєвої ефективності. Не дивлячись на заборону артистом фотозйомки, ми не змогли втриматись.
 
текст: Іван Шелєхов

07.07.2015
 


Коментарі: 0

РЕКЛАМА

Молодість 2013Відпочинок у Карпатах