Руни та одеські чоловіки: Death In June у Бернардацці



 
На початку чергового осіннього робочого тижня в темному серці Одеси сталося дещо. Проникаючи до неоготичної будови, публіка промовляла паролі та розчинялась у відлуннях голосів Скота Вокера, Артур Лі, Лу Ріда та Ніко, чиї привиди чулися з динаміків перед порожноьою сценою. На обличчах читалося святкове очікування. Ніхто не виглядав випадковим протеже.


Дещо втомлений, але міцно складений старіючий чоловік у військовому постав після звукового шквалу, увійшовши до шквалу аплодисментів. На фоні неодмінного маршу почалася історія, розказана маскою брехтіанскього відчуження. Розмінюючи шостий десяток, Даґлас Пірс вітається з одеською публікою. За темними окулярами ховається напружений погляд, пальці вдаряють по струнам.


 
Розпочавши дисциплінуючою Ku Ku Ku, він задає плановий настрій дійства подібно до гамельнского щуролова. Чередою пісень останніх років Пірс методично напружує виконавський нерв, розбавляючи медитативність з напругою перших акордів найбільш знаних гімнів. Самотність артиста підкреслює та зосереджує у центрі сцени зкоцентровану атмосферу, не даючи їй вивільнитися хаотично. Прості розміри зіграного ритмічно задають необхідний контроль.
 
Розслабитися вдається лише звикнувши. Серйозне обличчя під картузом, сповнене іронії під час короткого спілкування з аудиторією, все ж підкорюється несподіваному гуморові від випущених із натовпу мильних бульбашок. Секундна перерва єднає залу в теплій гостинності, якою відмічено прийом аж до його завершення. Можливо саме тому, у якості традиційної коди, не була зіграна тревожна та провокаційна C’est un reve, поставлена незручним питанням політичної риторики. Навпаки, нас долучено до kameradschaft, символом котрого виступив неочікуваний трубач (можливо саме одеський музикант), що збагатив власною експресивною грою композицію Little Black Angel – кульмнінацію вчорашнього вечора. 





Ветеран так званого Британського Езотеричного Підпілля пішов за лаштунки, прошаючись витримано та спокійно, як і личить постаті подібної ролі. Незалишвши нікого байдужим та, можливо здійснивши чиюсь давню мрію, пан Пірс зарядив, жестом власного візиту, сцену для наступних поколінь музичних шаманів. Можливо ними нині стають молоді лондонці The KVB, що продовжили вечір у Бернардацці своєю по-декадетськи ностальгічною, але невтримно шумною навалою гаражного звуку. 
 
 
Ів. Шелєхов оперативно для AZH Promo

 


Коментарі: 2

РЕКЛАМА

Молодість 2013Відпочинок у Карпатах