БАТЬКІВСЬКІ ЗБОРИ: ВРАЖЕННЯ ВІД КОНЦЕРТУ YOUNG FATHERS В КИЄВІ



 

Автору цієї замітки пощастило опинитись на широко агітованому (здебільшого у вузьких колах) концерті практично випадково, тому ані про фотозвіт, ані про можливі враження від пропущеного виступу місцевого гурту MAiAK на розігріві - говорити не доводиться. Втім, і мовчати було б зайвим, оскільки непересічність події є очевидною. 
 
Ще до початку виступу інтригувала сценічна естетика, підготована шотландським тріо в залі Сентруму.
  
 
Чорний фон із мінімалістичним лого (практично стилізований шеврон) та дещо парамілітарний образ ударника, котрий з’явився на сцені першим, нагадували про європейську неофолк та martial industrial-сцену, чиє коріння проростає саме з Британських островів. Але близькосхідний характер самого лого (привіт сіетлським афрофутуристам Shabazz Palaces) говорить тут про зустріч контрастних культур, настільки типову для колишньої імперії. Власне звідси можна й починати описувати стиль шотландців, влучно характеризований назвою їхнього свіжого LP
 
Young Fathers часом маркують як «психоделічний хіп-хоп». Обидва компоненти - хіп-хоп і психоделіка, органічно співіснують у творчості гурту в якості методів, утворюючи оригінальну стилістичну платформу. На ній музиканти дозволяють собі як нагромаджувати надиво еклектичні конструкції, так і затишно почуватися в лоні поп-музики – яким би умовним це визначення не було. Приблизно такою є політика каліфорнійського лейблу Anticon, на якому тріо свого часу дебютувало. Знайомим з доробком цієї фірми, Young Fathers мають здатися її типовими клієнтами. Втім, ні для кого не є таємницею, що британський хіп-хоп традиційно ближчий до експериментів (приміром Roots Manuva або Ghostpoet і, зрештою, автентично британський тріп-хоп), ніж його старший американський брат. 
 
Фрагментарна структура композицій, представлених київській публіці, здавалася незвичною. Деякі з них радше нагадували заново конструйовані в реальному часі колажі зі звуків, співів, речитативу та, безумовно, рухів. Певно, деяка театральна напруженість і є однією з причин подиву зачарованої публіки на початку шоу, згодом розвіяного танцювальним хітом Get Up. 
 
Впродовж вечора переважна реакція зали на основні меседжі, що лунали зі сцени (навіть цитата з класиків – The Queen is dead) – була гарячою. В натовпі можна було помітити людей, які знають тексти напам’ять і невтомно відтворюють їх вслід за артистами. Більшість глядачів не втримувалась на власних двох, особливо коли ліберієць Алойсіус Масакуа інтенсивно виконував роль другого ударника. А пізніше саме його чуттєвий голос змушував людей затихати в темряві на повільних номерах. 
 
Експлуатуючи популярний аренбі-спів, шотландці часом нагадували квазі-бойзбенд, утворений під час алкогольного караоке із піснями Westlife. Проте, багатьом бувало не до жартів – чи то від пронизливої міміки фактурного Кайуса Банколе, що рухався сценою значно інтенсивніше за своїх побратимів, чи від агітаційних гасел усіх трьох «батьків», чутних на фоні аналогового шуму. Власе, постіндустріального шквалу виступові не бракувало так само, як і африканської ритміки чи солодких нот.
 
Після спекотного шоу, екзальтовані глядачі ще зо пів години безнадійно чекали повернення Young Fathers, пританцьовуючи під звуки Joy Division (хтось ще не згадував про зовнішню схожість Джі Гастінґса із Єном Кьортісом?) та старого соулу Венді Рене. Варто зауважити, що вихід на біс був би скоріше зайвим – настільки інтенсивним та вичерпним було саме шоу.
 
Текст: Іван Шелєхов
Фото: Станіслав Лазарєв

09.07.2015
 


Коментарі: 0

РЕКЛАМА

Молодість 2013Відпочинок у Карпатах