Roy Hevolven – Photon

 
  Last.FM
 
 

завантажити подкаст (63,7 Мб, 27 хв 50 c)

Roy Hevolven – електронщик-одинак, на якого одного дня переродився фронтмен київського альтернативного гурту FloodFill Євген Орлов, і який у майбутньому готується переродитися на… Навіщо зазирати у майбутнє? На етапі, коли Roy Hevolven виступає у ролі неподільного музичного суб’єкта, чому б не познайомитися з його, оригінальним для української семіосфери, творінням – демо-платівкою, що дістала назву Photon (2011). Бо експериментальний куток електронної сцени в нас, погодьтеся, компактний.  Тим паче, переродження – це радикальний крок, і якщо у гороскопі музикантів кожен знак відповідає жанровому тегу, то Євген перескочив на чверть екліптики вперед – від Radiohead-tribute (у складі гурту) до самодостатнього electronic minimal (сьогодні). Поворот відбувся стрімко, й тим цікавіше слухати збалансовані, стилістично довершені доріжки його альбому. Ця музика нескінченно далека від забавлянь початківця, доведеногоь до екстазу легкістю, з якою лептоп на його кухонному столі генерує «геніальні» мелодії. Все навпаки. Roy Hevolven – молодий, але підкований музикант, якому дався новий жанр. Певно, що мінімалістична естетика ближча Євгенові особисто, раз у першій платівці немає ні граму жиру, ні граму шуму й жодних кітчевих плям. Подібну музику можна писати лише добре знаючи, що робиш. З цієї точки зору Photon досить холоднокровний: семпли відміряно на аптечних терезах і змішано у стерильних колбах. Небагатослівність тут межує із флегматичністю, і вона могла би стати провалом, якби не щирий інтерес автора до власного творіння. Якщо не сказати любов. Такий оксюморон, такий варіант чоловічої любові – матерія, з якої зітканий альбом. Це дуже впевнена музика, що йде за власним фарватером, відмовляючись від маневрів – і тому викликає повагу з першої ж хвилини прослуховування. 

 

Більше того, Photon композиційно структурований: подібно до verse libre, він слідує внутрішній логіці та ритміці, що виразно підкреслює його ліричність. Імовірно, чорно-біле виконання обкладинки (останнього, а може й першого, штриха стилю) змушує мимоволі прив’язати цю музику до самої ідеї текстуальності, а звідти – через літературу, до поезії. Поза сумнівом, між знаковими системами тексту й музики пролягає завелика прірва, аби наважуватися їх відкрито зіставляти. Проте, здогадки лежать на рівні інтуїції – надто промовистою є рамкова опозиція intro й outro, концептуально перекинута на географічну Arktikk та Antarktikk, та й чим як не ліричною піснею є Ravensong (не забуваймо про «мирське» ім’я автора)? Хай би що казали про прірви, а Photon можна вважати інтермедійним артефактом, а точніше, поезією без слів. Електронна музика виникає там, де колосальність переживання вводить у німоту, але й не розповісти про неї неможливо.
 

  
Блог Євгена Орлова: yevhenorlov.tumblr.com