Ірина Шувалова


АЖ 5 питань:

Хто ви?
Я – Шувалова Ірина Леонідівна.
Або просто Шувалова.
Крім того, – shuvalova.
Крім того, – Шу.
Крім того (з вуст однієї молодої особи), – „мама”.

Що вас хвилює, якщо щось хвилює?
Багато речей – тільки різною мірою. Питання про сенс буття, еге ж. Також питання „Хто винен?”. Але частіше за все такі нагальні питання як „На що я знову витратила свою зарплатню?”, „Куди поділися ці кляті ключі?” або „Як перекласти українською словосполучення “aery surge”?”.

Що з українською культурою не так, якщо щось не так?
З українською культурою? Я думаю, якщо полишити, з одного боку, грандіозні та безплідні потуги її примусової реанімації, а з іншого – спроби довести, що її не існує й ніколи не існувало, то рано чи пізно все налагодиться. Не треба її гальмувати і не треба пхати коліном під дупу – тоді все буде гаразд.

Ви прийшли в цей світ з…
Я прийшла у цей світ з гучним вереском і з козацьким чубом на лисій голові. Також із купою питань, на більшість з яких дідька лисого колись знайду відповідь.

Кому портібно те, що ви робите?
Якби сказала, що тільки мені, – це було б сумно. Якби сказала, що всім, – збрехала би. Найімовірніше, – певній кількості осіб, точно встановити яку наразі не видається можливим.






Розарій

хлопчики-шльондри цілують підпахви троянд

вусами пах їм лоскочуть сп’янілі троянці

день осипається – значить, своє відстояв

день осипається – храмом чужих девіацій

мій содоміте солодкий, а хто тобі я?

ніч на колінах – ніч має для того причину

хлопчики-шльондри цілують підпахви троянд

власник розарію їх роздягає очима

власник розарію має від всього ключі

білі тіла розкриваються, мов табакерки

ніч на колінах вилизує тіло свічі

свічка тече, але терпить, тече, але терпить

свічка засвідчує мудрість схиляння голів

перед бутонами непогрішимої плоті

зорі свої апріорі виводять вгорі

мертві живих і прекрасних вистежують потай

мій содоміте солодкий, немає причин

так хвилюватися – тут-бо дадуть тобі раду

власник розарію має від всього ключі

янгол при вході з мечем полум’яним стирчить

отже ти хочеш дізнатись ім’я цього саду?




* * *

ворони розводять вогні на башті із вітру

гілки проростають крізь місяць, вростають у місяць

втонула у сутінках сонця єпископська мітра

цей збочений світ вже ніколи не стане на місце

на сходах дощу ми ведемо підступні розмови

каміння пускає коріння у наші питання

дерева виходять на лови, виходять на лови

смертельним металом поблискує їхнє мовчання

ах, черви, і ми плазували між струнами літа

в кавернах між пальців богів ми ховались від зливи

а нині прийшла повелителька сірого світла

і випила теплі серця, як скривавлені сливи

тож нині – не наш уже клопіт багряні пожежі

і льону сувої, і сонця скуйовджені патли

хтось мусить підняти цей західний вітер на вежі

тому ми не гасимо свіч, не лягаємо спати

тому ми і смокчемо груди осінньої ночі

а мертві дерева нам пестять холодні коліна

зачувши смутні перегуки осіннього почту

каміння у наше мовчання пускає коріння




Тіло

Сумними вістрями сну і пилу

Кору повітря руйнують квіти.

На вищому ступені твого тіла

Воно перетворюється на вітер.

І птахи на ньому карбують треки,

І звірі по ньому ідуть на запах.

Долаючи шкіри гарячий трепет,

Воно доростає до рівня знака.

Воно у собі досягає сенсу:

Спить бог, сповитий в пітьму печери.

Жерці стооких камінних персій

Ламають пальці своїх містерій.

А ти забуваєш свцй кожний атом,

Занурюєш пальці в суцільний логос.

І Богові солодко в торбі спати,

І Він відмовляється бути Богом.

А ти відмовляєшся бути пилом:

Не дух, не порох - вже дещо інше.

На вищому ступені твого тіла

Воно перетворюється на тишу




Теологія

моя теологія – руки по лікоть криваві.

це – анатомічне натхнення, це – вогнековтання.

моя тебе-логія пристрасно розчленувала

усе, що в тобі не моє ще лишилось останнє.

моя тебе-логія – понаднатхненність, надмірність,

проста обеззброєність – погляд лишився, як скальпель.

прорізаність в тебе – єдина моя релігійність,

як здатність об тіло твоє розбиватись на скалки.

можливість переспіву, переосмислення плоті.

забити по цвяшку у душу, ступні і долоні.

я мовою п’яного тіла питаюся : хто ти,

прекрасна потворо моїх підсвідомісних хронік?

істото із болю і світла, із сперми і меду,

із рухів метеликів, міцно прип’ятих до смерті,

я мушу тебе розтинати, любити. це – credo.

це невідворотність кінечності. будьмо відверті

і не відвертаймось. це – анатомічний театр,

видовище латексу, сталі, отрути і крові.

моя тебе-логія – телеологія страти.

моя тебе-логія – це апофатика болю.

це змога утвердити смерть як наступну сторінку,

яку перегорне твій погляд, спрямований в сонце.

коли ти ітимеш на небо (ти – бог, а я – жінка),

всі янголи пошепки в мене питатимуть: «хто це?»


16.12.2007
 


Коментарі: 0

РЕКЛАМА

Молодість 2013Відпочинок у Карпатах