30 речей про мистецтво і життя: пояснює Чарльз Саатчі


Чарльз Саатчі

Чарльз Саатчі – засновник одного із найбільших рекламних агентств у світі «Саатчі і Саатчі» / «Saatchi & Saatchi», суперколекціонер, власник Saatchi Gallery і найуспішніший арт-дилер сучасності. Саатчі відомий своєю підтримкою руху «Молоді британські художники» / YBA (найбільш відомі з них – Демієн Хьорст і Трейсі Емін, ключові роботи «Фізична неможливість смерті у свідомості живого»* і «Моє ліжко» відповідно).

Він зрідка дає інтерв’ю, але з його нової книги («My Name is Charles Saatchi and I am an Artoholic» / «Мене звуть Чарльз Саатчі і я артоголік») читачі дізнаються, що підживлює пристрасть загадкового колекціонера до мистецтва.

Вам завжди вдавалося знаходити нові таланти у мистецтві. Але ж великих художників часто спочатку не помічають, чи не так?

Насправді, талант – це настільки рідкісна річ, що випадки, коли посередність приймається за видатну майстерність, трапляються набагато частіше, ніж геній, якого не помітили.

Вас називають і «супер-колекціонером», і «найбільш успішним арт-дилером сучасності». Якщо пригадати минулі 20 років, як би ви оцінили свою діяльність?

Яка різниця, як мене називають? Колекціонери не мають значної ваги. Те, що є насправді важливим, і те, що виживає – це мистецтво. Я купляю ті твори, які мені подобаються. Я купляю їх, щоб потім демонструвати на виставках. Потім я продаю їх, коли мені заманеться, і купляю інші. З огляду на те, що я так роблю вже 30 років, більшість людей мистецтва вже зрозуміли мою схему. Це не означає, що твори, які я хочу продати, перестають мені подобатись. Просто я не хочу зберігати все це вічно.

Ваша практика купівлі робіт художників-початківців виявилася дуже заразливим прикладом для наслідування, і, можливо, єдиним позитивним впливом на сьогоднішній ринок. Тому що дуже багато інших колекціонерів, як ветеранів справи, так і нових інвесторів, наслідують вас, змагаючись між собою за роботи молодих, відносно молодих митців. Вам не здається, що ви несете частину відповідальності за спекулятивний характер сучасного арт-ринку?

Маю надію, що це так. Художникам потрібно, щоб колекціонери, усі різновиди колекціонерів, купляли їхні твори.

Ви не вважаєте, що псуєте комусь життя, розпродаючи всі їхні роботи?

Я не купляю роботи тільки задля того, щоб порадувати митців, тим більше, не хочу робити їх нещасними, продаючи їхні твори. Вам не здається, що Ви трохи драматизуєте?

Перед тим, як пішли у рекламу, чим ви планували займатися?

«Планував» - це не зовсім те, що відбувалося. У 17 років із двома ледве зданими іспитами планувати кар’єру було не зовсім реалістично, так само як сподіватися на допомогу працівників відділу кар’єри у коледжі Крайстс , бо моя кількість задокументованих прогулів була рекордною. Я відгукнувся на оголошення про вакансію ваучер-клерка в газеті «Evening Standard» з оплатою 10 фунтів на тиждень. Це було крихітне рекламне агентство у Ковент Гарден, і ваучер-клерк мусив тинятися по всіх офісах місцевих газет на Фліт-стріт, а їх в той час були сотні, та брати примірники усіх газет, де були надруковані реклами замовників. Завдання ваучер-клерка було таким: взяти газету, знайти оголошення, приліпити на нього наклейку, щоб клієнт міг завірити його наявність і, щоб агентство отримало свої гроші. Життєво необхідна робота, само собою. Одна з переваг того, що це було маленьке агентство – якось вони були у відчаї, бо їхній креативний відділ (один хлопець) захворів, і вони попросили мене спробувати зробити рекламу для одного з клієнтів, ферми «Кури Торнбер». Реклама мала з’явитися у журналі «Фермер та скотар», та переконати фермерів обрати «Торнбер», бо ці кури продукують багато дешевих та надзвичайно якісних яєць, і вигідно повертають вкладені гроші. Я поняття не мав, як треба писати рекламу чи взагалі як писати що-небудь, окрім «Я не запізнюся на збори» - в цьому я мав немалий практичний досвід. Отже, я проглянув декілька журналів «Фермер» та «Світ птахівництва», знайшов кілька натхненних слів і фраз, склав їх докупи, впихнув слоган – здається, я вкрав його зі старого американського журналу – і отримав «Спитай в того, хто їх має» у якості реклами-рекомендації із зображенням сяючих Торнберських фермерів. Клієнт купив це.

Чи може любов до мистецтва, зокрема до Ренесансних творів на біблійні теми, наблизити до Бога?

