Альбіна Позднякова


Альбіна Позднякова

АЖ 5 запитань:

Хто ви?
- Альбіна Позднякова,
поетка, редактор самвидаву «ТРИ», організатор літературно-мистецького
фестивалю «наЛІТ».

Що вас хвилює, якщо щось хвилює?
- цього так багато, що навряд чи зможу перелічити. ...мабуть, найбільше
люди, символи їх взаємин, дешифрування їхніх текстів.

Що з українською культурою не так, якщо щось не так?
- мені здається, більшість людей, що вважають себе причетними до культури, надто мало над собою працюють. Мабуть, той факт, що в нашій літературі не було нобелівських лауреатів щось таки каже... ми ще не такі великі, якими хочемо здаватися.

Ви прийшли у цей світ з...
- не вдаватимусь до натуралізму. В цьому приході винна, вочевидь, моя мати.

Кому потрібно те, що ви робите?
- мені. і це найважливіше.




Покритка

...де смуги колій – радіусом кола.

торбами поліс везти до околиць,

сніговиками влізти в стук коліс.

...де слуги долу втішно кока-колу

ковтають, поле всупереч закону

везе віками віз, що в нім проріс.


Трішки чернечого з присмаком коріандру.

Руки на талії, начебто з-під сутани.

Знати б, як пальці, ці Піренеї, Анди

Й сховки западин. Голгофою без хреста

Кликати тріщини тих, що не дати раду,

Ані прийняти тонкий очеретний стан

В руки свої, не відчувши що їх окрадено,

Більше не зможуть. Молився йдучи Трістан.

Дрібка трагічного. Блиск на кінці ножа.

Теплий базилік. Язик у кліщах дурману.

На коліщатах в’їжджає сліпе божа,

Небожа кличе, тримаючи ложку манни.

Зовсім приречено. Так, мов свобода – гак,

І неминуче повішаєш сорочину.

З’їхало речення, наче з гори, – навспак

Годі злетіти. Як наслідок і причинна,

Поруч йдучи, витанцьовують стежку в ліс,

Сипле узвіз в їхні чола всі мандри й мантри.

Гірка пюре, із котрої Ти ще не зліз,

Теж без хреста та закопаних діамантів.




Думки однаково і заячі, і вовчі.

У товщі шкіри – овен вовни – бог,

І блохи ходять шкірою обох

І лізуть у волосся, вуса й очі.

Лишають слід тремтячий і кривий,

Кривавить шкіра з-під малих підошов;

У кошик склавши «дякую» і «прошу»,

Заходять в ніч, як у кошлатий вий,

Однаково невидимий і зрячий.

Так кряче ворон пісню вовкулак,

І злак живий, затиснутий в кулак,

Нічого не подужає означить.

Думки, що чорнокрилим янголям

Чіплялись за гілля і дерлись в клоччя,

Молочні зуби знали шлях молочний

І падали до брудно-білих плям.




Мовчанка (води в рот)

Не полізти в кишеню Твою за словом,

Наче скалка в долоню. Листівка в Осло

Відлітає пустою до плес в полоску.

Пошрамований хвилями – реплік лоскіт,

Залишає бетонне чи донне тло.

Не сушивши того, що літало й квітло,

Все ж виймаєш із себе нову лоліту,

І, змовчавши, відчується літ тепло.

Щось в тобі буде знати, куди текло,

Що не світло в тобі вимикало пекло,

Що не Стікс то слиною омив ікло,

Коли коло розмов тобі проколов.

Відібравши полову, крізь денне скло

Вік мовчить крізь вікна. Одна з колон

Буде вищою й далі. Застиглий слон

Віднаходить солодке в собі й солоне,

І радіє, що Стікс таки не холоне.


10.07.2007
 


Коментарі: 0

РЕКЛАМА

Молодість 2013Відпочинок у Карпатах