Черезова Варвара


Народилася взимку 1987 року, в Луцьку, де і проживаю досі. Що сказати про себе? Руда, вічно-закохана бестія до кінчиків волосся. Пишу з дитинства, але серйозно почала тим захоплюватися (якщо віршописання можна назвати серйозним заняттям) з років так 18-ти. Люблю музику, яка зачіпає за живе, найбільше Пінк Флойд. Кохана та закохана, а ще маю гарнюню-донечку. Моя робота не має ніц спільного з поезією, але тим не менше творча – я маркетолог. Навчаюся в Луцькому Національному Технічному Університеті, спеціальність – маркетинг.

Збірок поки що не маю, але активно над тим працюю.




Я вже майже...

Я вже майже одне з твоїх збочень, один з твоїх шрамів.
Я зашита в твої підсвідомі бажання і тонкощі.
Я уже не повз тебе, а більше в тобі. Тільки поночі.
Не вдаюся до термінів – це вже достоту те ж саме.

Засинаю. Вкладаюсь стібками між ребер і м’язів.
Тобі млосно. Та ти не попросиш ні вголос, ні подумки.
Виціловую вилиці, скроні, волосся і родимки.
Тобі млосно і парко. Та ти не попросиш. Наразі.

Це не рабство. Це просто відсутність наказів і рішень.
Це ліниві і глянцеві витівки скурвлених пристрастей.
Це дерева, що вище їх крон нам тепер і не вирости,
І мабуть не злетіти. Неволя терпкіша за вишні.

І якщо я піду, то аби повернутися. З Раю.
Це не буде навмисне, мов яблуко зірване поспіхом.
Я торкнуся не легко, а думкою, чи може посміхом.
Ти не бійся. Розлуки немає. І смерті немає.




Навіяне...

Це сліпе поклоніння твоїм ефемерним появам.
Уночі, коли паща безсоння розверзнеться надто.
У твоїх коридорах лежить проспиртована вата,
І розрізана скальпелем тиша безкровно конає.

Видаюся тремтінням. Тут пахне так солодко. Плоттю.
Тут прозоро. Я поглядом рухаю шафи і стіни.
Я ще чую твій запах. Твій піт, твою флегму і слину.
Буде день. Буде їжа. І брак безголосся у роті.

Я дивлюся крізь тебе на світло. Крізь тебе і вище.
Твої змії не сплять. Їх спокуси як завше – смертельні.
Я тебе намалюю. На ранішнім небі. Пастельно.
Я тобі зачитаю свої найвідвертіші вірші…



Ця ностальгія

Листям пожовклим самотність укриє плечі,
В очі загляне, шукає сумні лимани.
Літо палке - своєрідна така предтеча
Осені. Я меланхолю, лікую рани.

Ця ностальгія – хвороба, повільно точить.
Радість надкушена швидко чорніє, гасне.
Кожне четверте слово твоє – пророче.
Віриш у сни і життя після смерті – власне.

Я ж біля тебе одвічно, немов прокляття,
Так ти мене називаєш (коли тверезий).
Рвеш театрально сорочку свою на шмаття,
Гордо самого себе нарікаєш Крезом.

Все закінчиться банально – вином і ліжком.
Я – на роботу. А ти до своїх знайомих.
Кожен згадає цю ніч і всміхнеться (нишком).
Хочеться крапку, та знову я ставлю кому.




Коридорами мозку...

Коридорами мозку, де спогад, мов хустка картата
(вся полатана сірим) блукає стооке безсоння,
визираючи радість. Холодні спітнілі долоні
прагнуть доторку. Голос тихенько шепоче: „Не варто”.
Бо напевне не знаєш. І очі порожні, як в риби,
І волосся вростає у постіль. Гармонія тиші
Монотонно диктує на вітрі замішані вірші,
Що із димом густим цигарок налипають на шиби.
Чорносокіл печалі стирає з обличчя усмішку,
Осіда на плече, пазурями вчепившись у шкіру.
Що лишилось? Надія, котра не замінює віру.
Ти продовжуєш гратись із сумом у „Котики-мишки”.



Від мене до тебе алея з косого дощу

Вона.

Майже три літа підряд я чекаю осінь.
Знов після серпня не вересень – тільки червень.
Спека триклята ніяк не минає досі.
Сонячні промені, наче кільчасті черви,
Теплого неба густу виїдають просинь.

Довгі алеї, що тиждень – дедалі довші.
Вечір. П’янка ефемерність. Відсутність сенсу.
Кожна палата, немов Трафальгарська площа,
В центрі якої стовбичить зі шприцом Нельсон.
У кабінет терапії – немов на прощу.

P.S.
Досі живу і кімната м’яким оббита.
Файно годують... пігулки в обидві жмені.
Флегма кубами повільно тече у вені.
Нині принесли червоні розкішні квіти.
Кляті троянди. Виною - кільчасте літо...

Він.

М’яко і тепло. Вбираюсь в новенькі крила.
Добрий Господь передав тобі в спеку зливу.
Гарні новини – звільняється місце зліва.
Будь мені янголом. Дуже чекаю, мила.



29.05.2009
 


Коментарі: 0

РЕКЛАМА

Молодість 2013Відпочинок у Карпатах