Я думаю, що Бог дуже розчарований у своїх творіннях. Людство не спромоглось розвинутися за увесь цей час; ми такі само дурні та дикі, як і багато століть тому назад, і бідолашний Бог, певне, проводить увесь свій день, похитуючи головою через нашу підступність та дурість. Або, може, він з нас добряче сміється. Але я сподіваюся, що Бог любить наше мистецтво і тому пробачить нам гріхи наші, особливо мої.

Мені подобається ваша нова галерея, але я терпіти не міг ту галерею у Каунті Холл. Чим ви тільки думали!

Я був неймовірним дурнем. Мені стало нудно, бо я надто добре знав свою галерею на Баундарі Роуд, причому настільки добре, що я міг вивішувати експозицію з точністю до сантиметра, сидячи на розкладному стільці у Маргейт (курортне місто). До того ж, я хотів представити нове мистецтво якомога ширшому колу людей, і я почав шукати більш відоме приміщення на південному березі (тут: Темзи), поруч із Оком Лондона (London Eye – велетенське колесо огляду міста). Отже, я проміняв легкість інтер’єру Баундарі Роуд на маленькі кімнати, оздоблені дубовими панелями і це нікому не сподобалося. Я сприймав це як випробування, якого я явно не хотів.

Чарльз Саатчі
Саатчі з дружиною Найджеллою Лоусон
Яких художників ви виставляєте в себе вдома? Ви часто змінюєте роботи, які у вас є? Чи є якась група улюбленців, яка завжди залишається?

У мене вдома повний безлад, але кожного дня може статися таке, що ми з дружиною врешті візьмемося за стос картин, що стоять на підлозі і розвісимо їх.

Відкриттям яких митців ви задоволені найбільше?

За увесь цей час мені дуже щастило бачити роботи великих художників на самому початку їхньої кар’єри, тому можливо припустити, що я почуваюся «задоволеним тим, що відкрив» їх. З іншого боку, я «відкривав» незліченну кількість художників, на яких всім іншим було начхати, і кар’єра яких прогресувала дуже повільно або зовсім не рухалася. Тому я не можу сказати, що в мене якийсь неймовірний дар бачити переможців. Це правда, що я купив роботи Сінді Шерман* на її першій виставці у складі групової експозиції, серед них були 10 її чорно-білих знімків, об’єднаних у колаж, як робили в той час, і потім продовжував купувати її роботи протягом наступних кількох років. Я купив більшість робіт з першої виставки Джеффа Кунса* у маленькій, вже зачиненій галереї у Нью-Йоркському районі Іст Віллідж, включаючи баскетбольні м’ячі, що плавали у скляних акваріумах, пилососи та іншу домашню техніку у вітринах із флуоресцентною підсвіткою. Але я виглядаю надто самовдоволено, та, насправді, я пропускаю і знаходжу хороших художників у рівних пропорціях.

Чи є картини кращим капіталовкладенням, ніж акули у формальдегіді? Акула Хьорста вже виглядає якоюсь зморщеною, а полотно Пітера Дойга* прекрасно збережеться за 10 років, і відновити його буде значно легше.

Немає правил стосовно капіталовкладення. Акули можуть спрацювати. Лайно митців може спрацювати. Може і олія на полотні. Для того, щоб перейматися щодо того, що митці вирішують називати мистецтвом, існує загін консерваторів.

Чому закордонні музеї мають кращу колекцію бритмистецтва, ніж Тейт*?

Тому що куратори Тейт не знали, на що вони дивилися на початку 1990-х, коли навіть найскромніший бюджет міг скупити багато прекрасних робіт. Але я не кращий за них. Я постійно відкриваю для себе твори, яким раніше не надавав значення або просто не помічав.

Заглядаючи наперед, як буде оцінюватися британське мистецтво початку 21 століття через 100 років, на вашу думку? Які художники пройдуть випробування часом?

Загальні мистецькі альбоми 2105 року будуть настільки ж брутально редагувати кінець 20-го століття, як і всі інші століття. Усі художники, окрім Джексона Поллока, Енді Уорхола, Дональда Джадда та Деміена Хьорста будуть у примітках.

Чарльз Саатчі
Чарльз Саатчі
робота художника Пола Харві
Якби замовляли власний портрет, через що ви б хотіли бути вираженим?

Я б краще з’їв полотно, ніж замовляти комусь зображати мене на ньому.

Розкажіть, як це – бути одруженим на богині домогосподарства?
(дружина Саатчі – відома авторка кулінарних книг)

Я її не вартий, я знаю, але вона теж це знає і нагадує мені щодня.

Ви готуєте хоча б колись?

Я можу зготувати яйця. І пластівці.

Ви заохочуєте своїх дітей дивитися вашу колекцію та ходити у музеї, на виставки?

Мої діти вважають некрутим все, що пов’язане з моєю галереєю. Хоча, їм дуже подобається магазин при галереї.

Які поради ви з дружиною даєте своїм дітям?

Мати Найджелли відкрила їй безцінну істину гарної поведінки. Її порада звучала так: «Краще бути зачарованим, ніж чарувати інших». Під цим вона мала на увазі те, що людям подобається усвідомлення того, що вони були чарівливими та цікавими; якщо коротко – коли їх слухали. Для неї припущення, що треба намагатися бути найбільш привабливою особистістю у кімнаті – це вульгарність та виключна, недоладна пихатість. Намагатися бути чарівливим – це потурання своїм бажанням; дозволяти причарувати себе – це просто хороші манери.

Чи має країна витрачати гроші на роботи корифеїв мистецтва, щоб зберегти їх для нації, чи купляти роботи наступного покоління художників?

Знаю, що ризикую знову бути лінчованим арт-тусовкою – але скажу, що вже немає нагальної потреби зберігати мистецтво для нації ціною занедбання тих художників, що живуть і творять зараз. Яка різниця, де висить Тиціан: у Національній галереї, Луврі чи в Уффіці? Зараз не 18 століття, люди подорожують, тому не потрібно бути націоналістичними щодо світових шедеврів. Набагато важливішою є підтримка сучасних художників.

Який ваш найулюбленіший у світі музей?

Прадо у Мадриді. Гойя – це моя слабкість, але й сам музей такий просторий, без нагромадження, і виставляє свої скарби без усякої помпезності. Кожен візит до Прадо підживлює мою віру в невмирущу важливість мистецтва.

Я майже не розбираюся у сучасному мистецтві, але хочу вигідно вкласти 1000 фунтів. Що порадите?

Цінні папери. Мистецтво – це не вигідна інвестиція, тільки якщо Вам дуже сильно пощастить і якщо Ви зможете обіграти професіоналів. Придбайте те, що Вам дійсно дуже подобається, що буде завжди приносити Вам задоволення, варте 1000 фунтів. І не поспішайте, а шукайте щось дуже особливе, бо пошуки – це вже половина задоволення.

Яким досягненням ви найбільше пишаєтеся?

Я не пишаюся. Це не означає, що я не маю самолюбства космічних масштабів, але я навіть цим не дуже пишаюся.

Скільки ви втратили через фінансову кризу?

Я боюся дивитися.

Хіба ті крапкові картини (Демієна Хьорста) не схожі на шпалери?

Можете також сказати, що картини Ротко подібні на милі килимки. Не бачу нічого поганого, якщо мистецтво є декоративним.

Про картини Ротко люди кажуть, що вони викликають почуття «вічності». Ви розділяєте це бачення?

Моє розуміння вічності є приблизно таким: раз у 100 років горобець прилітає на вершину великої гори і чистить свій дзьоб, проводячи ним по верхньому каменю. Коли гора сточиться до купки пилу, тоді пройде перша секунда вічності. Я подумав про це, коли востаннє стояв перед картиною Ротко, але не відчув ніякого захоплення від розуміння вічності і не мав жодного містичного переживання. Можливо, я бачив надто багато його робіт і вони вже не доносять до мене тієї божественної величі. Або, може, я так і не зрозумів неймовірності Ротко.

Чи була «Sensation»* вершиною вашої кар’єри, і чи правда, що після того ви лише опускалися нижче?

Ну, завжди неприємно, коли тобі кажуть, що твої кращі роки вже позаду. Але, можливо, так і є. Колись я точно був більш активним, будуючи свій рекламний бізнес та збираючи свою колекцію з дикою енергією. Зараз я вже не в ударі, але все одно із задоволенням влаштовую виставки творів, які мені подобаються та представляю нові імена відвідувачам. Тому, маю надію, це все варте того, щоб повзти далі.

З тих сучасних митців, які померли молодими – Жан Мішель Баскія*, Єва Гессе*, Фелікс Гонзалес-Торрес* - хто би, на вашу думку, здобув справжнього визнання?

Не хочу бути надто жорстким, але багато художників здобувають культовий статус тим, що вмирають до того, як їхній творчий доробок може перетворитися на колекцію з повторів самих себе. Поллока* поважають за його шедеври, але ми ніколи не дізнаємось, що би він створив, якби продовжував творити ще 30 років. Мені ніколи особливо не подобались роботи Баскія, при тому, що мене якось затягли до підвалу дилера Анніни Носей, де молодий хлопець писав свої картини, вартістю всього лише $500 за кожну, і де вона розказувала усім, кому могла, що це вона знайшла генія у молодому Баскія. Дурний, я вирішив, що вони всі банальні та декоративні, до речі, це якраз демонструє, що мій смак – це не остання інстанція. Єва Гессе була неперевершеною. Фелікс Гонзалес-Торрес трохи гіршим. Пробачте за поганий смак, але мій улюблений мертвий-що-міг-би-стати-безсмертним художник – це Скотт Бертон*. Він здобув певне визнання у кінці 1970-х через своє дивакувате бачення меблів як скульптури і навпаки, і за «скелі-крісла», які робилися двома прямими вирубами у великому камені. Зараз його, здається, зовсім забули, окрім маленького кола шанувальників, які лишилися ще з тих часів, і його досить рідко можна зустріти у оглядах ключових американських художників. Але таким він був, що поробиш.

Альфред Хічкок чи Джон Форд? Скорсезе чи Спілберг?

Я навіки вдячний за те, що бачив найкращі роботи цих режисерів. Ми з Найджеллою робимо у себе вдома невеликий кінофестиваль з сезонами Вільяма Вайлера, Рідлі Скотта чи Фреда Зіннеманна, і великі режисери завжди вражають мене кожним кадром.

Ви вмієте малювати?

Анітрохи.

Хто буде наступним великим митцем?

Сподіваємося, що ТВ-шоу нам підкаже відповідь.




* - примітки:


Damien Hirst. «Фізична неможливість смерті у свідомості живого» /
«The Physical Impossibility of Death in the Mind of Someone Living» (1991),
фото: Alan Davidson/ WireImage


Галерея Тейт (Tate Gallery) – художня інституція в Лондоні (з філіалом у Ліверпулі), де зібрана одна з найбільших колекцій британського та світового сучасного мистецтва. Сайт: tate.org.uk

«Sensation» - велика виставка робіт «Молодих британських художників», яку в 1997 році влаштувала Королівська академія, що має репутацію оплоту консерватизму. Фактично це була демонстрація приватної колекції Чарльза Саатчі, якому належала більша частина творів.

Сінді Шерман (Cindy Sherman, 19 січня 1954) - сучасна американська художниця, фотограф. Дивитись: серії робіт Untitled Film Stills (MoMA), History Portraits

Джефф Кунс (Jeff Koons, 21 січня 1955) - сучасний американський художник. Відомий своєю пристрастю до кітчу, особливо в скульптурі. Його роботи входять до числа найдорожчих творів сучасних художників. Дивитись: jeffkoons.com

Пітер Дойг (Peter Doig, 1959, Единбург, Шотландія) - британський художник, що працює в руслі магічного реалізму. Помітна постать ренесансу фігуративного живопису, який почався в середині 90-х і продовжується до цих пір.
Дивитись: роботи Дойга в галереї Саатчі

Єва Гессе (Eva Hesse, 11 січня 1936 - 29 травня 1970), народжена в Німеччині, американська скульпторка, відома своєю новаторською роботою з такими матеріалами, як латекс, скловолокна і пластмаса. Гессе - одна із небагатьох художників, що здійснили перехід від мінімалізму до постмінімалізму. Дивитись: evahesse.com

Жан-Мішель Баскія (Jean-Michel Basquiat, 22 грудня 1960 - 12 серпня 1988) - американський художник і перший афро-американський художник, що отримав міжнародну популярність. Він завоював популярність спочатку в якості художника-графітчика у Нью-Йорку, а в епоху 1980-х прославився як нео-експресіоніст. Роботи Баскія продовжують впливати на сучасних художників і дорого коштують. Дивитись на artchive.com

Фелікс Гонзалес-Торрес (Felix Gonzalez-Torres, 26 листопада 1957 - 9 січня 1996) - кубинський художник, який виріс у Пуерто-Ріко, а потім переїхав у Нью-Йорк. Був відомий своїми спокійними, мінімалістичними інсталяціями і скульптурами. Дивитись: на queerculturalcenter.org

Джексон Поллок (Jackson Pollock; 28 січня 1912 - 11 серпня 1956) – американський художник, ідеолог і лідер абстрактного експресіонізму, що значно вплинув на мистецтво другої половини XX століття.

Скотт Бертон (Scott Burton, 1939 - 1989) - американський скульптор, за життя мав понад 30 персональних виставок. Його роботи знаходяться в найкращих галереях світу. Проголосивши ідеї трансвормації публічного мистецтва, Скотт Бертон робив функціональні скульптури, що, щоб досягти мети, вимагають присутності глядача. Як і звичайні столи та стільці, лави і стіл Бертона призначені не тільки для огляду, але й використання. Дивитись: INDIVIDUAL BEHAVIOR TABLEAUX, 1980, (6 кадрів), на artnet.com



переклад інтерв’ю з Guardian: Насті Кухаренко



примітки: Тарас Хімчак


 


Коментарі: 1

РЕКЛАМА

Молодість 2013Відпочинок у Карпатах